Ухвала суду № 37209754, 13.02.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

13 лютого 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/5838/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверласт» до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еверласт» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 01.08.2013року №0000332260, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 28 316грн., та №0000342260, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 18 878 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених позивачем з його контрагентом - ПП «Дюкон» та безпідставне віднесення Товариством вартості отриманих товарів (робіт, послуг) до валових витрат, а сум ПДВ у їх вартості на включення до податкового кредиту не ґрунтується на законі та суперечить фактичним обставинам справи.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2013 року позов задоволено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі ДПІ у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що підставою для прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень, які є предметом оскарження, став акт Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 23.07.2013 року № 622/22-6/32224487 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Еверласт» з питань підтвердження господарських взаємовідносин з ПП «Дюкон» за період з 01.01.2010 року по 30.11.2010 року, визначення впливу на податковий облік за відповідні податкові періоди.

Перевіркою встановлено порушення п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток за 2010 рік на 22 653грн., та п. 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість у періоді, що перевірявся, на 15 102грн.

Суть порушень, на думку податкового органу, полягала у тому, що у вказаному періоді позивачем відображено валові витрати та сформовано податковий кредит по ПДВ за господарськими операціями з контрагентом - ПП «Дюкон», діяльність якого спрямована лише на отримання податкової вигоди. За висновком ДПІ, в ході перевірки встановлено відсутність контрагента позивача за юридичною адресою, зазначеною в податкових накладних, та, відповідно, реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг). Зазначені обставини, на думку податкового органу, свідчать про те, що укладені між позивачем та його контрагентом угоди є нікчемними та не мали реального характеру.

За відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість та бути віднесеними до складу валових витрат Товариства.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що первинні документи, на підставі яких Товариством сформовано податковий кредит, та відображені валові витрати, відповідають вимогам чинного законодавства, а податковий орган не наділений повноваженнями щодо встановлення в актах перевірки факту нікчемності або недійсності правочинів, укладених суб'єктами господарювання. Якщо платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження його розміру, податковий орган не має підстав для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту та зменшення валових витрат.

Колегія судів вважає висновки суду першої інстанції правильними з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону підставою для формування податкового кредиту є податкова накладна.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Слід зазначити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим, презюмується, що дії платника, які мають своїм результатом отримання податкової вигоди (зокрема, у вигляді зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму витрат, понесених у зв'язку з оплатою поставлених послуг) є економічно виправданими, а відомості, які містяться у податковій декларації та податковій звітності - достовірними, якщо податковим органом не доведено зворотне.

При цьому висновок про необґрунтованість податкової вигоди платника повинен базуватись на об'єктивній інформації, що безспірно підтверджує відсутність у діях платника розумної ділової мети та їх спрямованість виключно на створення сприятливих податкових наслідків. А відтак сам по собі факт відсутності контрагента позивача - ПП «Дюкон» не може бути підставою для висновку про незаконне формування даних податкового обліку по операціям з таким платником. Такий висновок в силу вимог статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України може бути зроблений за наявності сукупності обставин, що свідчать про відсутність фактично здійснених фінансово-господарських операцій платника з його контрагентом та реальних витрат платника по цим операціям, про афілійованість платника з контрагентом для створення схеми ухилення від оподаткування та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП «Дюкон» 20.08.2009року був укладений Договір поставки №20/08-09, за умовами якого контрагент позивача зобов'язався поставити на адресу ТОВ «Еверласт» товар, вид, кількість та якість якого обумовлена в даному договорі.

Факт поставки та оплати товару підтверджено видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, калькуляціями вартості виробництва продукції, накладними на передачу матеріалів у виробництво, банківськими виписками, актамив здачі-приймання робіт (надання послуг), останні містять опис господарських операцій, та відповідно підтверджують фактичне їх виконання.

Актом перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування валових витрат та податкового кредиту, яке б позбавляло його права на валові витрати та податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з придбання товару у ПП «Дюкон».

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару у ланцюгу постачання податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит чи праві на валові витрати.

Податковим органом при вирішенні справи у суді першої інстанції не наведено обґрунтованих доводів тому, що правочини позивачем вчинено з метою безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Судом першої інстанції при безпосередньому дослідженні доказів не було встановлено, що первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності. Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Тому, враховуючи належне дослідження судом першої інстанції факту здійснення позивачем господарських операцій з придбання товару з метою використання його у господарській діяльності, доводи податкового органу, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції знаходить безпідставними.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еверласт» до Державної податкової інспекції у Приморському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В.Стас.