Постанова № 32537482, 16.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 липня 2013 року 14:25 № 826/6176/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів Маруліної Л.О., Пісоцької О.В., за участю секретаря судового засідання Шевченко М.В., розглянувши адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Головної державної інспекції з карантину рослин України "Укрголовдержкарантин" Державної ветеринарної та фітосанітарної служби України третя особа: Державна інспекція з карантину рослин по Закарпатській області провизнання дій протиправними та скасування наказу № 7 від 10.04.2013

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головної державної інспекції з карантину рослин України «Укрголовдержкарантин» щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади заступника начальника Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області - заступника головного державного інспектора з карантину рослин по Закарпатській області;

- скасувати наказ Головної державної інспекції з карантину рослин України «Укрголовдержкарантин» від 10.04.2013 р. за № 7 «Про звільнення ОСОБА_1», визнавши його при цьому нечинним та незаконним;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області - заступника головного державного інспектора з карантину рослин по Закарпатській області.

- стягнути з Головної державної інспекції з карантину рослин України «Укрголовдержкарантин» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що постановою Окружного адміністративного суду від 21.03.2013 р. позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головної державної інспекції з карантину рослин України №234-ос від 28.12.2012 р. Позивачем було подано апеляційну скаргу.

Не зважаючи на той факт, що постанова суду не набрала законної сили, Наказом Головної державної інспекції з карантину рослин України № 6 від 09 квітня 2013 року було скасовано наказ Головної державної інспекції з карантину рослин України від 28.12.2012 року № 234 ОС., а 10 квітня 2013 року, Головна державна інспекція з карантину рослин України наказом № 7 звільнила його з роботи за прогул.

Позивач вказує на фальсифікації документів про встановлення факту прогулу, оскільки 28.12.2012 року він був на роботі. Доповідну записку від 28.12.2012 року на ім'я керівника про виявлення факту прогулу не складено, відсутня пояснювальна записка працівника, який був відсутній на робочому місці. Відсутні письмові пояснення працівників, які можуть підтвердити факт прогулу.

Позивач наголошує на тому, що керівник «Укрголовдержкарантин» скориставшись опискою в записі журналу, намагається незаконно звільнити ОСОБА_1 з займаної посади, що є грубим порушенням діючого законодавства України.

Також позивач зауважує, що його звільнення, у порушення ст. 43 Кодексу законів про працю України відбулося без згоди профспілкового органу.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали повністю.

Представник відповідачів проти позову заперечувала. У письмових запереченнях відповідач зазначив, що 19-20.03.2013 року, під час підготовки до судового засідання 21 березня 2013 року Відповідачам стало відомо, що ОСОБА_1 28.12.2012 року був відсутній на робочому місці без поважних причин; підтвердженням цоьго є акт про відсутність на робочому місці від 28.12.2012 року № 07-01086 та відсутність підпису ОСОБА_1 в Журналі виходу працівників на роботу за 28.12.2012 року.

Дізнавшись про вищезазначений факт прогулу Головна державна інспекція з карантину рослин України направила ОСОБА_1 листа від 26.03.2013 року № 5, яким просила повідомити Головну державну інспекцію з карантину рослин України про причини відсутності на роботі 28.12.2012 року. Даного листа ОСОБА_1 проігнорував і відповіді не надавав. У зв'язку з зазначеним позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку ст. 147 Кодексу законів про працю України.

Представник відповідачів просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував на державній службі в Державній інспекції з карантину рослин по Закарпатській області по 19.08.2011 р., остання посада - заступник начальника Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області - заступник головного державного інспектора з карантину рослин по Закарпатській області.

Наказом Головної державної інспекції з карантину рослин України від 19.08.2011 року № 144 - ОС «Про звільнення ОСОБА_1.» було звільнено з посади заступника начальника Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області - заступника головного державного інспектора з карантину рослин по Закарпатській області - ОСОБА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2012р. по справі № 2а-7826/12/2670 позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Головної державної інспекції з карантину рослин України «Укрголовдержкарантин» від 19.08.2011 p. за № 144-OC «Про звільнення ОСОБА_1.», поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаду заступника начальника Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області - заступника головного державного інспектора з карантину рослин по Закарпатській області, стягнуто з відповідача - Головної державної інспекції з карантину рослин України «Укрголовдержкарантин» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу. В частині поновлення на роботі постанова суду звернута до негайного виконання.

На виконання вказаної постанови, відповідач по справі наказом від 16 жовтня 2012 року №183-ОС визнав таким, що втратив чинність наказ Головної державної інспекції з карантину рослин України від 19.08.2011 року № 144 - ОС «Про звільнення ОСОБА_1.», поновив ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області - заступника головного державного інспектора з карантину рослин по Закарпатській області з 17 жовтня 2012 року, Державну інспекцію з карантину рослин по Закарпатській області зобов'язано виплатити ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за один місяць.

В подальшому Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2012р. по справі № 2а-7826/12/2670 не оскаржувалася та набрала законної сили 01.10.2012 року.

У той же час встановлено, що рішення суду в повному обсязі відповідачем не виконано. Виплата належних позивачу сум заробітку за час вимушеного прогулу не здійснена.

Крім того наказом від 28 грудня 2012 року № 234-ОС звільнено ОСОБА_1 - заступника начальника Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області - заступника головного державного інспектора з карантину рослин по Закарпатській області з 28 грудня 2012 року у зв'язку з реорганізацією згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати. Повний розрахунок з позивачем після звільнення не проведено. Наказ Головної державної інспекції з карантину рослин України від 28 грудня 2012 року № 234-ОС був предметом судового розгляду.

Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2013 р. по справі № 826/1315/13-а позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано оскаржуваний наказ.

12.04.2013 року позивач подав апеляційну скаргу на вказане судове рішення. У зв'язку з пропуском строку на оскарження постанови, судом апеляційної інстанції рішення про відкриття апеляційного провадження (повернення апеляційної скарги) на день винесення цього рішення не прийнято.

Наказом Головної державної інспекції з карантину рослин України № 6 від 09 квітня 2013 року, на виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2013 року № 826/1315/13-а наказано скасувати наказ Головної державної інспекції з карантину рослин України від 28.12.2012 № 234-ОС «Про звільнення у зв'язку з реорганізацією».

Наказом Головної державної інспекції з карантину рослин України № 7 від 10 квітня 2013 року звільнено ОСОБА_1 - заступника начальника Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області - заступника головного державного інспектора з карантину рослин по Закарпатській області відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України за прогул з 28.12.2012 року. Тобто часом звільнення визначено дату, що передує дню видачі наказу більш як на три місяці. Зазначеним наказом не визначені виплати належні позивачу, як визначені рішенням суду так належні у зв'язку з самостійним поновленням ОСОБА_1 на службі.

При цьому в результаті прийняття № 7 від 10 квітня 2013 року ОСОБА_1 слід розглядати, як громадянина, що не перебував на державній службі з 28.12.2012 року.

Підставами для звільнення позивача в оскаржуваному наказі зазначено відсутність ОСОБА_1 протягом 28.12.2012 року на робочому місці без поважних причин. У якості підтвердження зазначеного факту роботодавцем враховано витяг із Журналу виходу працівників на роботу та акт про відсутність на робочому місці.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86 КАС України).

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На роботодавця крім зазначених вимог покладається також обов'язок дотримання трудових прав громадян, що перебувають на державній службі.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про державну службу України» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ (із змінами та доповненнями), державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Проходження публічної служби є виконанням особою повноважень відповідно до займаної посади з моменту набуття статусу публічного службовця і до його припинення та охоплює собою просування по службі, дисциплінарну відповідальність, заохочення, питання соціального захисту.

У відповідності до ч. 1 ст. 30 вказаного Закону, підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто передбаченими Кодексом законів про працю України, та спеціальними, що наведені в цій статті.

Відповідно до пункту 4 статті 40 Кодексу Законів України про працю, трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку вчинення працівником прогулу без поважних причин.

Звільнення на цій підставі допускається тільки в тому випадку, якщо працівник здійснив прогул або був відсутній на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважної причини. Поважними причинами є такі причини, що виключають вину працівника.

Згідно витягу із журналу реєстрації приходу і уходу працівників Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області, підпис ОСОБА_1 про вихід на роботу стоїть у графі за 29.12.2012 року, підпис у графі за 28.12.2012 року відсутній.

Судом встановлено, що 29.12.2012 року ОСОБА_1 не працював, оскільки його було звільнено 28.12.2012 року у зв'язку з реорганізацією інспекції з карантину рослин.

Судова колегія приймає доводи позивача, що він в останній день своєї роботи 28.12.2012 року помилково розписався в графі за 29.12.2012 року.

З матеріалів справи також вбачається, що працівниками Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області 28.12.2012 року складено акт № 07-01086 про відсутність на робочому місці 28 грудня 2012 року ОСОБА_1 - заступника начальника Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області - заступника головного державного інспектора з карантину рослин по Закарпатській області.

Під час розгляду справи позивач повідомив, що про існування вказаного акту йому нічого не відомо, також стверджував, що весь день 28.12.2012 року він був на роботі, і що акт про відсутність на робочому місті 28.12.2012 р. було складено заднім числом вже після 21.03.2012року. Представник відповідача будь-яких доказів як підстав для складання акту 28.12.2012 року не надала, та інших відомостей щодо факту вчинення позивачем прогулу не повідомила. Суду не надано обґрунтованих пояснень, щодо місця зберігання акту до дня його пред'явлення суду, причин за якими роботодавець після виявлення порушення трудової дисципліни, яку здійснив державний службовець негайно не зажадав від нього пояснень, не застосував до нього передбачені законодавцем заходи.

Оскільки місцем проходженням державної служби ОСОБА_1 в цей час була Державна інспекція з карантину рослин по Закарпатській області представники зазначеного державного органу були викликані до суду у якості свідків, а третій особі було запропоновано подати пояснення. Протокольна ухвала суду в цій частині залишилась не виконаною. За таких підстав суд вважає можливим обмежитись доказами, що містяться у справі.

З наданих суду документів вбачається, що лише 26.03.2013 року на адресу позивача направлено лист № 5 підписаний Головою комісії з припинення діяльності Укрголовдержкарантину про надання пояснень причин відсутності на роботі протягом 28 грудня 2012 року, який отримано позивачем 03.04.2013 року.

Суд зауважує, що ОСОБА_1 на час складання даного листа з відповідачем в офіційних трудових відносинах не перебував, державну службу не проходив, що виключає можливість відібрання у нього пояснень та притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема, п. 4 статті 40 може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Доказів надання згоди профспілковим органом на звільнення позивача відповідач суду не надав.

Крім іншого, згідно зі ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення прогулу.

Як вбачається з наказу № 7 від 10 квітня 2013 року, звільнення позивача відбулося через 4 місяці після виявлення дисциплінарного порушення, чим порушено вимоги ст. 148 КЗпП України. При цьому суд не приймає до уваги твердження представника відповідача, що йому було не відомо про скоєне порушення при наявності певних документів, що є підставою для дисциплінарного реагування.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із аналізу норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що при прийнятті оскаржуваного наказу Відповідачем 1 допущено низку порушень трудового законодавства, та про неправомірність звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

За таких обставин, порушене право Позивача підлягає відновленню шляхом поновлення ОСОБА_1 на роботі на посаду заступника начальника Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області - заступника головного державного інспектора з карантину рослин по Закарпатській області.

Прийнявши рішення про поновлення позивача на роботі, судова колегія дійшла висновку про необхідність задоволення позовних вимог щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, про наявність правових підстав для задоволення позову в частині позовних вимог.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій Головної державної інспекції з карантину рослин України «Укрголовдержкарантин» щодо звільнення ОСОБА_1 з роботи з посади заступника начальника Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області - заступника головного державного інспектора з карантину рослин по Закарпатській області, суд відмовляє в її задоволенні, оскільки скасування наказу відповідача 1 про звільнення ОСОБА_1, зобов'язання поновити позивача на займаній посаді та стягнути середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу є достатнім та належним способом захисту порушених прав позивача, що не потребує додаткового визнання протиправними дій щодо звільнення. Зазначені дії було оцінено під час розгляду адміністративної справи.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головної державної інспекції з карантину рослин України «Укрголовдержкарантин» від 10.04.2013 p. за № 7 «Про звільнення ОСОБА_1.»

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаду заступника начальника Державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області - заступника головного державного інспектора з карантину рослин по Закарпатській області.

Стягнути з Головної державної інспекції з карантину рослин України «Укрголовдержкарантин» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення на його користь середнього заробітку за один місяць.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий суддя Р.О. Арсірій

Судді Л.О. Маруліна

О.В. Пісоцька