Рішення № 36067287, 11.12.2013, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/10420/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2013 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Юдіної С.Г.

при секретарі Шелеповій В.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сімєю, визнання права власності, усунення перешкод в користуванні будинком, вселення, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача в якому просила суд: встановити факт її спільного з відповідачем проживання однією сімєю без реєстрації шлюбу з 05 вересня 2002 року по 01 червня 2013 року; в порядку поділу майна визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку № 30 по вул. Димитрова в м. Павлограді, право власності на іншу 1/2 частину даного будинку визнати за ОСОБА_4; зобовязати відповідача усунути перешкоди в користуванні нею будинком № 30 по вул. Димитрова в м. Павлограді; вселити її в будинок № 30 по вул. Димитрова в м. Павлограді та стягнути з відповідача судові витрати по справі.

В обґрунтування заявленого позову позивачка зазначила, що з 05.09.2002 року вона спільно проживала з відповідачем у належній йому квартирі АДРЕСА_1, разом з ними проживав її син. У них був спільний бюджет, вони вели спільне господарство, разом виховували її сина, піклувалися один про одного як подружжя, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. 08.02.2005 року вони за договором купівлі-продажу придбали будинок № 30 по вул. Димитрова м. Павлограді вартістю 30128 грн. З 15.02.2005 року вони сімєю проживали у придбаному будинку. В 2012 році відносини між ними різко погіршилися, відповідач перестав спілкуватися з нею, ігнорував її, в їх відносини стала втручатися мати відповідача, влаштовувала сварки, виганяла її з будинку. Надали проживати в таких умовах було не можливо у звязку з чим, після чергового скандалу матері відповідача 01.06.2013 року вона забрала свої речі і переїхала до своєї матері. На даний час в відповідач заперечує її право власності на вказаний будинок, заперечує щоб вона з сином проживала у ньому, в будинок не пускає, у звязку з чим вона вимушена звернутися до суду.

В судовому засіданні позивачка та її представник, кожен окремо позовні вимоги підтримали, посилаючись на доводи наведені в позовній заяві та на свої пояснення надані в судовому засіданні.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що дійсно він спільно проживав з позивачкою та її сином в його квартирі АДРЕСА_2 з 2002 року. Жили вони однією сімєю як чоловік та жінка, у них був спільний бюджет, спільний побут. В 2005 році вони вирішили придбати будинок, його начальник дав йому в борг 5000 доларів США, щоб він придбав собі житло а в подальшому повернув йому борг в сумі 3000 доларів США, а 2000 доларів США він нібито йому подарував. Вони придбали будинок за 5500 доларів США і потім через деякий час він продав свою квартиру та повернув 3000 доларів начальнику. Доказів на підтвердження того, що гроші надавалися у борг, що борг повертався немає. з 2005 року вони разом з позивачкою та її сином вселилися в будинок та проживали там. Вважає, що будинок придбаний за його особисті кошти від продажу квартири, тому позивачка ніякого відношення до будинку немає. Зазначив, що дійсно з 2012 року ї стосунки погіршилися на даний час нічого спільного між ними немає. Замки в будинку та хвіртці у воротах він не змінював, однак на даний час проживання позивачки в його будинку неможливе, він не бажає бачити її в своєму будинку.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, оскільки будинок придбаний за кошти отримані у борг. В подальшому після продажі квартири відповідача цими грішми він розрахувався за борг. Отже будинок, придбаний на кошти виручені від продажу належної відповідачу квартири, є особистою приватною власністю відповідача. Ніяких перешкод у користування будинком відповідач не чинив, позивачка добровільно забрала свої речі та виїхала з будинку. Право позивачки проживати у будинку відповідач не заперечував.

Вислухавши сторони, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Так, в судовому засіданні було встановлено, що сторони проживали однією сімєю без реєстрації шлюбу в період з 05 вересня 2002 року по 01 червня 2013 року, даний факт був визнаний відповідачем та підтверджений ним в судовому засіданні.

В період спільного проживання ними було придбано житловий будинок № 30 по вул. Димитрова в м. Павлограді Дніпропетровської області, право власності на вказаний будинок було зареєстровано за відповідачем, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 08.02.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу (а.с. 8, 9)

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що є подругою позивачки. Знає відповідача з 2002 року, знає що вони проживали разом однією сімєю в квартирі відповідача, а потім придбали будинок та жили у будинку. Вона часто приїздила до них у гості. Знає, що з літа 2013 року сторони перестали спільно проживати та спілкуватися.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що є матірю позивачки. Знає що її донька з 2002 року проживала з відповідачем у його квартирі, разом з ними проживав син позивачки. Жили вони однією сімєю, вели спільне господарство. Потім вони вирішили придбати будинок, почали збирати гроші. В 2005 році вони придбали будинок і з того часу стали проживати в ньому. В 2013 році стосунки між донькою та відповідачем погіршилися і донька разом з сином повернулася жити до неї.

Згідно ст. 3 СК України, сімю складають особи, які спільно проживають, повязані спільним побутом і мають взаємні права та обовязки.

Відповідно до ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сімєю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є обєктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст. 70 СК України частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Враховуючи, що житловий будинок № 30 по вул. Димитрова в м. Павлограді Дніпропетровської області був придбаний сторонами в період проживання у фактичних шлюбних відносинах, він належить сторонам на праві спільної сумісної власності. На підтвердження доводів відповідача про те, що будинок був придбаний за кошти отримані ним в борг, а в подальшому він продав належну йому квартиру та повернув борг, відповідачем не надано жодного доказу. Отже доводи відповідача, що спірне майно є його особистою власністю, а тому не підлягає поділу, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Таким чином, позовні вимоги щодо встановлення факту спільного проживання сторін однією сімєю без реєстрації шлюбу з 05 вересня 2002 року по 01 червня 2013 року та визнання права власності за кожним по 1/2 частині спірного домоволодіння підлягають задоволенню.

Крім того, ст. 9 ЖК України, передбачено що ніхто не може бути виселений або обмежений в праві користування житловим приміщенням не інакше як на підставах та порядку, передбачених законом.

Згідно до ст. 155 ЖК України, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім передбачених законодавством випадків.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Доводи відповідача та його представника про те, що позивачка добровільно пішла з будинку і їй ніхто ніяких перешкод у користуванні будинком не створює, не знайшли свого підтвердження в судовому зсіданні, оскільки як пояснив сам відповідач, дійсно замки він не змінював у будинку, однак проживання позивачки у будинку неможливе, він не бажає бачити її у будинку.

Отже, позовні вимоги щодо зобовязання відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачкою спірним будинком та її вселення підлягають задоволенню.

Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, таким чином з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір сплачений позивачем при подачі позову до суду в сумі 800, 00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 60, 69, 70, 74 СК України, ст. 9, 155 ЖК України, ст. 391 ЦК України, ст. ст. 10, 60, 131, 137, 212 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сімєю, визнання права власності, усунення перешкод в користуванні будинком, вселення - задовольнити.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_4 однією сімєю без реєстрації шлюбу з 05 вересня 2002 року по 01 червня 2013 року.

В порядку поділу майна:

- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку № 30 по вул. Димитрова в м. Павлограді Дніпропетровської області.

- визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку № 30 по вул. Димитрова в м. Павлограді Дніпропетровської області.

Зобовязати ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_3 будинком № 30 по вул. Димитрова в м. Павлограді Дніпропетровської області.

Вселити ОСОБА_3 в будинок № 30 по вул. Димитрова в м. Павлограді Дніпропетровської області.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в сумі 800 (вісімсот) гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10 денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя С.Г. Юдіна