Ухвала суду № 42578337, 28.01.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

28 січня 2015 рокусправа № 804/6890/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мельника В.В.

суддів: Юхименка О.В. Нагорної Л.М.

за участю секретаря судового засідання: Лащенко Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року у справі №804/6890/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпен-Д» до про Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерпен-Д» (далі по тексту - позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0005762204 та №0005772204 від 26 грудня 2013 року, №0003282204 та №0003302204 від 16 квітня 2014 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №804/6890/14.

Позивач, посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві, зазначив, що не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом та за можливу недостовірність відомостей про нього. Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивачем було порушено податкове законодавство, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про такі порушення. Викладені в акті перевірки висновки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки зроблені всупереч наданим до перевірки первинним документам.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року у справі №804/6890/14 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 16 квітня 2014 року №0003282204 про збільшення грошового зобов'язання позивача по сплаті податку на прибуток в сумі 333471 грн. (222314 грн. - основний платіж, 111157 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та № 0003302204 про збільшення грошового зобов'язання позивача по сплаті податку на додану вартість в сумі 144360 грн. (96240 грн. - основний платіж, 48120 грн. - штрафні (фінансові) санкції). (суддя - Дєєв М.В.)

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що податкові повідомлення-рішення від 16 квітня 2014 року №0003282204 та №0003302204 прийняті відповідачем не у спосіб, що передбачений Конституцією України та Податковим кодексом України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправними. Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що податкові повідомлення-рішення від 26.12.2013 року № 0005762204 та № 0005772204 на час звернення позивача із даним позовом є відкликаними за результатами адміністративного оскарження.

Відповідач - Дніпропетровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року у справі №804/6890/14 та відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначив, що перевіркою не встановлено реального транспортування та зберігання товарів, придбаних позивачем у ТОВ «Альянс-Іст». Також в апеляційній скарзі відповідач посилається на висновки акту №1317/153/38113730 від 18 квітня 2013 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Альянс-Іст» щодо правомірності коригування податкових зобов'язань, сформованих за травень-грудень 2012 року, січень 2013 року, якими встановлено, що правочини між вказаним суб'єктом господарювання та контрагентами здійснені без мети настання реальних наслідків.

Позивач та відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися у встановленому порядку, своїх представників для участі у її розгляді не направили.

За таких обставин, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представників сторін по справі.

Згідно частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

У судовому засіданні, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, в період з 27 листопада 2013 року по 09 грудня 2013 року посадовою особою відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Інтерпен-Д» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Альянс-Іст» за травень, липень, серпень, вересень, листопад 2012 року, їх реальності та повноти відображенні в обліку, результати якої оформлено актом №347/22-04/25514131 від 10 грудня 2013 року.

Податковий орган у вказаному акті перевірки зазначає, що позивачем до перевірки не надано документи, що підтверджують транспортування товару від ТОВ «Альянс-Іст» позивачу.

Висновками акту №347/22-04/25514131 від 10 грудня 2013 року, зокрема, встановлено, що за результатами перевірки не підтверджено реальність здійснення господарських відносин позивача із ТОВ «Альянс-Іст» за травень, липень, серпень, вересень, листопад 2012 року, позивачем занижено валові доходи, отримані від невстановленої юридичної та/або фізичної особи всього на суму 577400 грн. та завищено валові витрати на суму 481200 грн., а також завищено податковий кредит на суму 96240 грн.

26 грудня 2013 року на підставі акту перевірки №347/22-04/25514131 від 10 грудня 2013 року податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення №0005762204 про збільшення грошового зобов'язання позивача по сплаті податку на прибуток приватних підприємств в сумі 336555 грн. (224370 грн. - основний платіж, 12185 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та №0005772204 про збільшення грошового зобов'язання позивача по сплаті податку на додану вартість в сумі 145695 грн. 16 коп. (97130 грн. - основний платіж, 48565 грн. 16 коп. - штрафні санкції).

В ході оскарження позивачем вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Інтерпен-Д», результати якої оформлено актом №76/22-04/25514131 від 07 лютого 2014 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що, як зазначено в даному акті, перевірка проводилась на підставі наказу Дніпропетровської ОДПІ від 08 січня 2014 року №2. Разом з тим, директору ТОВ «Інтерпен-Д» було вручено наказ від 24 січня 2014 року №65, що суперечить вимогам пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України. Крім того, періодом проведення даної перевірки зазначено проміжок часу з 27 листопада 2013 року по 04 грудня 2013 року. Також у назві акту перевірки вказано, що перевірку проведено з питань, що стали предметом оскарження згідно скарги ТОВ «Альянс-Іст» від 08 січня 2014 року №08 січня 2014 року №11/10/С, що не узгоджується із змістом акту перевірки.

Разом з тим, у вказаному акті відображено, що позивачем надавались податковому органу до перевірки, зокрема, договір поставки №58 від 19 квітня 2012 року, укладений між ТОВ «Інтерпен-Д» та ТОВ «Альянс-Іст», паперові носії податкових та видаткових накладних, платіжні доручення за вказаною угодою. Також до перевірки були надані товарно-транспортні накладні в яких у графі «пункт навантаження» не зазначено адресу, за якою відбувалось завантаження автомобіля (вказано м. Дніпропетровськ), а також адреси розвантаження товару, не вказано марки автотранспортних засобів, не зазначено номери подорожніх листів, відсутні відомості про вантаж та не вказано дані водія, з огляду на що, на думку контролюючого органу, дані документи оформлені з порушенням Наказу Міністерства транспорту України від 29 грудня 1995 року №488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку». Внаслідок вказаного, не виявленого фактичного відвантаження товарів, їх реального транспортування та зберігання.

Крім того, використовуючи висновки акту №1317/153/38113730 від 18 квітня 2013 року, складеного Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Альянс-Іст» щодо правомірності коригування податкових зобов'язань, сформованих за травень-грудень 2012 року, січень 2013 року, якими встановлено, що операції перевіряємого суб'єкта господарської діяльності не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, відповідних виробничо-складських приміщень та іншого майна, яке економічно необхідне для виконання постачання або здійснення діяльності, а операції з поставки контрагентам товарів ТОВ «Альянс-Іст» з травня 2012 року по січень 2013 року не підтверджено, Дніпропетровська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області посилається на нереальність здійснення господарських операцій між ТОВ «Альянс-Іст» та позивачем.

Разом з тим, контролюючий орган також вказує, що товар (будівельні матеріали), придбаний позивачем у травні, липні, серпні, вересні, листопаді 2012 року, був використаний останнім для здійснення ремонтних робіт підприємств-замовників.

Підсумовуючи викладене в акті, відповідач зазначив, що товари були придбані позивачем у невстановленої юридичної та/або фізичної особи, а не у ТОВ «Альянс-Іст».

Висновками вказаного акту встановлено:

- непідтвердження реальності здійснення позивачем господарських відносин із ТОВ «Альянс-Іст» за квітень, травень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад 2012 року, їх обсяг, якість та розрахунки. Також встановлено, відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій;

- в порушення п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.4 ст.137, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, позивачем занижено валові доходи, отримані від невстановленої юридичної та/або фізичної особи всього на суму 577400 грн. та завищено валові витрати на суму 481200 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 222314 грн.;

- в порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України позивачем занижено податок на додану вартість всього на суму 96420 грн. за рахунок включення до складу податкового кредиту ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Альянс-Іст» на загальну суму 96240 грн.

Згідно матеріалів справи, рішенням Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 07 квітня 2014 року № 1378/10/04-36-10-08-09 скарга позивача задоволена частково: скасовано податкове повідомлення-рішення №0005762204 в частині збільшення грошового зобов'язання по сплаті податку на прибуток в сумі 3084 грн. (2056 грн. - основний платіж, 1028 грн. - штрафні (фінансові) санкції), в іншій частині скарга на вказане податкове повідомлення-рішення залишена без задоволення; скасовано податкове повідомлення-рішення №0005772204 в частині збільшення грошового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в сумі 1335 грн. 16 коп. (890 грн. - основний платіж, 445 грн. 16 коп. - штрафні (фінансові) санкції), в іншій частині скарга на вказане податкове повідомлення-рішення залишена без задоволення.

16 квітня 2014 року відповідачем на підставі акта перевірки від 07 квітня 2014 року №76/22-04/25514131 та рішення ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 07.03.2014 року №1378/10/04-36-10-08-09 прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0003282204 про збільшення грошового зобов'язання позивача по сплаті податку на прибуток в сумі 333471 грн. (222314 грн. - основний платіж, 111157 грн. - штрафні (фінансові) санкції);

- №0003302204 про збільшення грошового зобов'язання позивача по сплаті податку на додану вартість в сумі 144360 грн. (96240 грн. - основний платіж, 48120 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Колегія суддів, як вже було зазначено, переглядаючи постанову суду першої інстанції в апеляційному порядку, керується положеннями частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Вивчаючи оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення від 16 квітня 2014 року на предмет правомірності, суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Відповідно до п.198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно до п.п.198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються обов'язкові реквізити визначенні даною статтею. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів, послуг.

Пункт 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання;назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що акт перевірки не містить зауважень щодо змісту наданих позивачем податкових накладних на предмет їх відповідності вимогам закону.

Крім того, в матеріалах справи відсутні копії судових рішень або вироків суду, з яких би вбачалась відсутність здійснення ТОВ «Альянс-Іст» господарської діяльності.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту суми у розмірі 96240 грн. по взаємовідносинам із ТОВ «Альянс-Іст» та помилковості тверджень відповідача щодо заниження позивачем податку на прибуток.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на неналежне оформлення товарно-транспортних накладних, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що зазначена обставина не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару. Крім того, відповідач не заперечує факт використання отриманих позивачем товарів у власній господарській діяльності

Виходячи з викладених обставин справи та вказаних правових норм, доводи позивача щодо належного формування показників податкової звітності підтверджується належними та допустимими доказами.

Стосовно посилань відповідача, викладених в акті перевірки та апеляційній скарзі, на висновки акту перевірки №1317/153/38113730 від 18 квітня 2013 року, складеного Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Альянс-Іст» щодо правомірності коригування податкових зобов'язань, сформованих за травень-грудень 2012 року, січень 2013 року, колегія суддів зазначає, що вказані послання не можуть бути прийняті судом у якості належного доказу порушення позивачем порядку формування податкової звітності у перевіряємий період, оскільки законодавством України не передбачено доказування вказаних обставин у таких спосіб.

Крім того, у рішенні від 09 січня 2007 року по справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. При цьому Суд не прийняв зауваження Уряду щодо загальної практики відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Відповідно до п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі.

Позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Верховним Судом України при розгляді заяви ОДПІ про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 27 травня 2010 року у справі справи справу за позовом закритого акціонерного товариства «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення було застосовано рішення Європейського суду з прав людини. В результаті розгляду колегія суддів ВСУ дійшла висновку: «Рішення касаційного суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява N 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності» (Постанова Верховного Суду України від 31 січня 2011 року (головуючий суддя - Панталієнко В.П.).

При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

З огляду на встановлені судом обставини справи, вказані норми законодавства та зазначену судову практику, обов'язкову для врахування, суд апеляційної інстанції вважає, що під час судового розгляду відповідач не надав беззаперечних доказів щодо відсутності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Альянс-Іст».

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів наголошує на тому, що відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вастберга таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» суд зазначив, що «… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не доведено законність і обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про часткове задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 19 червня 2014 року необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ч.3 ст. 160, ст.195,196,198,200,205,206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року у справі №804/6890/14 - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, а в разі складання рішення в повному обсязі відповідно до ст. 160 зазначеного кодексу - з дня складання рішення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено - 02 лютого 2015 року.

Головуючий: В.В. Мельник

Суддя: О.В. Юхименко

Суддя: Л.М. Нагорна