Рішення № 38472020, 28.04.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/435/14-ц 28.04.2014 28.04.2014 28.04.2014

Провадження №22-ц/784/1160/14 Головуюча першої інстанції Рум'янцева Н.О.

Категорія 21 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

28 квітня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Галущенка О.І.,

суддів: Серебрякової Т.В., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Яценко Л.В.,

з участю:

- позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, їх представника - ОСОБА_4,

- відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2 та ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2014 року, ухвалене за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання договору дарування недійсним,

встановила:

23 січня 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування належної їм однокімнатної квартири АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову вказували, що ОСОБА_2 є рідним братом, а ОСОБА_3 - матір'ю відповідача ОСОБА_5

Їм належало на праві власності по ? частки вказаної квартири.

За домовленістю з відповідачем, вони мали намір укласти з ним договір найму (оренди) житла.

Проте, ОСОБА_5, ввів їх в оману щодо правової природи правочину, під впливом якої вони подарували йому цю квартиру, уклавши 21 листопада 2012 року договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6 До того ж, приватний нотаріус перед підписанням договору належним чином їм не роз'яснила зміст договору дарування та його правові наслідки, окрім передачі квартири безоплатно.

Посилаючись на викладені обставини, позивачі просили визнати недійсним вказаний договір дарування з підстави, передбаченої ст. 230 ЦК України.

Заперечуючи частково проти позову, відповідач посилався на відсутність у нього умислу на обман позивачів.

Заперечуючи проти позову, представник третьої особи, посилався на безпідставність позову.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2014 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3

В апеляційній скарзі позивачі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просили його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити їх позовні вимоги.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, нотаріус посилався на її безпідставність.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що укладений договір дарування відповідає вимогам діючого цивільного законодавства, а тому підстави недійсності договору передбачені, як ст. 229 ЦК України, так і ст. 230 ЦК України відсутні.

Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Разом із тим, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату (ст. 810 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст.16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.2 ст. 16, ч.1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених чч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину вимогам ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно положень ст. 202 ЦК України договір дарування є одностороннім правочином.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_5 є сином позивачки ОСОБА_3 та рідним братом позивача ОСОБА_2.

На праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 30 липня 2004 року належала (по ? частки) квартира АДРЕСА_1 (а.с.40-42).

ОСОБА_5 був зареєстрований у цій квартирі з 17 серпня 2004 року.

21 листопада 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подарували вказану квартиру ОСОБА_5 Договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий № 1982 (а.с.22). 10 грудня 2012 року ОСОБА_5 зареєстрував право власності на квартиру в Реєстрі права власності на нерухоме майно.

На підтвердження зазначених підстав недійсності договору, позивачі не надали належних та допустимих доказів, їх доводи та міркування є лише припущеннями.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи зміст ст. 230 ЦК України випливає, що її норми до односторонніх правочинів не застосовуються, на що також звернуто увагу у вказаному вище пункті постанови Пленуму Верховного Суду України, тоді як договір дарування, в даному випадку, є одностороннім договором.

Тобто, судом першої інстанції правильно відмовлено у позові про визнання договору дарування недійсним з підстави, передбаченої ст. 230 ЦК України, хоча і не з підстав, передбачених у п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України.

Між тим, обґрунтовуючи позовні вимоги позивачі не посилалися на недійсність договору дарування з підстави, передбаченої ст. 229 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції на ці вимоги закону уваги не звернув та в порушення цих вимог, вийшов за межі підстав позову, вирішивши спір про визнання недійсним спірного договору дарування, і з підстави, передбаченої ст. 229 ЦК України.

Тому такий висновок суду підлягає виключенню з рішення суду.

Інших підстав недійсності угоди позивачі не зазначили.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на те, що ОСОБА_5 визнав обставини позову, тому згідно положень ст.ст. 61, 174 ЦПК України, вони не підлягали доказуванню, є необґрунтованими, оскільки таке визнання не є безумовною підставою для задоволення позову.

Прийняття судом першої інстанції письмових доказів від представника нотаріуса в ході розгляду справи по суті, не є порушення процесуального права, згідно положень ст. 10 ЦПК України. А не ознайомлення з цими доказами учасників процесу не підтверджується матеріалами справи, оскільки, з журналу судового засідання, вбачається, що під час вчинення цих дій позивачі і їх представник брали участь у судовому засіданні та жодних клопотань з цього приводу не заявляли.

Те, що суд розглянув справу у відсутності стягувача ТОВ «Купер Прайс», якому, за рішенням суду, відповідач повинен сплатити заборгованість за кредитним договором, як поручитель, не свідчить про порушення права цього товариства на отримання від нього грошових сум.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність рішення суду першої інстанції.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивачів не підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги.

Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 березня 2014 року змінити.

Виключити з рішення висновок суду щодо недійсності договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 21 листопада 2012 року між дарувальниками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та обдарованим ОСОБА_5 з підстави, передбаченої ст. 229 ЦК України.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: