Ухвала суду № 40117501, 11.08.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/2298/14-ц Провадження № 22-ц/772/1900/2014Головуючий в суді першої інстанції:Кашпрук Г. М.Категорія: 27Доповідач: Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2014 р. м. Вінниця Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючої: Шемети Т.М.,

суддів: Марчук В.С. Сопруна В.В.,

при секретарі: Кирилюк Л.М.

з участю: представника позивача ОлішевськогоД.А., представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12.05.2014 року,

по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

07.02.2014 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Вінницького міського суду від 14.03.2014 року провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_5 закрито.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12.05.2014 року, в якому ухвалою Вінницького міського суду від 16.05.2014 року виправлено допущені описки, позов задоволено частково:

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача 208 881 ,12 доларів США заборгованості за кредитним договором, що за офіційним курсом НБУ України станом на день звернення до суду із позовом складає 1 668 960 грн. 13 коп., з яких:

64 116, 14 доларів США - заборгованість за кредитом,

54 797, 15 доларів США - проценти за користування кредитом,

13 249, 72 долари США - заборгованість по комісії за користування кредитом,

65 000 доларів пені,

11 686, 82 долари штрафів.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача 3 654 грн. судових витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленим по справі рішенням, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалене рішення скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимоги відмовити. Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд не врахував наявність рішення Вінницького міського суду від 07.04.2011 року, яким було звернено стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Окрім того, суд не мотивував чому ним не було застосовано наслідків спливу строку позовної давності, про що вона подавала заяву в судовому засіданні та, на думку апелянта, безпідставно їх не застосував.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_3 подану апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із такого:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне:

Між позивачем ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачкою ОСОБА_4 24.07.2008 року було укладено кредитний договір № VIW9GA0000000003, згідно якого відповідач отримала кредит в розмірі 93 637, 38 доларів США зі сплатою відсотків в розмірі 1,25 % на місяць шляхом щомісячного платежу у розмірі 1 576, 11 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки належних заставодавцю будинку та земельної ділянки.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 07.04.2011 року задоволено позов ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_6, за участі третьої особи ОСОБА_4, яким в рахунок погашення заборгованості перед банком за кредитним договором № VIW9GA0000000003 від 24.07.2008 року у розмірі 106 633, 84 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки.

10.10.2013 року до банку надійшли кошти від реалізації предмета іпотеки в розмірі 40 160, 14 доларів США, з яких 20 080,07 доларів США було зараховано на погашення тіла кредиту, 2 993,41 грн. - погашення комісії, 19 705,75 доларів США - погашення пені.

Відповідач в часині розміру заборгованості рішення суду не оскаржує, вважає, що заборгованість взагалі не підлягає стягненню в розглядуваному випадку.

В апеляційній скарзі зазначено, що суд, незважаючи на надану відповідачкою копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5, не закрив провадження в частині вимог до ОСОБА_5, а стягнув солідарно з них обох суму заборгованості. Однак цей аргумент спростовується наступним: ухвалою Вінницького міського суду від 14.03.2014 року провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_5 було закрито (а.с.62), а допущена описка в рішенні суду стосовно включення в резолютивну частину прізвища, ім'я, по-батькові ОСОБА_5 виправлено ухвалою Вінницького міського суду від 16.05.2014 року (а.с.111).

В апеляційній скарзі відповідач посилається також на те, що судом першої інстанції не враховано реалізацію предмета іпотеки що, на думку відповідача, унеможливлює стягнення з боржника грошових коштів. Однак зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд взяв до уваги факт реалізації предмета іпотеки та врахував це при винесенні рішення. При цьому суд першої інстанції зазначив, що відповідальність майнового поручителя, яким в даному випадку виступає ОСОБА_6, перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання обмежена вартістю предмета іпотеки, а тому позов підлягає до задоволення. Така позиція суду є правильною: положенням ч.1 ст. 11 Закону України № 898-ІV «Про іпотеку» , яким установлена відповідальність майнового поручителя перед іпотеко держателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, передбачає право кредитора стягнути непокриту предметом іпотеки суму боргу з боржника у разі, якщо вартість іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобов'язанням. Зважаючи на той факт, що чинним законодавством (ст. 39 Закону № 898-ІV «Про іпотеку»), та відповідні роз'яснення (п.42 постанови Пленуму Вищого

-2-

спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин») передбачають зазначення в рішення суду початкової ціни предмета іпотеки, беручи до уваги, що фактична ціна продажу майна в процесі його реалізації може змінюватися, вимога про стягнення суми боргу непокритого іпотечним майном повинна заявлятися лише після фактичного звернення стягнення на предмет іпотеки, що й було зроблено позивачем у даному випадку.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував наслідки пропуску строку позовної давності: порушення умов кредитного договору відбулося з боку відповідачки 30 жовтня 2009 року, отже про порушення свого права позивач дізнався в листопаді 2009 року, а тому пропустив строк звернення до суду, про що була подана заява представником відповідача (а.с.93), - спростовуються наступним: Дійсно, суд першої інстанції невірно зазначив причину, з якої вважав строк позовної давності не пропущеним: термін дії кредитного договору до 28.07.2018 року, такий висновок суду суперечить правовій позиції, викладеній в Постанові Верховного суду України від 06.11.2013 року по справі № 6-116 цс 13, в якій зазначено, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Однак це не є підставою для скасування ухваленого по справі рішення, так як, строк звернення до суду позивачем не пропущено, оскільки відповідно до п. 5.5 Кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем, термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років. Тому навіть якщо рахувати початок перебігу строку для звернення до суду з 01.11.2009 року, то 5-річний строк закінчується 01.11.2014 року, а позивач звернувся до суду 04.02.2014 року, що підтверджується штемпелем на конверті, в якому було надіслано позов в суд (а.с.29). Окрім того, слід зазначити, що строк позовної давності було перервано зверненням з позовом до поручителя (стаття 264ЦК України). Слід зауважити, що відповідач в апеляційній скарзі посилається на п.31 Постанови Пленуму ВССУ № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» в старій редакції: пункт 31 було викладено в новій редакції Постановою Пленуму ВССУ України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 7 від 07.02.2014 року.

Таким чином, розглядаючи справу за апеляційною скаргою на оскаржуване рішення, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив фактичні обставини у справі, подані сторонами докази, вірно визначився з характером правовідносин. Судом першої інстанції виконані вимоги ст. 212 ЦПК України, судове рі шення мотивовано, наведене в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовує, а тому підстав для задоволення поданих апеляційних скарг немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12.05.2014 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча: Т. М. Шемета

Судді: В.С. Марчук

В.В.Сопрун