Рішення № 31468694, 23.05.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23.05.2013р. Справа № 905/2801/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок № 8; код ЄДРПОУ - 20474912)

до приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» (83053, місто Донецьк, вулиця Краснооктябрьска, будинок № 111; код ЄДРПОУ - 30244124)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про стягнення сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 41 270,08 гривень

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 41 270,08 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач надав суду наступні копії документів: договір страхування наземного транспорту № 0004-а/11к-03 від 10.01.2010; заяву про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу від 21.04.2011; довідку ВДАІ з обслуговування Оболонського району при УДАІ ГУМВС України в місті Києві від 21.04.2011; розгорнуту довідку про дорожньо-транспортну пригоду № 10/1427; акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 27.04.2011; рахунок-фактуру № АКК-002439 від 27.04.2011; розрахунок страхового відшкодування від 18.05.2011; лист публічного акціонерного товариства «ПУМБ» в місті Києві від 19.05.2011 за № 18/1874; страховий акт № 2011/V/MOD00559/VESKO9421 від 23.05.2011; постанову Оболонського районного суду міста Києва № 3-4746/2011 від 10.06.2011 стосовно ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП; заяву про відшкодування збитків в порядку регресу за № 4343/26/ЦВ від 20.06.2012.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує статтею 27 Закону України «Про страхування», статями 993, 1166, 1172, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, статями 22, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 19 квітня 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 30 квітня 2013 року, та з метою забезпечення правильного, своєчасного і повного розгляду справи господарським судом:

- залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1;

- витребувано з Оболонського районного суду міста Києва справу про адміністративне правопорушення № 3-4746/2011 стосовно ОСОБА_1 за статтею 124 КУпАП;

- витребувано з МТСБУ інформацію щодо наявності страхування транспортного засобу марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, яке діяло на час скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди (21.04.2011).

Розгляд справи відкладався за правилами статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 30 квітня 2013 року розгляд справи відкладено на 23 травня 2013 року у зв'язку з неявкою учасників судового процесу, невиконанням вимог ухвали суду від 19 квітня 2012 року.

Представник позивача ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, проте надіслала на адресу господарського суду телеграму, в якій просить розгляд справи проводити без її участі та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України, і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, однак явку уповноваженого представника відповідач не забезпечив.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали суду від 19 квітня 2013 року не надав будь-яких письмових пояснень щодо обставин справи.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

Суд розглядає справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

10 січня 2010 року між АТ «СК «АХА Страхування» (далі по тексту - страховик або позивач) та ОСОБА_3 (далі по тексту - страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 0004-а/11к-03 (далі по тексту - Договір страхування), згідно з умовами якого позивачем застраховані майнові інтереси ОСОБА_3, пов'язані з володінням, експлуатацією та розпорядженням транспортним засобом «Ford Fiesta» (далі по тексту - «Форд» або застрахований автомобіль), державний номерний знак НОМЕР_2, від страхових ризиків, зокрема і дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 28-31).

Як вбачається з матеріалів справи, 21 квітня 2011 року напроти будинку № 7 по проспекту Оболонському в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1 з автомобілем марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічних пошкоджень.

Згідно з пунктом 14.3 Договору страхування, строк його дії визначений до 09 січня 2012 року, тобто на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2, був застрахований позивачем.

Умовами Договору передбачено, що вигодонабувачем є публічне акціонерне товариство «ПУМБ».

З довідки Відділу ДАІ з обслуговування Оболонського району при УДАІ ГУМВС України в місті Києві б/н від 21.04.2011 вбачається, що внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди застрахований автомобіль отримав чисельні механічні пошкодження (а.с. 32).

Крім того, з розгорнутої довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 10/1427 вбачається, що ДТП, яка мала місце 21 квітня 2011 року, за участю автомобіля марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, сталася внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 пункту 15.1 Правил дорожнього руху України. За фактом правопорушення, яке призвело до ДТП, складено адміністративний протокол, який направлено до Оболонського районного суду міста Києва (а.с. 20).

21 квітня 2011 року на адресу позивача від ОСОБА_3 надійшла заява про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу (а.с. 33-34).

За умовами пункту 17 Договору страхування, позивачем самостійно визначено місце проведення відновлювального ремонту застрахованого автомобіля.

З рахунку-фактури № АКК-002439 від 27 квітня 2011 року, оформленого товариством з обмеженою відповідальністю «Автогарант АВ» (яке є платником податку на прибуток на загальних підставах) вбачається, що вартість робіт та запчастин для відновлювального ремонту автомобіля марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2, складає 44 647,78 гривень з ПДВ (а.с. 15).

Згідно з розрахунком страхового відшкодування від 18 травня 2011 року страхове відшкодування, що підлягає виплаті з урахуванням безумовної франшизи, складає 44 242,78 гривень (а.с. 14).

Відповідно до сформованого страхового акту від 23 травня 2011 року № 2011/V/MOD00559/VESKO9421 розмір страхової суми, що підлягає виплаті становить 41 270,08 гривень (а.с. 12).

Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 10 червня 2011 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та відносно нього застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 гривень (а.с. 11).

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 990 ЦК України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (стаття 8 Закону Україна «Про страхування»).

Позивачем дорожньо-транспортну пригоду визнано страховою подією, з настанням якої виник обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування.

Статтею 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Таким чином, з огляду на викладене, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 21 квітня 2011 року, за умови вищевказаного договору, настав страховий випадок, та позивач за заявою страхувальника, на підставі страхового акту від 23 травня 2011 року № 2011/V/MOD00559/VESKO9421, платіжним дорученням № 3009 від 25 травня 2011 року перерахував 41 270,08 гривень страхового відшкодування (зворотна частина 10 аркушу).

Особа, якій завдано збитків, має право на їх відшкодування у розмірі витрат, які вона зробила чи мусить зробити для відновлення свого порушеного права (стаття 22 ЦК України).

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно частини першої статті 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплатити страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Аналіз положень статей 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» дозволяє зробити висновок, що страхову виплату було здійснено позивачем правомірно.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 228 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб в порядку регресу.

З матеріалів витребуваної справи про адміністративне правопорушення, в тому числі з постанови Оболонського районного суду міста Києва від 10 червня 2011 року вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, яка мала місце 21 квітня 2011 року сталася саме з вини ОСОБА_1, який керуючи автомобілем марки автомобіля марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки та стану транспортного засобу, недотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів.

Отже, саме дії третьої особи - ОСОБА_1, залученого за ініціативою суду для всебічного і повного розгляду справи, знаходились у причинному зв'язку зі скоєнням дорожньо-транспортної пригоди та пошкодженням транспортних засобів.

Відповідно до інформації з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, цивільна відповідальність ОСОБА_1 - власника автомобіля марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди (21.04.2011) була застрахована в приватному акціонерному товаристві «Міська страхова компанія», на підставі полісу серії НОМЕР_3, згідно якого ліміт відшкодування за майнову шкоду складає 25 500,00 гривень, франшиза складає 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика (510,00 гривень).

Наведене свідчить про те, що на момент скоєння спірної дорожньо-транспортної пригоди відносно автомобіля марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, існував діючий поліс.

Позивач посилаючись на той факт, що автомобіль марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, яким керував ОСОБА_1 був застрахований у відповідності до приписів Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в приватному акціонерному товаристві «Міська страхова компанія», надіслав відповідачу заяву від 20 червня 2012 року про здійснення грошового відшкодування в порядку регресу, з повним пакетом документів, передбаченим статтею 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с. 10).

Позивач стверджує, що вимогу відповідачем залишено без відповіді та виконання, і іншого суду не доведено, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідач надіслав позивачу будь-які повідомлення про недотримання позивачем приписів законодавства щодо посвідчення наданого пакету документів та про інші недоліки і пропонував усунути їх для подальшого розгляду питання про виплату страхового відшкодування.

Враховуюче наведене та фактично понесені витрати на страхове відшкодування, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача суму сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 41 270,08 гривень.

Статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

З аналізу вищевказаного вбачається, що відшкодування шкоди у розмірі еквівалентної суми франшизи покладається на страхувальника за Договором страхування.

Згідно преамбули Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», цей Закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при розрахунку ціни позову не врахував ліміт відповідальності відповідача, що складає 25 500,00 гривень, не врахував суми франшизи, передбачену полісом відповідача, яка складає 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика (510,00 гривень).

Слід зазначити, що відповідно до пункту першого частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою. Тобто, у випадку заподіяння шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки питання про її відшкодування вирішується за принципом вини.

З огляду на вищевикладене, господарський суд дійшов висновку, що оскільки водія автомобіля марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_1, визнано винним у скоєнні спірної дорожньо-транспортної пригоди, а відповідач є відповідальною особою за завдані забезпеченим автомобілем збитки, в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності, позивач набув право вимоги сплати відповідачем здійсненого страхового відшкодування в порядку регресу.

Отже, з огляду на вищенаведене, та з урахуванням норм діючого законодавства, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Сума, що підлягає стягненню з відповідача становить 25 500,00 - 510,00 = 24 990,00 гривень, де:

- 25 500,00 гривень - ліміт відповідальності відповідача за Полісом;

- 510,00 гривень - безумнова франшиза (передбачена Полісом відповідача), яка покладається на позивача.

На момент прийняття рішення у справі, матеріали справи не містять доказів відшкодування позивачу сплаченого страхового відшкодування з боку відповідача та/або інших осіб.

Щодо відсутності в матеріалах справи доказів проведення незалежної оцінки вартості матеріального збитку пошкодженого застрахованого транспортного засобу, господарський суд відзначає наступне.

Спеціальним законом, який застосовується до спірних правовідносин є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», частинами 1, 2 статті 34 якого передбачено, що страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування та протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Відповідно до частини 36.2 статті 36 зазначеного Закону, якщо страховик, здійснюючи страхове відшкодування, не може оцінити її загальний розмір у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Отже, висновок про необхідність доведення шкоди виключно шляхом проведення автотоварознавчої експертизи не узгоджуються з нормами законодавства про страхування.

Верховним Судом України у листі «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування» від 19 липня 2011 року роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 квітня 2011 року представником позивача як страховиком проведено зовнішній огляд пошкодженого автомобіля марки «Форд», державний номерний знак НОМЕР_2, за результатами якого складено акт огляду транспортного засобу (дефектну відомість) (а.с. 21-22).

При цьому, господарським судом не встановлено та матеріалами справи не підтверджується факту оспорювання позивачем розміру страхового відшкодування та заявлення ним клопотання про проведення експертизи пошкодженого транспортного засобу. Разом з тим, господарським судом встановлено те, що позивачем як страховиком цивільно-правової відповідальності за Договором, виплачено страхове відшкодування особі, що здійснювала відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу, в розмірі, визначеному відповідно до складених нею розрахунків.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За наведених обставин, господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 129 Конституції України, ст. ст. 11, 22, 979, 990, 993, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. 228 ГК України, ст. ст. 6, 12, 22, 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 8, 16, 25, 27 Закону України «Про страхування», керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Міська страхова компанія» (83053, місто Донецьк, вулиця Краснооктябрьска, будинок № 111; код ЄДРПОУ - 30244124, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок № 8; код ЄДРПОУ - 20474912, відомості про рахунки в установах банків відсутні) сплачене страхове відшкодування в порядку регресу у розмірі 24 990,00 гривень, судовий збір у розмірі 1 041,76 гривень, а всього 26 031 (двадцять шість тисяч тридцять одна) гривень 76 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 23.05.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 28.05.2013.

Суддя С.М. Фурсова