Ухвала суду № 37189486, 04.02.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/8932/13-ц 04.02.2014 04.02.2014 04.02.2014

Провадження №22-ц/784/549/14

Провадження: № 22-ц/784/549/14 Головуючий першої інстанції: Павлова Ж.П.

Категорія: 55 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

04 лютого 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушніровій Т.Б.,

Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання: Бошуславській О.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 -

ОСОБА_3

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2013 року за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2013 р. ОСОБА_4 звернувся з позовом до публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказував, що 24 червня 2008 р. між відкритим акціонерним товариством «Плюс Банк» та ним укладено кредитний договір, за яким ним отримано 14593 доларів США кредитних коштів для придбання автомобілю Chevrolet Aveo SF69Y (легковий седан).

Посилаючись на те, що пункти 7.1, 7.2 цього договору передбачають відповідальність позивальника, але договір не передбачає відповідальність банку за невиконання зобов'язань, позивач вважав, що це свідчить, що умови договору є несправедливими в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку з чим просить визнати недійсними положення пунктів 7.1, 7.2 кредитного договору.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2013 р. в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача вказує на необґрунтованість рішення суду, невідповідність висновків положенням Закону України «Про захист прав споживачів» і просить рішення суду скасувати, ухвалити нове по задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 24 червня 2008 р. між відкритим акціонерним товариством «Плюс Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Ідея Банк», та ОСОБА_4 (позичальник) укладено кредитний договір, за яким позичальником отримано 14593 доларів США кредитних коштів для придбання автомобілю Chevrolet Aveo SF69Y (легковий седан) за умови повернення його частинами до 24 червня 2015 р.

Звертаючись з даним позовом, позивач посилався на недійсність пунктів 7.1 7.2 кредитного договору на підставі положень ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вважає їх умови несправедливими.

Згідно п. 7.1 кредитного договору у разі порушення позичальником строків сплати платежів по кредиту, банк має право нарахувати та стягнути з позичальника витрати, пов'язані з супроводом і стягненням заборгованості за даним договором ( у тому числі, але не обмежуючись, на листування, телефонні дзвінки, виїзди до позичальника, розшук позичальника, послуги сторонніх організацій згідно з тарифами банку). При цьому позичальник зобов'язаний на вимогу банку сплатити зазначені витрати: в разі прострочення позичальником від 30 до 60 днів - за дії банку, здійснені в межах зазначеного періоду прострочки, в разі прострочення позичальником понад 60 днів - за дії банку, починаючи з першого дня прострочки.

Пунктом 7.2 кредитного договору передбачено, що у разі порушення позичальником строків сплати платежів по кредиту більше ніж на 60 днів банк має право нарахувати та стягнути з позичальника штрафні санкції (пеню) в розмірі 0,5% від простроченої суми кредиту за кожен день прострочки.

В силу ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу та інших актів законодавства.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В разі порушення зобов'язання наступають наслідки, визначені ст. 611 ЦК України та умовами договору. Зокрема, кредитор має право вимагати відшкодування збитків та сплати неустойки відповідно до умов договору.

Таким чином, сторони по справі, укладаючи договір відповідно до вимог діючого законодавства та на власний розсуд, передбачили відповідальність позичальника за порушення умов договору і таке не суперечить наведеним положенням закону.

Не можна також погодитись з твердженнями позивача щодо несправедливості умов, викладених в пунктах 7.1, 7.2 договору.

Так, як передбачено ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Визначені сторонами договору у пунктах 7.1, 7.2 умови щодо відповідальності позичальника за невиконання зобов'язань з повернення кредиту не суперечать принципу добросовісності, оскільки відповідають змісту взятих на себе позичальником зобов'язань і положенням закону щодо відповідальності позичальника і не свідчать про дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Крім того, в пункті 7.3 кредитного договору міститься умови щодо настання відповідальності обох сторін договору.

За такого висновок суду про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним з значених позивачем підстав та задоволення позову є обґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведених висновків та положень закону, а тому колегія судів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 відхилити, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Судді: