Ухвала суду № 40158723, 11.08.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №470/1276/13-ц 11.08.2014 11.08.2014 11.08.2014

Провадження №22-ц/784/1517/14 Головуючий у І інстанції Орлова С.Ф.

Категорія - 27 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П.

У Х В А ЛА

іменем України

11 серпня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Кушнірової Т.Б.

із секретарем судового засідання - Орельською Н.М.

з участю:

представника позивача - Ремешевського Є.А.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2014 року, ухваленого у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

у с т а н о в и л а :

11 листопада 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (надалі Банк) пред'явило до ОСОБА_3 зазначений позов, який обґрунтувало наступним.

13 липня 2005 року він в простій письмовій формі уклав з ОСОБА_3, дворічний, з правом, в тому числі і автоматичної, пролонгації на такий же строк, кредитний договір без номера у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Згідно його умов Банк видав позичальнику платіжну картку з кредитним лімітом у 3 600 гривень, які та могла використовувати на власний розсуд, зі зворотним зобов'язанням кінцево повернути їх в термін, що відповідає строку дії картки. Крім того, позичальник, відповідно до умов та правил надання банківських послуг і правил користування платіжною карткою, бралася сплачувати щомісяця обов'язковий мінімальний платіж, який складається із частки тіла кредиту, нарахованих процентів за кредит, виходячи з відсоткової ставки 36 % річних на суму залишку заборгованості по кредиту.

В ньому ж, сторони домовилися, що у разі прострочки виконання грошового зобов'язання більш ніж на 120 днів держатель картки сплачує Банку штраф, складовими якого є тверда грошова сума у розмірі 500 гривень та плаваюча складова - у розмірі 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, включаючи нараховані та прострочені відсотки.

Взяті на себе обов'язки Банк виконав у повному обсязі, надавши відповідачеві платіжну карту з обумовленим кредитним лімітом, і чекав відповідної добросовісної договірної поведінки від позичальника, про те та, не завжди проводила виплати вчасно, систематично порушувала взяті на себе обов'язки, у зв'язку з чим станом на 30 вересня 2013 року у неї перед Банком виникла заборгованість у розмірі 15 730 гривень 90 копійок, з яких:

· 4 165 гривень 07 копійок заборгованість за тілом кредиту;

· 10 340 гривень 55 копійок заборгованість по процентам за користування кредитом;

· 500 гривень 00 копійок штраф (фіксована складова);

· 725 гривень 28 копійок штраф (процентна складова).

Посилаючись на відмову ОСОБА_3 сплатити борг добровільно, Банк просив стягнути заборговану грошову суму за судовим рішенням.

ОСОБА_3 борг не визнала, твердила, що кредит погасила, а заборговані грошові суми є наслідком недобросовісних дій працівників Банку.

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2014 року позов задоволено частково.

З відповідача на користь Банку стягнуто 3 407 гривень 91 копійок, з яких:

· 2 221 гривня 54 копійок - заборгованості за кредитом;

· 936 гривень 37 копійок - заборгованості по процентам;

· 250 гривень - заборгованість по сплаті штрафу і крім того, 229 гривень 40 копійок на відшкодування судових витрат.

ОСОБА_3 подала на це рішення апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати та ухвалити нове, про відмову в задоволені позову.

В обґрунтування скарги посилалась на невідповідність судового рішення дійсним обставинам справи та положенням чинного цивільного законодавства.

Апеляційну скаргу слід відхилити, оскаржене рішення суду 1 інстанції залишити без змін, оскільки суд постановив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, місцевий суд виходив з того, що між сторонами існують договірні правовідносини, підставою виникнення яких є укладений 13 липня 2005 року кредитний договір № б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Позивач виконав взяті на себе за ним обов'язки, в той час як відповідач свого слова не дотримала. Отримавши від Банка в серпні 2005 - червні 2008 років 3 600 гривень, вона використала їх на свій розсуд і, залишаючись винною на 02 вересня 2008 року 638 гривень 84 копійки, вона ще взяла 4 000 гривень, які так і не повернула, наслідком чого стала заборгованість зі сплати кредиту та відсотків за користування ним.

За такого, як на думку суду, заборговані суми, а також штраф, слід стягнути з неї на користь Банку, обмеживши їх розмір позовною давністю.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області, в межах апеляційного оскарження, погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними.

Відповідно до статей 1,3-4,10-11, 303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета та підстав спору на власний розсуд.

Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу ст. ст. 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК України, і повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення районного суду, в межах доводів апеляційної скарги, у повній мірі відповідає виписаному вище.

За ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

В силу статей 251, 253, 509, 525-526, 598, 610, 611, 616, 622, 631 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється повністю або частково на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов'язань, які не виконані належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 липня 2005 року Банк уклав з відповідачем кредитний договір № б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, за яким надав тій кредит у сумі 3 600 гривень.

Позичальник зобов'язалася повернути їх частинами до закінчення дії кредитної картки, а також сплачувати щомісяця обов'язковий мінімальний платіж, який складається із частки тіла кредиту; нарахованих процентів за кредит, виходячи з відсоткової ставки 36 % річних на суму залишку заборгованості по кредиту.

У разі прострочки виконання грошового зобов'язання держатель картки повинен сплатити Банку штраф, складовими якого є тверда грошова сума у розмірі 250 гривень та плаваюча у розмірі 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, включаючи нараховані та прострочені відсотки.

Взявши у серпні 2005 - червні 2008 років 3 600 гривень, вона використала їх на свій розсуд і, залишаючись винною на 02 вересня 2008 року 638 гривень 84 копійки, вона ще взяла 4 000 гривень, які так і не повернула, наслідком чого виникла заборгованість зі сплати кредиту та відсотків за користування ним, як визначено судом 1 інстанції і не оскаржено позивачем, у розмірі 3 407 гривень 91 копійка, з яких:

· 2 221 гривня 54 копійки - заборгованість за тілом кредиту;

· 936 гривень 37 копійок - заборгованість зі сплати процентів;

· 250 гривень - заборгованість по сплаті штрафу.

Іншого, належними та допустимими засобами доказування відповідач не довела, хоча то є її обов'язком.

За такого і відповідно до статей 525, 589, 590, 625, 1048, 1049, 1054, глави 51 ЦК України, підпункту 6.5. та пункту 8. Умов та правил надання банківських послуг (а.с. - 75-76 85) та пунктів 3., 6. Правил користування платіжною карткою - ОСОБА_3 повинна відповідати за неналежне виконання кредитного зобов`язання і нести негативні наслідки таких своїх дій, а саме, повернути Банку тіло кредиту, сплатити прострочені відсотки та штраф.

Оскільки вона у добровільному порядку заборговані грошові кошти не сплачує, то їх слід стягнути за судовим рішенням.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і місцевий суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Що ж до тверджень особи, яка подала апеляційну скаргу, про вчинення відносно неї працівниками Банку шахрайських дій з карткою, яку вона їм, начебто, здала, про, що, як на її думку, свідчить її заява до органів міліції про порушення кримінальної справи за фактом шахрайства та довідка з міліції про порушення справи, то вони не можуть братися до уваги, оскільки не спростовують виписаних обставин, а, висвітлюють тільки особисте бачення відповідача щодо обставин кредитування.

Не є доказом позиції позивача і її твердження про зняття грошей з карточки в банкоматі населеного пункту с.м.т. Криве Озеро, де вона ніколи не була, оскільки згідно довідки Банку, банкомат з якого були взята незначна грошова сума, спочатку перебував в с.м.т. Березнігувате, де відповідач проживає, а згодом його перемістили с.м.т. Криве Озеро, змінивши у зв'язку з цим й адресу його знаходження.

Інші оставини справи не були предметом апеляційного розгляду, оскільки знаходяться за межами доводів апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 08 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: Судді: