Рішення № 42696239, 02.02.2015, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/5895/14-ц

Провадження № 2/333/6715/15

РІШЕННЯ

Іменем України

02 лютого 2015 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Дмитрієвої М.М.,

при секретарі Пасюті К.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

відповідачів ОСОБА_2,

ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду

м. Запоріжжя, цивільну справу за первісним позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, Комунарський районний відділ у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби у Запорізькій області, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_2 про визнання іпотечного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, Комунарський районний відділ у м. Запоріжжі Управління державної міграційної служби у Запорізькій області про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та виселення.

В обґрунтування позовних вимог зазначили наступне.

10.05.2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_2 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1648-057К, за яким Банк відкрив Позичальнику не відновлювальну кредитну лінію в розмірі 30000,00 доларів США 00 центів.

Станом на 01.07.2014 року загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед Банком за договором про відкриття кредитної лінії № 1648-057К від 10.05.2007 року становить 2087896,93 грн.

В забезпечення вищезазначеного кредитного договору 10.05.2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_2 було укладено Іпотечний договір № 1648-057І, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 526.

Згідно п. 1.1. Іпотечного договору Іпотекодавець передав в Іпотеку Іпотекодержателю нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 40,6 кв.м., що належить Іпотекодавцю на підставі Договору дарування від 18.04.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 1355.

Іпотечний договір був зареєстрований у Державному реєстрі іпотек 10.05.2007 року та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.04.2011 року у справі № 2-432/11 за позовом АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки було винесено рішення за яким позов АТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено повністю.

На підставі цього рішення, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до виконавчої служби щодо виконання рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя у справі № 2-432/11. В процесі виконання, Комунарському ВДВС Запорізького МУЮ стало відомо про наявність рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.11.2010 року у справі № 2-2751/10, згідно якого право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, як на частину майна у праві спільної сумісної власності подружжя, з правом послідуючої реєстрації в ОП «Запорізьке МБТІ» визнано за ОСОБА_3

Станом на 24.07.2014 року право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки, зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.11.2010 року по справі № 2-2751/10; право власності на іншу ? частину квартири зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі Договору дарування від 18.04.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 1355.

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» зазначає, що Кредитний договір на сьогоднішній день є дійсним та перехід права власності на ? частину квартири не припиняє дію Іпотечного договору, тому умови цих договорів є обов'язковими для виконання сторонами.

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з посиланням на обставини, викладені у позовній заяві, умови Іпотечного договору № 1648-057І та приписи ст.ст. 16, 526, 572, 590, 629, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3, 7, 12, 33, 36, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. 109 ЖК України просить в рахунок погашення кредитної заборгованості по договору про відкриття кредитної лінії № 1648-057К від 10.05.2007 року, що становить 2 087 896,93 грн. і складається з: суми строкової заборгованості по основному боргу кредиту - 10 193,89 доларів США, що еквівалентно 120 140,09 грн., згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.07.2014 року - 11,7855 за 01,00 долар США, суми простроченої заборгованості по основному боргу кредиту - 19 805,68 доларів США, що еквівалентно 233 419,84 грн., згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.07.2014 року - 11,7855 за 01,00 долар США, суми строкової заборгованості по відсоткам 387,49 доларів США, що еквівалентно 4 566,76 грн., згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.07.2014 року - 11,7855 за 01,00 долар США, суми простроченої заборгованості по відсоткам 26 324,20 доларів США, що еквівалентно 310 243,86 грн., згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.07.2014 року - 11,7855 за 01,00 долар США, пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам та комісії - 1 419 526,38 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 27,2 кв.м. та загальною площею 40,6 кв.м., ? частина якої належить ОСОБА_2 на підставі Договору дарування від 18.04.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 1355 та ? частина якої належить ОСОБА_3 на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.11.2010 року у справі № 2-2751/10, шляхом визнання права власності на зазначене майно за Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», за ціною, що буде визначена згідно висновку незалежного суб'єкту оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Виселити з квартири АДРЕСА_1 осіб, що там проживають, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Покласти на Відповідачів обов'язок відшкодувати Позивачу сплачений при зверненні до суду судовий збір.

ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не визнав надав письмові заперечення проти позову у яких зазначає, що у нього будь-яке житло або нерухоме майно, окрім ? частини квартири АДРЕСА_1, відсутнє. Крім того, у судовому засіданні пояснив, що на даний момент він зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2. Мешкає і за зазначеною адресою і у вказаній частині квартири. Зазначає, що кошти Банком були надані в іноземній валюті на споживчі цілі, виконання зобов'язань було забезпечено його частиною квартири, що є предметом спору. З посиланням на обставини викладені у запереченнях проти позову та приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземні валюті» від 03.06.2014 року просить суд в задоволенні позову про звернення стягнення на його частину квартири відмовити.

ОСОБА_3 заявлені позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не визнав надав письмові заперечення проти позову, які він та його представник підтримали у судовому засіданні, в яких зазначено, що згідно ст.ст. 358, 361, 578 ЦК України та ст.ст. 5, 6 Закону України «Про іпотеку» передання власності в іпотеку здійснюється за згодою всіх співвласників. Зазначає, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_2 належала лише ? частина квартири АДРЕСА_1, щодо якої він мав право укласти договір застави, попередньо виділивши свою частину. Зазначає, що положення ст. 23 Закону України «Про іпотеку» не можуть бути застосовані до утворених правовідносин, оскільки наведеною нормою врегульовано перехід обов'язків за договором іпотеки до набувача нерухомого майна, перехід права на яке відбувся після укладення іпотеки. У спірному випадку право власності на нерухоме майно було набуто ОСОБА_3 до укладення договору іпотеки. Оскільки договір іпотеки був укладений без згоди ОСОБА_3, відповідно до ст.ст. 215, 216 ЦК України, він не породжує для нього жодних прав та обов'язків.

Зважаючи на те, що згідно до умов Кредитного договору № 1648-057К від 10.05.2007 року кредитні кошти надавались в іноземній валюті на споживчі цілі, виконання зобов'язання здійснювалось передачею в іпотеку квартири, яка складається з двох житлових кімнат, загальною площею 40,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а отже, з урахуванням положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземні валюті» від 03.06.2014 року не може бути примусово стягнуте майно (квартира), яке є предметом іпотеки.

22.10.2014 року ОСОБА_3 подав до суду зустрічну позовну заяву до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_2 про визнання недійсним іпотечного договору.

В обґрунтування вимог зустрічної позовної заяви зазначив, що відповідно до Іпотечного договору № 1648-0547І, укладеного між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 10.05.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5 та зареєстрованого в реєстрі за № 256 ОСОБА_2 передав в іпотеку нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1. Пояснює, що ОСОБА_2 не мав законних підстав на укладення іпотечного договору. Майно, що є у спільній власності осіб, не може передаватись в іпотеку без згоди іншого співвласника. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.11.2010 року у справі № 2-2751/10 встановлено, що ? частина квартири АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 з 13.12.2002 року. Тобто, до укладення договору іпотеки ОСОБА_2 належала лише ? частина наведеної вище квартири, щодо якої він і мав право укласти договір застави, попередньо виділивши свою частину. Зазначає, що оскільки договір іпотеки був укладений без згоди ОСОБА_3, ? частка квартири належна ОСОБА_2 не була виділена в натурі, Іпотечний договір № 1648-057І, укладений між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 10.05.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 526, є таким, що суперечить ч. 3 ст. 5, ч. 2 ст. 6 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 358, 361, 369, 578 ЦК України, та підлягає визнанню недійсним з моменту його укладення на підставі ст.ст. 203, 215, ч. 5 ст. 216 ЦК України.

ОСОБА_3 з посиланням на обставини викладені у зустрічній позовній заяві просить визнати недійсним Іпотечний договір № 1648-057І укладений між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 10.05.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 526.

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надало письмові заперечення на зустрічну позовну заяву у яких зазначає, що 10.05.2007 року (станом на дату укладення Іпотечного договору) ОСОБА_2, як єдиний власник нерухомого майна, мав змогу розпоряджатись квартирою АДРЕСА_1 на свій розсуд, у тому числі і передати в іпотеку Відповідачу-1. Зазначає, що представником Відповідача-2 не було надано до суду документи, що підтверджують ту обставину, що дія Закону про мораторій поширюється на відповідачів. Пояснює, що за наявності умов, визначених Законом про мораторій, враховуючи, що мораторій не виключає звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише відтерміновує його до дня витрати чинності Законом про мораторій, виконання судового рішення про звернення стягнення на майно підлягає відстрочці до втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року.

Вказані заперечення були підтримані представником Пат «Банк «Фінанси та Кредит» у судовому засіданні.

Треті особи Реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції Запорізької області та Комунарський районний відділ у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби у Запорізькій області до судового засідання не з'явились, про дату, час та місце слухання справи повідомлялися своєчасно та належним чином, жодних заяв та клопотань на адресу суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників процесу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10.05.2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є позивач (відповідач за зустрічним позовом), та ОСОБА_2 було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1648-057К, згідно умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 30000 доларів США з оплатою по процентній ставці 15,5 відсотків річних. ОСОБА_2 в свою чергу, зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит у зазначеній сумі не пізніше 10.05.2017 року, а також сплатити відповідну платню за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором.

Згідно з п. 3.2 Кредитного договору позичальник зобов'язується щомісячно до 10 числа кожного місяця, здійснювати погашення позичкової заборгованості за виданими кредитними ресурсами, згідно графіка зниження розміру заборгованості.

Відповідно до Кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки, відповідно до умов кредитного договору.

У п. 6.1 Кредитного договору вказано, що за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Сторонами кредитного договору є кредитодавець та позичальник. Як і надання позики, так і надання кредиту є фінансовою послугою (ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), у зв'язку з чим коло осіб, які можуть бути кредитодавцем обмежені законом.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України кредитодавцем за кредитним договором може бути банк або інша фінансова установа (юридична особа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик).

Предметом кредитного договору може бути національна валюта України та іноземна валюта.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором 10 травня 2007 року, між ОСОБА_2 (Іпотекодавець) та Банком (Іпотекодержатель) було укладено Договір іпотеки № 1648-057І, відповідно до якого Іпотекодавець в забезпечення виконання зобов'язань надав нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 27,2 та загальною площею 40,6 кв.м., що належить іпотекодавцю на підставі Договору дарування від 18.04.2007 року посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 1355, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 14392126, реєстраційний № 18467848, номер запису 35064 в книзі 190, виданого ОП «ЗМБТІ» 26.04.2007 року.

Відповідно до п. 8.4.3. Іпотечного договору Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання Іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених Іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані.

Відповідно до п. 8.4.8. Іпотечного договору Іпотекодержатель має право достроково звернути стягнення на Предмет іпотеки у разі неналежного виконання Іпотекодавцем будь-яких умов Основного зобов'язання, у томі числі, але не обмежуючись переліченим нижче, у разі несвоєчасної чи неповної сплати ануїтетних платежів, несвоєчасного повернення суми Основного зобов'язання, в т.ч. кредиту, процентів, комісійної винагороди, неустойки. Право звернення на Предмет іпотеки Іпотекодержатель набуває також, якщо Іпотекодержатель, відповідно до п. 3.4. Основного зобов'язання (Кредитного договору), заявить Іпотекодавцю вимогу повернути кредит та сплатити проценти, комісійну винагороду до настання строку, зазначеного у п. 3.2. Основного зобов'язання (Кредитного договору), а Іпотекодавець не виконає зазначене зобов'язання.

Відповідно до п. 8.4.15. Іпотекодавець має право обирати порядок звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Відповідно до п. 10 Іпотечного договору звернення стягнення на заставлене майно здійснюється на розсуд Іпотекодержателя: або за рішенням суду, або за виконавчим написом нотаріуса, або Іпотекодержателем самостійно на умовах цього договору.

Позичальник не виконав належним чином договірні зобов'язання щодо щомісячного погашення заборгованості та повернення кредитних ресурсів в обумовлені кредитним договором строки.

Відповідно до п. 6.1 Кредитного договору за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує позивачу пеню з розрахунку 1% від простроченої суми за кожний день прострочення.

Станом на 01.07.2014 року загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед Банком за договором про відкриття кредитної лінії № 1648-057К від 10.05.2007 року становить 2 087 896,93 грн., з яких: сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту - 10 193,89 доларів США, що еквівалентно 120 140,09 грн., згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.07.2014 року - 11,7855 за 01,00 долар США; сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту - 19 805,68 доларів США, що еквівалентно 233 419,84 грн., згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.07.2014 року - 11,7855 за 01,00 долар США; сума строкової заборгованості по відсоткам 387,49 доларів США, що еквівалентно 4 566,76 грн., згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.07.2014 року - 11,7855 за 01,00 долар США; сума простроченої заборгованості по відсоткам 26 324,20 доларів США, що еквівалентно 310 243,86 грн., згідно офіційного курсу НБУ станом на 01.07.2014 року - 11,7855 за 01,00 долар США; пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам та комісії - 1 419 526,38 грн.

Враховуючи неодноразове порушення позичальником взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної сплати суми кредиту та нарахованих процентів, банк повідомляв позичальника та іпотекодавця про порушення зобов'язань за кредитним договором.

У зв'язку з тим, що позичальником не було дотримано умов кредитного договору, позивачем було використано право на достроковее виконання позичальником його зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі. Так, позивач направив ОСОБА_2 вимогу від 13.03.2008 року про погашення заборгованості за кредитним договором. На момент подання позову до суду вимога не виконана і відповідні суми позивачу за первісним позовом не сплачені.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.04.2011 року у справі № 2-432/11 за позовом АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та договором поруки було винесено рішення за яким позов АТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_7 на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Запорізьке регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 29 999,57 доларів США, що дорівнює 237896,59 гривень сума основного боргу за тілом кредиту, 9 804,02 доларів США, що дорівнює 77 745,87 гривень - сума непогашених процентів, 460 788,10 гривень сума пені, а разом 776 430 гривень - заборгованості за кредитним договором.

На момент розгляду цієї справи вказане вище рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.04.2011 року у справі № 2-432/11 є чинним, рішення суду до теперішнього часу не виконано.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Згідно із ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимог, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 590 ЦК України, ст. 33 Закону України «Про Іпотеку», заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої, «іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом»

Також, ст. 7 Закону «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодержатель має право за рахунок предмета іпотеки задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У ст. 33 Закону України «Про іпотеку» визначенні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, так, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом або при ліквідації юридичної особи - іпотекодавця іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання, якщо іпотекодержатель і правонаступник іпотекодавця не досягнуть згоди про інше. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення на майно, що є предметом іпотеки і належить державному чи комунальному підприємству або підприємству, більш як 50 відсотків акцій (часток, паїв) якого перебуває у державній власності, здійснюється на підставі рішення суду. Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є об'єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування.

Частиною 2 статті 35 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що відсутність повідомлення про порушення основного зобов'язання або положень іпотечного договору не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені статтею 12 цього Закону, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (ст. 35 Закону України «Про іпотеку»).

З урахуванням викладених вимог, якщо іпотекодержатель не реалізував спосіб позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, він має право звернутися до суду з метою звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до положень статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Враховуючи те, що термін повернення кредиту в повному обсязі був визнаний позивачем таким, що настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була сплачена, позивач отримав право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Таким чином, за рахунок предмету іпотеки, належного відповідачам, позивач має право шляхом подання позовної заяви до суду та отримання рішення на його користь, задовольнити свої вимоги, які виникають із кредитного договору, оскільки позичальником належним чином не виконуються умови кредитного договору, що призвело до утворення заборгованості зі сплати основного зобов'язання, нарахованих процентів та штрафних санкцій.

Згідно частини 2 статті 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Статтею 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно з ч. 3 ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зі змісту вищевказаних правових норм випливає, що виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя (кредитора) або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У пункті 43 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року вказано, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України , статей 39 - 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Згідно зі ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору .

Жодних даних про отримання повідомлення про виселення відповідачами або ким-небудь з мешканців квартири матеріали справи не містять, тому у відповідачів не було реальної можливості виконати такі вимоги банку в добровільному порядку, а отже у позивача не настало права виселяти цих осіб з квартири одночасно із зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Проте, це не позбавляє позивача у випадку дотримання в подальшому процедури виселення, передбаченої ст. 40 Закону України «Про іпотеку», звернутись з новим позовом про виселення у випадку невиконання мешканцями отриманої вимоги про звільнення будинку.

Оскільки на час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні виконання імперативно-диспозитивних приписів, встановлених ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК, щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового будинку або житлового приміщення, на які здійснюється звернення як на предмет іпотеки, то такі позовні вимоги на цій стадії не можуть бути задоволені, оскільки на цей момент відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав та свобод іпотекодержателя або нового власника щодо звільнення таких житлових приміщень їх мешканцями в розумінні вимогстатті 3 ЦПК України щодо права особи для звернення до суду за захистом.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про заставу», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку. Іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб'єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

За своїм змістом Закон є процесуальним, оскільки встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів в сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення у судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог.

Отже, встановивши сукупність обставин, що є підставою для задоволення вимог кредитора саме шляхом звернення стягнення на іпотечне або заставлене майно, суд, ухвалюючи відповідне судове рішення, має відповідно до ст. 217 ЦПК України вирішити питання про зупинення стягнення на час дії Закону.

Під час вирішення даної справи судом встановлено, що на даний момент у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрований лише ОСОБА_3 (з 11.01.2003 року), який не є суб'єктом даних кредитних правовідносин. ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 не зареєстрований, в порушення ст. 60 ЦПК України, не надано будь-яких доказів того, що спірне нерухоме житлове майно використовується ним, як місце постійного проживання. З пояснень, які були надані ОСОБА_2 в судовому засіданні, встановлено, що останній проживає за адресою: АДРЕСА_2.

Враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для зупинення виконання вказаного рішення в частині звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання іпотечного договору недійсним, то він не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до абзацу 3 частини 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Порядок реєстрації права власності на нерухоме майно в Україні (у редакції, що діяла на момент укладення іпотечного договору) було визначено Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5.

Пунктом 3.8. Тимчасового положення встановлено, що після прийняття рішення реєстратором та внесення запису до Реєстру прав на правовстановлювальних документах робиться відмітка (штамп) про реєстрацію відповідних прав, видається витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа.

Таким чином, документом, що підтверджує державну реєстрацію права власності нового набувача на об'єкт нерухомого майна є витяг про реєстрацію права власності на це нерухоме майно, що видається бюро технічної інвентаризації.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого Орендним підприємством «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» № 14391932 від 26.04.2007 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 26.04.2007 року, про що в книзі 190 внесено запис 35064.

На момент укладення іпотечного договору, право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого ОП «ЗМБТІ» № 14392126 від 26.04.2007 року.

Крім того, судом встановлено, що згідно витягу про державну реєстрацію прав, виданого ОП «ЗМБТІ» № 28228696 від 03.12.2010 року право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 зареєстровано 03.12.2010 року, про що в книзі 190 внесено запис 35064.

10.05.2007 року (станом на дату укладенні іпотечного договору) ОСОБА_2, як єдиний власник нерухомого майна, мав право розпоряджатись квартирою АДРЕСА_1 на власний розсуд, у тому числі передавати вказане нерухоме майно в іпотеку.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про визнання іпотечного договору недійсним.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони всі судові витрати, відповідно до суми задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 60, 212, 213, 215 ЦПК України, ст.ст.11, 16, 525, 526, 543, 546, 572, 590, 591, 610-612, 625, 629, 1054 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», суд, -

В И Р І Ш И В:

Первісний позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Реєстраційна служба Запорізького міського управління юстиції Запорізької області, Комунарський районний відділ у м. Запоріжжі Управління Державної міграційної служби у Запорізькій області, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та виселення - задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за договором про відкриття кредитної № 1648-057К від 10.05.2007 року, що становить 2087896,93 грн., з яких сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту - 10193,89 доларів США, що еквівалентно 120140,09 грн.; сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту - 19805,68 доларів США, що еквівалентно 233419,84 грн.; сума строкової заборгованості по відсоткам 387,49 доларів США, що еквівалентно 4566,76 грн.; сума простроченої заборгованості по відсоткам 26324,20 доларів США, що еквівалентно 310243,86 грн.; пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам та комісії - 1419526,38 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, житловою площею 27,2 кв.м. та загальною площею 40,6 кв.м., ? частина якої належить ОСОБА_2 на підставі Договору дарування від 18.04.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, а ? частина вказаної квартири належить ОСОБА_3 на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.11.2010 року, шляхом визнання права власності на зазначене майно за Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» за ціною, що буде визначена згідно висновку незалежного суб'єкту оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

В іншій частині позову - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» судовий збір по 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя М.М. Дмитрієва