Постанова № 36255779, 18.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13632/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

при секретарі: Корінець Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Фуд-Центр" (правонаступник Дочірнього підприємства "Продмережа") на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2013 року у справі за позовом Дочірнього підприємства "Продмережа" до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ДП «Продмережа» подано до Окружного адміністративного суду міста Києва позов про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень Міжрегіонального ГУ Міндоходів № 0000503910 від 16.07.13р. яким позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 147487,00грн. в тому числі за основним платежем в сумі 147486,00грн. та штрафні санкції в розмірі 1,00грн. та № 0000493910 від 16.07.13р. яким позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 141445,00грн. в тому числі за основним платежем в сумі 126485,00грн. та штрафні санкції в розмірі 14960,00грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2013 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства «Продмережа» з питань правильності визначення, повноти нарахування та достовірності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства по взаємовідносинах з ТОВ «Автоколега» за період з 01.10.11р. по 31.01.12р. За результатами перевірки складено акт від 27.02.13р. за № 16/39-10/30929444 (надалі - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено допущення позивачем порушень пп. 5.1., пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.27 п.14.1 ст. 14, п.138.1, п.138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України що призвело до заниження зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 404 600,00грн. та порушення п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України що призвело до заниження зобов'язання з податку на прибуток у перевіряємий період на загальну суму 147487,00грн.; п.201.4, п. 201.10 ст. 201, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України що призвело до зниження податку на додану вартість , що підлягає сплаті до бюджету в перевіряємий період на загальну суму 126485,00 грн.

У зв'язку із встановленням допущення позивачем зазначених вище порушень податкового законодавства відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0000503910 від 16.07.13р. яким позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 147487,00грн. в тому числі за основним платежем в сумі 147486,00грн. та штрафні санкції в розмірі 1,00грн.

№ 0000493910 від 16.07.13р. яким позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 141445,00грн. в тому числі за основним платежем в сумі 126485,00грн. та штрафні санкції в розмірі 14960,00грн.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що в позовній заяві наведені обставини, які не підтверджуються достатніми доказами.

Колегія суддів, враховуючи доводи апеляційної скарги не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідач в акті перевірки зробив висновок про те, що правочин укладені між ДП «Продмережа» та ТОВ «Автоколега» є нікчемними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів та не було встановлено судом першої інстанцій фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом першої інстанцій не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ст. 20 ПК України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Висновки відповідача про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущеннями.

Відповідно до п. 5.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з абз. 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення (пункт 150.1 статті 150 Податкового кодексу України).

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною другою статті 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Висновки суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження реальності господарських операцій ДП "Продмережа" та ТОВ "Автоколега" суперечать матеріалам справи.

Між ДП "Продмережа" (Покупець) та ТОВ "Автоколега" (Постачальник) був укладений Договір № ПМ003675 від 01.03.2011 р. за умовами якого Постачальник зобов'язується у відповідності з замовленням Покупця поставити Товар, а Покупець зобов'язується прийняти Товар і оплатити його вартість.

В періоді, що перевірявся, згідно умов Договору № ПМ003675 від 01.03.2011 р. ТОВ «Автоколега» відвантажив, а ДП "Продмережа" прийняв Товар, що підтверджується відповідними видатковими накладними, перелік яких наведено на сторінках 21-43 Акту перевірки, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України, та містять підписи уповноважених осіб ДП "Продмережа", що здійснювали приймання товару від ТОВ "Автоколега".

Товар за Договором № ПМ003675 від 01.03.2011 р. був фактично поставлений ТОВ "Автоколега" на користь ДП "Продмережа", що підтверджується відповідними первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

Поставка товару ТОВ "Автоколега" згідно Договору № ПМ003675 від 01.03.2011 р. здійснювалася безпосередньо в магазини ДП "Продмережа", адреси яких вказані у видаткових накладних.

Факт оплати позивачем поставленого товару підтверджується платіжними дорученнями та банківськими випискими (т.1 а.с. 153-212).

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити відповідно до чинного законодавства України.

Доказів того, що первинні документи підписані неуповноваженою особою відповідачем не надано.

Реальність придбання підприємством Позивача товарів і послуг підтверджується первинними документами, пов'язаними з господарською діяльністю позивача.

Фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними/фіктивними, та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Товари, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даних товарів/послуг також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

З матеріалів справи вбачається, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про виконання позивачем усіх необхідних умов, передбачених податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу та суду першої інстанції про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо нікчемності правочинів, заниження податку на прибуток, неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентом за період, що перевірявся, є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2013 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови по справі, якою необхідно позов Дочірнього підприємства «Продмережа» задовольнити.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 207 КАС України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Фуд-Центр" (правонаступник Дочірнього підприємства "Продмережа") на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2013 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Дочірнього підприємства "Продмережа" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків № 0000503910 від 16.07.13р. яким позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 147487,00грн. в тому числі за основним платежем в сумі 147486,00грн. та штрафні санкції в розмірі 1,00грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків № 0000493910 від 16.07.13р. яким позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 141445,00грн. в тому числі за основним платежем в сумі 126485,00грн. та штрафні санкції в розмірі 14960,00грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання постановою законної сили.

Постанову складено в повному обсязі - 19.12.2013 р.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді:Л.М. Гром, М.С. Міщук

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.