Рішення № 35240489, 02.10.2013, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"02" жовтня 2013 р.

Справа №642/7835/13ц

Провадження №2/642/1533/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 жовтня 2013 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді Бондаренко В.В.

за участю секретаря Болтенко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «завод імені Малишева» про порушення трудових прав, -

ВСТАНОВИВ:

До суду з позовом про порушення трудових прав звернувся ОСОБА_1

В позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що з 6 лютого 1996 року він працював на державному підприємстві «Завод імені Малишева» надалі ДП «ЗІМ», остання займана посада начальник зміни відділу №84.

28 травня 2013 року генеральний директор ДП «ЗІМ» наказом №418-к від 28 травня 2013 року надав позивачу щорічну основну та додаткову відпустки з 11 червня 2013 року по 17 липня 2013 року загальною тривалістю 29 календарних днів за період праці позивача з 6 лютого 2012 року по 6 лютого 2013 року.

Про свою незгоду в вищевказаним наказом в частині примусового відправлення у відпустку на вказаний в наказі №418-к час позивач написав безпосередньо на наказі, оскільки заяви про надання йому саме в цей час відпустки він не писав.

Примусове відправлення позивача у відпустку є порушенням його (ОСОБА_1М.) права на вільне користування права на відпочинок та порушенням ст. 12 ЗУ «Про відпустки».

Позивач 28 травня 2013 року звернувся з заявою, яка зареєстрована у відділі « 84» 29 травня 2013 року де просив надати відпустку з 14 червня 2013 року по 5 липня 2013 року тривалістю 20 календарних днів, але на цю заяву нікого реагування не відбулося.

Просить суд визнати в якості підстави недійсності правочину та в якості визнання права, що ДП «ЗІМ» не узгодила з ОСОБА_1 конкретний період надання йому його щорічних оплачуваних йому відпусток у 2013 році, визнати цей правочин недійсним, припинити дію наказу №418-к від 28 травня 2013 року, визнати право позивача на узгодження конкретного періоду відпустки, визнати право позивача на вільне, на власний розсуд здійснення своїх прав, в тому числі і права на відпустку, визнати, що наказом №184-к від 28 травня 2013 року були порушені права ОСОБА_1 на відпустку в тому числі і на поділ відпустки,компенсувати моральну шкоду позивачу, відшкодувати збитки.

У судовому засіданні позивач просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні просила суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач просить суд застосувати способи захисту, які не передбачені Законом.

Крім того, просить суд застосувати строки позовної давності, оскільки позивач знав про те, що згідно затвердженого графіку відпусток він іде у відпустку саме з 11 червня 2013 року по 17 липня 2013 року.

Просила суд відмовити в задоволенні позову.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено, що дійсно ОСОБА_1 працює на ДП «ЗІМ» на посаді начальника зміни відділу №84.

Відповідно до графіку надання основної та додаткової відпустки працівникам відділу №84 на 2013 рік затвердженого головним енергетиком та узгодженим з головою профспілкового комітету відділу головного енергетика в рядку 32 вказано, що начальнику зміни ОСОБА_1 надається відпустка з 11 червня 2013 року, де ОСОБА_1 не погодившись з графіком вказав, що бажає піти у відпустку в червні першу частину та другу частину розподілити до 2015 року.

28 травня 2013 року генеральний директор ДП «ЗІМ» наказом №418-к від 28 травня 2013 року надав позивачу щорічну основну та додаткову відпустки з 11 червня 2013 року по 17 липня 2013 року загальною тривалістю 29 календарних днів за період праці ОСОБА_1 з 6 лютого 2012 року по 6 лютого 2013 року.

Згідно ст. 2 ЗУ «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із

збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом.

Стаття 6 ЗУ «Про відпустки», та ст.75 КЗпП України передбачають, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Ст. 79 КЗпП України та ст. 12 ЗУ «Про відпустки» визначають, що черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Ст. 80 КЗпП України передбачає перенесення відпустки на вимогу працівника у разі порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки або несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки.

Як вбачається з пояснень сторін ОСОБА_1 був своєчасно повідомлений про надання йому відпустки з 11 червня 2013 року.

Крім того, суд вважає, що право надання відпустки в той чи інший конкретний період часу, визначений графіком відпусток належить власнику підприємства або уповноваженому органу, який виходячи з інтересів виробництва та особистих інтересів працівника.

За таких обставин суд приходить висновку, що право на відпустку ОСОБА_1 порушене не було, оскільки відпустка йому надана відповідно до затвердженого графіку та відповідно до вимог КЗпП та ЗУ «Про відпустки».

З урахуванням того, що на думку суду порушень діючого законодавства при наданні відпустки не відбулося, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають у повному обсязі.

На підставі вищевикладеного,керуючись ст. 11,57,209,214,215 ЦПК України, ст. 2,12 ЗУ «Про відпустки», ст. 79,80 КЗпП України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «завод імені Малишева» про порушення трудових прав відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області протягом десяти днів з моменту проголошення рішення через Ленінський районний суд м. Харкова.

Суддя