Постанова № 36562124, 10.12.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2013 року 810/5861/13-а

м. Київ

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючий - суддя Журавель В.О., при секретарі судового засідання Ігнатко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "СБ "Вікторія" до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СБ "Вікторія" (далі – позивач, товариство) звернулося до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем зроблено помилкові висновки про те, що договори, укладені між позивачем та контрагентом, є нікчемними. Фактично позивач має належним чином оформлені оригінали договорів та інші первинні бухгалтерські документи, складених позивачем і контрагентом. Висновки про нікчемність правочинів ґрунтуються лише на підставі акту перевірки контрагента позивача. Позивач просив суд спірні податкові повідомлення-рішення скасувати.

Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити. Відповідач до суду не прибув, позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити, надав письмові заперечення, що ґрунтуються на висновках, викладених в акті перевірки.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд встановив наступні обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СБ «Вікторія» є юридичною особою, що зареєстрована 29.09.2008 Виконавчим комітетом Бориспільської міської ради Київської області.

Відповідно до повідомлення № 271 від 05.06.2013 та наказу № 435 від 05.06.2013 Бориспільської ОДПІ податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "СБ "ВІКТОРІЯ" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ІНСАЙТ-ІН» за період з 01.01.2012 по 31.03.2013. За результатами складено Акт перевірки від 13.06.2013 №351/22-1/36178602, згідно з яким встановлено порушення підприємством: п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 56468,37 грн, у т.ч. по періодах: за листопад 2012 р. в сумі ПДВ 34449,85 грн; за грудень 2012 р. в сумі ПДВ 22018,52 грн.; пп.139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 59291,79 грн. за 4 квартал 2012 року.

Податковим органом отримано від Дарницького районного управління Головного Управління МВС України в м. Києві лист від 04.04.2013 № 47/3727 про призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "СБ "ВІКТОРІЯ" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "ІНСАЙТ-ІН" за період 01.01.2012 по 31.03.2013. Згідно з цим листом слідчим відділом Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві у Єдиному реєстрі досудових розслідувань 01.02.2013 зареєстровано кримінальне провадження № 32013110020000026 за ч.2 ст. 205 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлені особи з метою прикриття незаконної діяльності на підставних осіб зареєстрували низку підприємств з ознаками фіктивності, одним з яких є ТОВ "ІНСАЙТ-ІН". ТОВ "СБ "ВІКТОРІЯ", створюючи видимість фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "ІНСАЙТ-ІН", занизило податкові зобов’язання з податку на прибуток підприємства, податку на додану вартість, оскільки реальних товарних операцій між вищезазначеними підприємствами не проводилося. Таким чином, у результаті порушення контрагентом ТОВ "ІНСАЙТ-ІН" своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з ТОВ "СБ "ВІКТОРІЯ", є нікчемним. У зв’язку з тим, що ланцюг постачання має ознаки фіктивності, операції з придбання послуг (товарів) завідома направлені на зменшення фінансового результату ТОВ "СБ "ВІКТОРІЯ", а надані документи по взаєморозрахунках з ТОВ "СБ "ВІКТОРІЯ" не можуть бути прийняті до уваги як первині документи, на підставі яких формується податковий кредит та валові витрати підприємства.

На підставі Акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 01.07.2013 №0007472210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 84702,56 грн, в тому числі за основним платежем 56468,37 грн і за штрафними санкціями 28234,19 грн, та №0007482210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 88937,69 грн, в тому числі за основним платежем 59291,79 грн і за штрафними санкціями 29645,90 грн.

Судом встановлено, що 01.10.2012 між ТОВ «Інсайт-ін» (виконавець) та позивачем (замовник) укладено договір про надання послуг №01/11-12/6. Відповідно до цього договору в розділі 1 «Предмет договору» зазначено в п.1.2., що замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов’язання по проведенню рекламної і кампанії, надання звіту і виконанню комплексу робіт по розміщенню рекламних зображень замовника (рекламних плакатів) на спеціальних конструкціях (щити 3x6м), розташованих згідно з адресною програмою і в строки, що визначається додатками. В додатках до цього договору вказуються строки і вартість робіт, період рекламної кампанії та адреси розміщення рекламних зображень. Додатки є невід’ємною частиною цього Договору. Розділом 2 «Основні умови надання послуг» передбачено в п.2.5., що у випадку, якщо товари або послуги, що рекламуються, підлягають обов’язковій сертифікації, та/або якщо їх виробництво/ надання/ розповсюдження/ рекламування в будь-якій формі потребує спеціального дозволу, ліцензії і т.д., замовник надає виконавцеві в день передачі рекламного матеріалу копії відповідних сертифікатів, ліцензій, дозволів або інших документів відповідно до вимог чинного законодавства України; згідно з п.2.6. у випадку, якщо в рекламних матеріалах присутній знак для товарів та послуг, замовник повинен в день передачі рекламного матеріалу надати виконавцеві документи, які належним чином підтверджують правомірність використання такого знаку для товарів і послуг в рамках даного Договору; згідно з п.2.9. адресна програма затверджується сторонами та має бути незмінною протягом проведення рекламної кампанії, за винятком випадків передбачених п. 3.1.6 даного договору. В розділі 3 «Обов’язки та відповідальність сторін» у п.3.1. зазначено, що виконавець зобов’язується: 3.1.1. розмістити рекламні зображення замовника протягом п’яти робочих днів з дати початку рекламної кампанії на рекламних щитах, технічні характеристики і місця розташування яких визначаються в порядку п.1.2.; п.3.1.5 - виконавець зобов’язаний протягом 5 робочих днів з дати початку рекламної кампанії надати замовнику фото-звіт про закінчення робіт по розміщенню рекламних зображень. У випадку недотримання виконавцем строків надання фото-звіту датою початку кампанії буде вважатися дата надання виконавцем фото-звіту про початок рекламної кампанії; п.3.1.7 - у випадку внесення змін в адресну програму, або у випадку ротації місць розташування рекламних зображень, схвалених Замовником у письмовій формі, виконавець зобов’язаний протягом 5-ти робочих днів надати замовнику фото-звіт, що підтверджує проведення узгоджених з замовником змін; п.3.1.8 у випадку недотримання виконавцем строків початку кампанії, по взаємній згоді сторін виконавець надає замовнику компенсацію шляхом продовження її строків на кількість днів прострочення; у п.3.2 зазначено обов’язки і відповідальність замовника: 3.2.2 замовник зобов’язується за 5 робочих днів до початку рекламної кампанії, надати виконавцю рекламні зображення за адресою, вказаною виконавцем, в кількості, достатній для проведення кампанії і підтримки рекламних зображень в задовільному стані. Розділом 4 «Порядок здавання-приймання робіт» в п.4.1 передбачено, що виконавець скеровує замовнику акт здавання-приймання робіт за десять робочих днів до закінчення дії цього договору, що є закінченням терміну рекламної компанії. В розділі 7 «Строки дії договору і порядок його розірвання» у п.7.1 зазначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 03 грудня 2013 року. Сторонами до договору складено додаток №1 від 01.11.2012, в якому зазначена адресна програма розміщення реклами. В подальшому сторонами укладено новий додаток №2 до договору від 03.12.2012, в якому було змінено адресну програму розміщення реклами.

На виконання умов цього договору сторонами складено акти здачі-приймання робіт (№94 від 28.12.2012, №64 від 21.12.2012, №49 від 14.12.2012, №27 від 07.12.2012, №108 від 23.11.2012, №11 від 02.11.2012, №36 від 09.11.2012, №72 від 16.11.2012, №162 від 30.11.2012), рахунки-фактури (№94 від 28.12.2012, №64 від 21.12.2012, №49 від 14.12.2012, №27 від 07.12.2012, №108 від 23.11.2012, №11 від 02.11.2012, №36 від 09.11.2012, №72 від 16.11.2012, №162 від 30.11.2012), податкові накладні (№94 від 28.12.2012, №64 від 21.12.2012, №49 від 14.12.2012, №27 від 07.12.2012, №108 від 23.11.2012, №11 від 02.11.2012, №36 від 09.11.2012, №72 від 16.11.2012, №162 від 30.11.2012).

Розрахунки позивача з ТОВ «Інсайт-ін» проводились у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

При дослідженні актів здачі-приймання робіт, рахунки-фактур та податкових накладних судом встановлено, що всі ці документи виписані в листопаді та грудні 2012 року за виконання рекламних робіт у листопаді та грудні 2012 року.

Позивачем надано протокол погодження ескізу з зображення ТОВ «СБ» Вікторія на стаціонарних рекламних щитах відповідно до договору. При дослідженні цього протоколу судом встановлено, що в ньому наведено ескіз, що підлягає розміщенню на щиті, та зазначено розмір зображення на щиті: висота – 3м, ширина – 6м (тобто зображення горизонтальне). Дата затвердження і підписання цього протоколу відсутня.

Досліджено також протокол погодження ескізу з зображення ТОВ «СБ» Вікторія на мобільних рекламних щитах, що будуть переміщуватись в м. Києві з використанням Брендмобілів типу «Газель» відповідно до договору. При цьому судом встановлено, що в ньому наведено ескіз, що підлягає розміщенню на щиті, зазначено розмір зображення на щиті: висота – 3м, ширина – 6м. Разом з тим, суд зауважує, що укладеним договором не передбачено розміщення зображення на мобільних рекламних щитах, що будуть переміщуватись в м. Києві з використанням Брендмобілів типу «Газель».

На підтвердження виконання робіт позивачем надано до суду фото-звіти розміщення реклами на стаціонарних щитах та на мобільних рекламних щитах, що будуть переміщуватись в м. Києві з використанням Брендмобілів типу «газель». При дослідженні цих фото-звітів встановлено, що дата та час виконання фотознімку відсутні, на фотографіях разом з рекламою зображено зелену траву, зелені дерева, тобто відображено розміщення реклами в теплий період року (кінець весни, літо, початок осені), хоча за твердженням позивача та згідно з матеріалами справи ці рекламні послуги надано в листопаді-грудні 2012 року. При цьому жодного фото-звіту, який би візуально відповідав періоду листопад-грудень 2012 р. не надано. Крім того, суд зауважує, що в деяких фото-звітах зазначено взагалі не ті адреси, які вказано в додатках №1 та №2, зокрема: фото-звіт за адресою: вул. Щусєва, напроти будинку №44, в той час як в додатку №1 зазначено адресу вул. Щусєва, напроти будинку №34/1, а також фото-звіт за адресою: Київ 200м вище м. Дружба Народів, разом з тим у додатку №1 та №2 взагалі ця адреса відсутня. На фото-звіті КІ 0103 по вул. Червоноармійській розмір зображеного рекламного щита не відповідає укладеному договору та ескізам, крім того, це зображення не горизонтальне, а вертикальне.

Позивачем надано до суду видаткову накладну №25 від 06.12.2012 на рекламні самоклейки (великі та малі) та папки з зображенням у кількості 50, 320 та 1000 штук. Разом з тим, на підтвердження отримання товариством цього товару позивачем до суду не надано жодного іншого документу, зокрема: договір, податкові накладні, рахунки-фактури, протокол погодження ескізу з зображенням, докази їх транспортування тощо.

До суду представником позивачем не надано ніяких інших доказів, окрім вищеназваних документів, які досліджено судом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, кола суб'єктів податкових правовідносин та відповідальності за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 здійснюється Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та затверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто отримання і реалізація товарів, робіт, послуг повинні підтверджуватися відповідними накладними на видачу матеріальних цінностей, податковими накладними та товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання товару, актами та іншими документами, які передбачаються договорами та складаються у ході їх виконання, тощо. Відсутність зазначених документів свідчить про те, що вартість таких цінностей не може бути віднесено до валових витрат.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вирішення цієї справи залежить від доведеності суду факту реальності надання товарів та послуг по тих господарських операціях, за результатами здійснення яких податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту та податку на прибуток, судом досліджено факт передачі та отримання послуг від ТОВ “Інсайт-ін” (виконавця робіт, послуг) до позивач.

Судом установлено, що позивачем надано тільки вищевказаний договір, акти здачі-приймання робіт, податкові накладні та рахунки-фактури. При цьому позивачем як на вимогу податкового органу під час перевірки, так і на вимогу суду у ході судового розгляду справи не надано на підтвердження реальності здійснених господарських операцій із ТОВ «Інсайт-ін» інших первинних документів, які передбачено укладеним договором та які підлягали обов’язковому оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій (звіти, сертифікати, ліцензії, дозволи, документи які підтверджують технічні характеристики і місця розташування рекламних щитів, листування з ТОВ «Інсайт-ін» стосовно виконання умов договорів про надання послуг, договір на отримання продукції (рекламні самоклейки та папки з зображенням), податкових та видаткових накладних по цій продукції, товарно-транспортних накладних, подорожніх листів та довіреностей на отримання цієї продукції, тощо).

Крім того, відсутні й докази фактичного розміщення реклами у визначених місцях. При цьому суд в силу приписів ст. 70 КАС України визнає неналежними та недопустимими надані позивачем докази: фото-звіти із зображеннями реклами, які не містять дати їх виготовлення, візуально стосуються іншого періоду року, зроблені в місцях, що не передбачені додатками до договору, а також протоколи погодження ескізів, які не містять дати їх складання, стосуються розміщення реклами на автомобілях, а не на стаціонарних щитах. Тому фото-звіт на мобільних рекламних щитах з використанням Брендмобілів типу «Газель» чи із зображенням на щиті меншого розміру та з вертикальним розміщенням суд не бере до уваги, оскільки укладеним договором не передбачено саме таке розміщення реклами замовника.

Суд зазначає також, що відсутність необхідних документів у позивача та його контрагента - ТОВ «Інсайт-ін», а також виявлені судом суперечності та недоліки у наданих позивачем документах, які унеможливлюють їх використання в якості доказів реальності правочинів, повністю узгоджуються з висновком податкового органу та з інформацією слідчих органів про фіктивність діяльності ТОВ «Інсайт-ін» та відсутності фактичного надання послуг по цих господарських операціях.

Порядок формування податкового кредиту визначено ст.198 Податкового кодексу України. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, визначено в п.198.1 ст.198 ПК України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Суд зазначає, що на перевірку та до суду надано податкові накладні, в яких формально є передбачені чинним законодавством реквізити.

Разом з тим, як зазначалось судом, рішення про донарахування зобов’язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв’язку з не підтвердженням реальності здійснених господарських операцій та відсутності необхідних первинних бухгалтерських документів, а не у зв’язку з порушенням в оформленні документів.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення податкового кредиту з податку на додану вартість судом досліджено такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, наявність спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції, зв’язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

Незважаючи на неодноразові вимоги суду, позивачем не надано на підтвердження реальності здійснених господарських операцій інших первинних документів, які передбачені укладеним договором та підлягали б оформленню у разі фактичного здійснення цих операцій, відтак, наявні у справі документи не можуть бути підтвердженням реальності її проведення. Суд зазначає, що недоліки та суперечності в оформлених документах, додатках №1 та №2 до договору, фото-звітах, протоколах погодження ескізу унеможливлюють дослідження суті цієї господарської операції, а відтак, ці документи не можуть бути підтвердженням реальності її проведення.

Суд вважає, що встановленим обставинам належить давати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності.

При цьому суд бере до уваги, що про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (відображення отримання послуг без їх фактичного надання тощо).

Суд ураховує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому в податкових відносинах не може застосуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов’язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов’язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв’язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд бере до уваги, що обов’язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України). Проте встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з’ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів, за змістом пункту 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку-учасників відповідної операції.

Як встановлено судом, факт передачі послуг від контрагента позивача - ТОВ «Інсайт-ін» до позивача дійсно належним чином не підтверджується документально.

Суд визнає, що позивачем ні податковому органу, ні на вимогу суду не надано інші первинні документи, які б підтверджували реальне здійснення господарських операцій з ТОВ «Інсайт-ін», а надані докази: договір, податкові накладні, акти здачі-приймання робіт, рахунки-фактури є недостатніми для підтвердження цього факту.

Суд зазначає, що у разі ненадходження витребуваних судом додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв’язано на підставі наявних у справі доказів.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

З огляду на це, суд вважає підтвердженим висновок відповідача про те, що фактичного здійснення господарських операцій позивача з контрагентом не було, оскільки ці операції не підтверджено відповідними документами.

Таким чином, визначення відповідачем податкового зобов’язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість є правомірним і відповідає вимогам чинного законодавства, підстави для скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень відсутні.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Журавель В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 10 грудня 2013 р.