Ухвала суду № 33618591, 23.09.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/5138/13 Головуючий 1-інст. - Вовк Л.В.

Справа № 2022/1580/2012 Доповідач - Кругова С.С.

Категорія - сімейні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - КРУГОВОЇ С.С.

суддів колегії - ЗАЗУЛИНСЬКОЇ Т.П.

- ХОРОШЕВСЬКОГО О.М.

при секретарі - Шпарага О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23 травня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей; за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання малолітніх дітей, третя особа - Орган опіки та піклування - Служба у справах дітей Краснокутської районної державної адміністрації,-

в с т а н о в и л а :

В жовтні 2012 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу та про визначення місця проживання дітей, з тим же самим позовом звернулась у листопаді 2012 року і ОСОБА_4

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 23 травня 2013 року позов ОСОБА_5 задоволено повністю. Розірвано шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, зареєстрований 13 вересня 2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Краснокутського районного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 71. Після розірвання шлюбу прізвище відповідачці ОСОБА_4 залишено дошлюбне - ОСОБА_4. Після вступу рішення в законну силу, копію рішення вирішено направити до відділу РАЦСу Краснокутського РУЮ Харківської області для внесення відомостей до державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб. Визначено місце проживання дітей - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком ОСОБА_5.

Позов ОСОБА_4 задоволено частково. Позовні вимоги ОСОБА_4 в частині розірвання шлюбу задоволенні, в іншій частині - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове про визначення місця проживання дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з нею.

В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням в частині визначення місця проживання дітей з батьком, вважає його безпідставним, ухваленим з порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, містить невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Так, судом першої інстанції не прийнято до уваги факт порушення прав матері, передбачених ст. 54, ч. 1 ст. 153, ст. 157 СК України, оскільки до пред'явлення позову ОСОБА_5 значно порушував її права, обмежував у спілкуванні з дітьми, скорочував проведення часу з доньками.

Вказує, що судом неповно з'ясовані обставини справи, зокрема прийнято до уваги випадок отруєння дитини пігулками під час перебування з нею, проте не звернув уваги на випадок отруєння дитини «Анти Жуком» на момент перебування з батьком. Стверджує, що цей випадок вказує на те, що у батька не має часу для надання достатньої уваги дітям.

Також, вважає безпідставною ухвалу суду про призначення їй амбулаторної судово-психіатричної експертизи, оскільки в матеріалах справи був епікріз із медичної картки Першої ОСПЛ м.Ромни від 20 листопада 2012 року з діагнозом «змішаний тривожно депресивний розлад», вказаний діагноз ніяким чином не перешкоджає їй виховувати дітей та проживати з ними.

Крім того, зазначає, що судом порушено норми ч. 2 ст. 150 ЦПК України, оскільки акт амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 115 від 01 квітня 2013 року є невмотивованим, необґрунтованим, суперечить матеріалам справи та викликає сумніви в його правильності.

Вказує, що зазначене в акті не відповідає діагнозу постановленому Харківською обласною психіатричною лікарнею № 1, а також діагнозу постановленому Першою ОСПЛ м.Ромни. Також, суд не звернув уваги на те, що попередній діагноз ставився в умовах стаціонарного обстеження, а висновок проводився амбулаторно.

Вважає, що акт № 115 від 01 квітня 2013 року не є належним доказом.

Відмова суду щодо проведення повторної судово-психіатричної експертизи, суперечить вимогам ст. 58 ЦПК України.

Звертає увагу суду, що суд не дослідив питання стосовно представництва адвоката ОСОБА_5 Так, у договорі про надання юридичної допомоги відсутній підпис замовника, що робить договір недійсним, а отже адвокат позивача не мав права здійснювати адвокатську діяльність з приводу цієї справи, всі відповіді на адвокатські запити та інші документи суд повинен був не брати до уваги, оскільки відповідно до ст. 59 ЦПК України вони є недопустимими.

Крім того, вказує, що в ордері адвоката не зазначена дата, з якої він дійсний.

Водночас зазначає, що оскаржуване рішення суперечить «Декларації прав дитини», зокрема, у принципі 6 проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена із своєю матір'ю.

Згідно ч. 1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги відповідач оскаржує рішення лише в частині визначення місця проживання дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. В іншій частині рішення не оскаржується і в апеляційному порядку не переглядається.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що скарга задоволенню не підлягає.

Ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дітей з батьком, суд першої інстанції виходив з того, що це відповідає їх інтересам . Вони з дня народження проживають разом з батьком в одному будинку, виховуються ним. ОСОБА_4 страждає психічним захворюванням, а малолітні діти повинні розвиватися таким чином, щоб умови їх життя не могли негативно впливати на їх психічний стан та на їх здоров' я. Зміна місця проживання малолітніх дітей не може позитивно вплинути на їх розвиток.

З таким висновком суду, судова колегія погоджується з наступних підстав.

Як встановлено судовим розглядом та вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 вересня 2008 року. В період шлюбу у сторін по справі ІНФОРМАЦІЯ_1 і ІНФОРМАЦІЯ_2 народились діти ОСОБА_6 і ОСОБА_7.

Згідно довідки виконавчого комітету Мурафської сільської ради від 26.11.2012 року ОСОБА_4 з серпня 2012 року на території Мурафської сільради не проживає (а.с.29).

Згідно акту обстеження від 21 листопада 2012 року за адресою АДРЕСА_1, де проживає батько з дітьми , комісія вважає, що малолітнім дітям є всі умови для проживання (а.с.30-31).

За місцем роботи ОСОБА_5 характеризується позитивно. За місцем проживання сторони також характеризуються позитивно. Позивач працює, має регулярний дохід. Відповідач не працює, проживає разом з батьками, які мають регулярні доходи.

Згідно з рішенням комісії з питань захисту прав дитини № 9 від 13 лютого 2013 року рекомендовано проживання дітей ОСОБА_6 і ОСОБА_7 з батьком ОСОБА_5(а.с.87).

Судом не встановлено зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, аморальної поведінки кожного з батьків , що може зашкодити розвиткові дитини. Але матеріали справи свідчать про наявність хвороби у матері дітей, яка перешкоджає вихованню дітей.

Згідно довідки Краснокутської центральної районної лікарні від 6 листопада 2012 року ОСОБА_4 знаходиться на диспансерному обліку у лікаря-психіатра (а.с.28). Як вбачається з довідки від 20 травня 2013 року діагноз ОСОБА_4 : галюциноз органічного походження (а.с.130).

Відповідно до Епікрізу першої обласної спеціалізованої лікарні м.Ромни Сумської області від 20 листопада 2012 року відповідач ОСОБА_4 страждає на змішаний тривожно депресивний розлад (а.с.47).

Як вбачається з висновку судово-психіатрічної експертизи ОКЗ Сумський обласний клінічний психоневрологічний диспансер від 1 квітня 2013 року ОСОБА_4 страждає хронічним психічним захворюванням у формі шизофренії, параноїчної форми. За своїм психічним станом на даний час не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, здійснювати догляд за дітьми не може (а.с.121).

До такого висновку дійшли 4 лікаря : 3- лікаря психіатра і 1- лікар психолог, тоді як попередній діагноз, встановлений без зазначення на довідці першої обласної спеціалізованої лікарні м.Ромни спеціальності лікуючого лікаря і його печатки .

Доводи апеляційної скарги, що висновок експертів не відповідає матеріалам справи , судова колегія вважає надуманими. Діагноз поставлений за підсумками експертного дослідження, проведеного через 5 місяців після висновку лікуючого лікаря в м.Ромни не суперечить попередньому . Обидва висновки лікарів щодо діагнозів зроблені в Сумській області за місцем проживання відповідачки і діагноз, зазначений Краснокутською центральною районною лікарнею Харківської області за попереднім місцем проживання відповідачки разом з чоловіком не виключають один одного.

Зі змісту акту експертизи вбачається, що висновки були зроблені після вивчення медичної документації Краснокутської ЦРЛ, Недригайлівської ЦРЛ і довідки Першої ОСПЛ м.Ромни про що зазначено в розділі «відомості про досліджувану» і з цих виписок вбачається, що покращення здоров»я не було.

Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12 червня 1998 року N 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України", вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Під час судового розгляду найшло своє підтвердження, що батько відповідально ставиться до виконання своїх обов»язків , піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, що позитивно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що зміна місця проживання дітей не відповідає інтересам дітей і не може позитивно вплинути на їх розвиток.

Таким чином, з одного боку, суд зобов'язаний насамперед захистити інтереси неповнолітньої дитини, а з другого, забезпечити право батьків на виховання своєї дитини. Це питання залежить в цілому від наявності у матері та батька належного контакту з дітьми та їх прихильності до них .

Дитина повинна розвиватися таким чином, щоб умови її життя не могли негативно впливати на її психічний стан, та на її здоров'я. Зміна кола оточуючих близьких людей за відсутності в матеріалах справи даних про наявність у матері належного контакту з дітьми може негативно вплинути на їх розвиток.

Судовим розглядом достовірно встановлено , що мати понад рік проживає окремо від дітей, хворіє. Під час сумісного проживання з дітьми мали місце факти заподіяння здоров»ю дітей шкоди. Матеріали справи свідчать, що молодша донька ОСОБА_7 при матері випадала з коляски, старша ОСОБА_6 отруїлась пігулками , мати садила дітей у ванну і відкривала гарячу воду і як пояснювала під час проведення експертизи «була неуважна».

За таких обставин, без наявності медичної документації про покращення стану здоров»я відповідачки передача їй дітей є небезпечною.

Що стосується принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, то він не може бути застосований, оскільки судом достовірно встановлено, що ніхто не розлучав матір з дітьми, її за станом здоров»я забрала до себе батьки, залишивши дітей з їх батьком , про що вона особисто розповідала під час експертного дослідження.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини по справі і дав належну оцінку наданим сторонами доказам і дійшов правильного висновку про визначення місця проживання дітей.

Судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права.

Судова колегія виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що метою законодавчого закріплення права одного з батьків, який проживає окремо від дитини на спілкування є насамперед захист інтересів самих дітей, тому рішення суду підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, п.1 ч.1 314, 315, 317, 319 ЦПК України , колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 23 травня 2013 року- в оскаржувальній частині залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення. Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя -

Судді колегії -