Ухвала суду № 34524841, 22.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11506/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

22 жовтня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МБКЕ «СТОЛИЦЯ» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2013 у справі за його адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «МБКЕ «СТОЛИЦЯ» звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 18.05.2013 № 0005032270 та № 0005042270.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним вище судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «МБКЕ «СТОЛИЦЯ» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Люкстрім» за весь період взаємовідносин.

За результатами перевірки складено акт від 26.04.2013 № 279/1-22-70-32421563, яким встановлені порушення позивачем вимог:

- п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст.185 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму сплати податку на прибуток підприємств на загальну суму 94 330, 00 грн.;

- та п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 82 026 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС 18.05.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0005032270, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 102 533,00 грн., в т.ч. основного платежу 82 026, 00 грн. та 20 507, 00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0005042270, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 94 330, 00 грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що контрагент позивача ТОВ «Люкстрім» діяв поза межами правового поля та зважаючи на правові підстави віднесення сум податкового кредиту з ПДВ та сум податку на прибуток відомості про фактичне виконання укладених між позивачем та контрагентом договорів є недостовірні, а документи, які підтверджують такі відомості є наслідками укладення фіктивних угод.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідачем зроблено неправомірні висновки щодо нікчемності взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Люкстрім», оскільки всі валові витрати сформовані на підставі належним чином оформлених первинних документів, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим мають бути скасовані.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «МБКЕ «Столиця» в особі директора Майданович М.В. з однієї сторони (замовник) та ТОВ «Люкстрім» в особі директора ОСОБА_3 з другої сторони (підрядник) було укладено договір від 01.12.2011 №11/12, у відповідності до умов якого підрядник зобов'язується виконати будівельні роботи по будівництву другого пускового комплексу розширення СШ №151 по вул. Лісничій, 3 та забезпечити виконання даних робіт у відповідності до будівельних норм та правил і здати результати цих робіт «замовнику», а «замовник» зобов'язується прийняти результат виконаних робіт та оплатити їх.

На підтвердження виконання вимог договору представником позивача надано до суду копії наступних документів: договору від 01.12.2011 №11/12, податкової та видаткових накладних, довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акт приймання виконаних робіт, виписки з банку, а також договору генерального підряду від 20.07.2011 № 4/7.

Згідно з п. 198. 1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198. 2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6. ст. 198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 ПК України).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 199.1 ст. 199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п. 3.1 укладеного між позивачем та ТОВ «Люкстрім» договору дія договору від 01.12.2011 №11/12 починається з моменту підписання даного договору та закінчується після виконання робіт, обумовлених договором та оформлених актом виконаних робіт по формі КБ-2 та КБ-3. Однак, надана позивачем довідка про вартість виконаних будівельних робіт не відповідає типовій формі КБ-3, затвердженій наказом Мінрегіонбуду від 04.12.2009 № 544, оскільки не містить відомостей про генерального підрядника (КП «Голосіїво-будінвест»), прізвища осіб, які її підписали, дату підписання. Зазначення у таких довідках генерального підрядника (КП «Голосіїво-будінвест» яке виступало генеральним замовником будівництва) є обов'язковим, оскільки, згідно наданих додатків до позовної заяви позивач укладав договір будівельного підряду № 417 від 20.07.2009, та на виконання зобов'язань по даному договору уклав договір підряду № 11/12 від 01.12.2011 з ТОВ «Люкстрім».

Відповідно до п.п.9.1.1 п. 9 ст.9 договору № 417 від 20.07.2009 підрядник має право залучати до виконання будівельних робіт інших осіб (субпідрядників) при наявності письмової згоди замовника, залишаючись відповідальним перед замовником за результатами їхньої роботи. Разом з тим, позивачем не надано підтвердження письмової згоди замовника «KM «Голосіїво-будінвест» на залучення субпідрядника ТОВ «Люкстрім».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що надані позивачем документи первинного обліку не можна вважати належно оформленими звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення позивачем відображених у таких податкових накладних сум до податкового кредиту є безпідставними.

Крім того, згідно інформаційних баз даних директором ТОВ «Люкстрім» є ОСОБА_3 Співробітниками ГВПМ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва ДПС до перевірки надано вирок Дарницького районного суду м. Києва від 31.07.2012 по обвинуваченню громадянина ОСОБА_3, згідно якого встановлено, що в листопаді 2011 року на прохання невстановленої особи, ОСОБА_4 погодився зареєструвати в органах державної влади на своє ім'я суб'єкт підприємницької діяльності - юридичну особу TOB «Люкстрім». Не маючи наміру здійснювати діяльність підприємства, пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, зафіксовану в статутних документах TOB «Люкстрім», усвідомлюючи протиправний характер запропонованих йому дій як майбутнього засновника та власника вказаного підприємства, гр. ОСОБА_3 надав невстановленій особі свої паспортні дані, які необхідні для складання статутних та реєстраційних документів підприємства. Дії гр. ОСОБА_3 було кваліфіковано за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України.

Відповідно до постанови Верховного суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11, контрагенти позивача, податкові накладні, яких стали підставою для формування податкового кредиту, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності цих товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від їх імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що виписані контрагентом позивача податкові накладні, які стали підставою для формування ТОВ «МБКЕ «СТОЛИЦЯ» податкового кредиту, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Також, на підтвердження позиції стосовно безтоварного характеру фінансово-господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентом, відповідачем було проаналізовано податкову звітність ТОВ «Люкстрім» та встановлено відсутність будь-якої інформації про наявність складських приміщень, наявність автомобільного транспорту чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідно для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, враховуючи специфіку основного виду економічної діяльності ТОВ «Люкстрім».

Згідно постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договору, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів приходить до висновку, що фінансово-господарська діяльність TOB «Люкстрім» здійснювалась ним поза межами правового поля, а укладені ним правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність договорів, укладених між позивачем та TOB «Люкстрім», не потребують доведення в силу їх нікчемності. Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача про те, що договори не визнавались недійсними в судовому порядку, оскільки в даному випадку, визнання таких правочинів недійсними судом не вимагається.

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 07.02.2012 № 21-425во10, наявність у позивача податкових накладних, виданих контрагентом, за умови встановлення судом факту нездійснення самої господарської операції, не є підставою для віднесення зазначених у цих накладних сум до податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень - довів правомірність своїх дій.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «МБКЕ «СТОЛИЦЯ» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.