Рішення № 35436740, 21.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19459/13 21.11.13За позовом ФОП Бурханова Д.В.

до приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ"

про стягнення 61600 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача - Пушкарьов Д.Е. (дов. №08 від 14.11.2013)

Від відповідача: Пшеничний С.І.(дов.№ 01/17від 08.01.2013)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору на транспортно-експедиційне обслуговування перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні № б/н від 03.01.2013 у розмірі 61600,00 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.10.2013 порушено провадження у справі №910/19459/13 та призначено до розгляду на 07.11.2013.

Представники сторін в судове засідання 07.11.2013 не з'явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розгляд справи відкладено на 21.11.2013.

В судове засідання 21.11.2013 прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні у зв»язку з тим, що в порушення ст.ст. 54-56 ГПК України відповідач не надіслав йому копію позову та доданих до нього документів.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Фізичною особою-підприємцем Бурхановим Д.В. (надалі - позивач, перевізник) та Приватним акціонерним товариством "Бліц-інформ" (надалі - відповідач, замовник) 03.01.2013 був укладений договір без номера на транспортно-експедиційне обслуговування перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (надалі - Договір ).

Згідно з умовами п. 1.1. Договору перевізник зобов'язувався здійснювати перевезення вантажів замовника в міжнародному сполученні на підставі письмових заявок, а замовник повинен надавати вантажі для перевезення та оплачувати послуги, надані перевізником.

Відповідно до п. 2.1. Договору перевезення вантажів виконується перевізником на підставі заявок на перевезення вантажів, які подаються замовником письмово(факсова копія має силу оригінала).

З матеріалів справи вбачається, що 08.01.2013 та 01.02.2013 позивач отримав від відповідача три письмових заявки №01/01/2013, №02/01/2013 та 03/02/2013, на виконання яких та вищевказаного Договору ФОП Бурханов Д.В. особисто на автомобілі ДАФ д.н.з СВ 5342 АР здійснив 13.01.2013, 18.01.2013 та 08.02.2013 перевезення вантажу (поліграфічна продукція) за маршрутом м. Коувола (Фінляндія) - Київ( Україна).

Як свідчать матеріали справи та не заперечувалося представником відповідача свої зобов'язання за умовами даного Договору позивач виконав в повному обсязі, з належною якістю надання послуг, претензій щодо якості виконуваних послуг від ПАТ "Бліц-Інформ" не надходило.

Підтвердженнями наданих позивачем відповідачу послуг являються:

- рахунки-фактури: № БД-18/01-1 від 18.01.2013 на суму 21000,00 грн., : № БД-18/01-2 від 18.01.2013 на суму 21000,00 грн: та № БД-08/02-1 від 08.02.2013 на суму 21000,00;

- акти здачі-прийняття виконаних робіт(надання послуг) № БД-18/01-1 від 18.01.2013 на суму 21000,00 грн., : № БД-18/01-2 від 18.01.2013 на суму 21000,00 грн: та № БД-08/02-1 від 08.02.2013 на суму 21000,00; Вказані акти підписані обома сторонами та скріплені відповідними печатками. У даних актах зазначено, що сторони претензій щодо надання послуг один до одного не мають.

- CMR: № 15331083, № 15331107, № 15469840 (копії в матеріалах справи);

Відповідно до ч.1 ст.9 Конвенції «Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

У відповідності до п. 4.2 розділу 4 Договору оплата за перевезення вантажів здійснюється на підставі виставленого перевізником рахунку, акту виконаних робіт та CMR з відміткою отримання вантажів, протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами актів виконаних робіт.

Згідно з п. 4.1 Договору розмір плати за перевезення вантажів обумовлюється підписаною обома сторонами заявкою.

Матеріалами справи підтверджено, що вартість послуг, наданих позивачем відповідачу по заявках та актах виконаних робіт станом на 01.06.2013 складала 63000 грн.

Після цього відповідач здійснив 05.06.2013 часткове погашення заборгованості в сумі 1400,00 грн., вказуючи в призначенні платежу номер вказаного позивачем рахунку-фактури БД-18/01-2 від 18.01.2013, що додатково підтверджує факт визнання ним надання позивачем транспортних послуг та факт наявності у нього відправлених позивачем документів( копія банківської виписки в матеріалах справи).

Станом на 02.10.2013( дата подачі позову) заборгованість ПАТ "Бліц-Інформ", перед ФОП Бурхановим Д.В. складає 61600 ,00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Відповідач в судовому засіданні суму заборгованості фактично визнав, просив позивача укласти мирову угоду, на що останній відповів відмовою.

Отже, спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідачем не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 61600,00 грн.

Таким чином, судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

У статтях 638 та 639 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначає стаття 181 ГК України. У частині 1 цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, тощо, а також підтвердження до виконання замовлення.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу положень ч.1 ст.903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п.1 ст.307 ГК України, положення якої кореспондуються із положеннями статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Цивільним кодексом України визначені загальні обв'язки сторін договору перевезення.

Так, згідно з ст. 917 ЦК України перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором.

Статтею 918 ЦК України визначено, що завантаження (вивантаження) вантажу здійснюється організацією, підприємством транспорту або відправником (одержувачем) у порядку, встановленому договором, із додержанням правил, встановлених транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з положеннями частини 1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 931 передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за отримані послуги належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за отримані послуги, що дає суду підстави задовольнити позов позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 61600,00 грн.

Частина 2 ст.614 ЦК України покладає тягар доказу про відсутність вини на особу, яка порушила зобов»язання. Відповідачем по справі суду не було надано належних доказів відсутності заборгованості перед позивачем або існування такої заборгованості в меншому розмірі, ніж заявлено до стягнення позивачем.

Судом не приймаються доводи відповідача про відмову в позові тільки на тій підставі, що позивачем не направлено йому копію позову та доданих до нього документів. Стаття 56 ГПК України зазначає, що позивач зобов»язаний дані документи направити, якщо цих документів у відповідача немає. Натомість у відповідача всі документи наявні, так як послуги йому були надані та ним підписані акти приймання робіт, частково послуги оплачені з зазначенням номеру рахунку-фактури позивача, тощо. Окрім цього суд ухвалою від 07.11.2013 відкладав розгляд справи на 21.11.2013 для надання можливості відповідачу ознайомитись зі справою.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на послуги адвоката в сумі 550,00 грн.

В підтвердження вказаних витрат позивач надав суду:

Договір про надання правової допомоги№ 23/13-ц від 23.09.2013 з адвокатом Гавриловим І.Е. , з яким погоджено обсяг послуг та їх вартість, квитанція №897777 від 23.09.2013 про сплату адвокатських послуг на суму 550,00 грн. , свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 462 від 04.09.2009 на ім»я Гаврилова І.Е..

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. З ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України « Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судові витрати, що сплачені стороною за отримання послуг адвоката, на підставі договору, укладеного з ним особисто або з адвокатським об»єднанням.

Господарський суд не погоджується із доводами відповідача про неспіврозмірність цих послуг сумі оплати, враховуючи викладене та наступне:

Згідно п. 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" - витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Окрім цього в п. 6.3, 6.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", вказано, що, вирішуючи питання про відшкодування витрат позивачів, пов»язаних з оплатою ним послуг адвокатів, суд приймає рішення про таке відшкодування за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи в суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, тощо.

Оскільки позивачем подані докази та доведено, що Гаврилов І.Е.. є адвокатом та має право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Закону України "Про адвокатуру" , що послуги адвоката надавались безпосередньо адвокатом, витрати за вказані послуги позивачем оплачені та вказана оплата підтверджена документально, то вони підлягають стягненню з відповідача.

Суд вважає, що адвокатом Гавриловим І.Е. виконано умови договору від 23.09..2013 повністю, у зв'язку з чим у суду немає правових підстав зменшувати розмір витрат на оплату вказаних послуг адвоката .

Суд також враховує, що статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на правову допомогу; у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав; для забезпечення на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Отже, одержання послуг адвоката є правом сторони.

Оскільки позивачем та адвокатом Гавриловим І.Е. погоджено конкретний обсяг робіт, то підстави для деталізації їх виконання по періодах часу, відсутні.

Твердження представника відповідача про те, що 550,00 грн. є неспіврозмірною сумою витрат на послуги адвоката з ціною позову, голослівне, на його обгрунтування скаржником не наведено доводів.

У зв'язку з наведеним суд задовольняє позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 550,00 грн.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов фізичної особи-підприємця Бурханова Дмитра Валерійовича задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" (02156, м. Київ, Деснянський район, вул. Кіото, буд. 25, код ЄДРПОУ 20050164) на користь фізичної особи -підприємця Бурханова Дмитра Валерійовича (14005, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Богунського, буд 44, кв. 59, код ЄДРПОУ 3375711656) основний борг в розмірі 61600(шістдесят одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.,витрати на оплату послуг адвоката в сумі 550(п'ятсот п'ятдесят) грн.00 коп., судовий збір в розмірі 1 720(одна тисяча сімсот двадцять) грн. 50 коп.

3. Видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

7. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 25.11.2013