Рішення № 31290843, 16.05.2013, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Кіяшко В.Г.

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 1212/3374/2012

Провадження № 22ц/782/1635/13

РІШЕННЯ

Іменем України

13 травня 2013 року м. Луганськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів -Темнікової В.І., Ступіної Я.Ю.

при секретарі: Тищенко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства

на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 04 лютого 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення заробітної плати,-

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення заробітної плати, в обґрунтування якого вказав, що з 10.03.2009 року працює юрисконсультом в Кремінському виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства. Відповідно до наказу № 192 від 07.11.2011 року «Про зміни штатного розпису», заробітна плата позивача зменшилася вдвічі. З приводу незаконності вказаного наказу № 192 проводилися багаторазові перевірки фахівців в області трудового законодавства та встановлено, що наказ № 192 прийнятий з порушенням норм чинного трудового законодавства України.

Позивач просив суд стягнути з Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на користь ОСОБА_2 належну заробітну плату у сумі 15986,59 грн.

Заочним рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 04 лютого 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення належної заробітної плати задоволені в повному обсязі. Суд стягнув з Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на користь ОСОБА_2 належну заробітну плату у розмірі 15986,59 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Кремінського районного суду Луганської області 15 березня 2013 року заява Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі Кремінське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити повивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушенням судом норм процесуального та матеріального права.

В судовому засіданні позивач апеляційну скаргу не визнав.

Представники відповідача в судовому засіданні підтримали доводи апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу. В межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановлені факти про те, що ОСОБА_2 згідно наказу № 26-к від 10.03.2009 року працює в Кремінському виробничому управлінні водопровідно-каналізаційного господарства на посаді юрисконсульта.

Відповідно до акту перевірки територіальної державної інспекції праці у Луганській області від 16.03.2012 року заробітна плата позивача значно занижена, при нарахуванні заробітної плати не дотримано мінімальних державних гарантій. Згідно акту повторної перевірки дотримання норм галузевої угоди на 2010-2012 роки від 15.12.2011 року, складеного Луганською обласною профспілковою організацією робітників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення, наказ № 192 від 07.11.2011 року виданий з грубим порушенням норм діючого трудового законодавства. Отже, внаслідок порушення відповідачем умов законодавства про працю, колективного договору, регіональної та галузевої угоди, позивачу не була нарахована та виплачена заробітна плата за листопад - грудень 2011 року, січень-жовтень 2012 року.

Тому суд першої інстанції, беручи до уваги вказані обставини, керуючись ст.ст. 32, 94, 97, 103 КЗпП України, Законом України «Про колективні договори», Законом України «Про оплату праці», дійшов висновку про стягнення з Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на користь ОСОБА_2 заробітної плати за весь час дії наказу № 192 від 07.11.2011 року в сумі 15986,59 грн.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі та матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Отже зі змісту зазначеної норми вбачається, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.

Згідно ст. 97 КЗпП України, ст. 22 Закону України „Про оплату праці" форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Статтею 103 КЗпП України передбачено, що про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з Кремінським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства, працює на посаді юрисконсульта.

Згідно наказу № 192 від 07.11.2011 року «Про зміни штатного розпису» у зв'язку зі скрутним фінансовим становищем підприємства, з метою недопущення в подальшому збільшення кредиторської заборгованості підприємства та з метою своєчасних платежів за електроенергію, податків та своєчасної виплати заробітної плати, керуючись рішенням Кремінської міської ради від 14.10.2011 року № 14/1 та 14/2 передбачено введення в дію з 01.11.2011 року нового штатного розпису підприємства, яким зменшено місячні тарифні ставки та посадові оклади працівників підприємства, у зв'язку з чим заробітна плата ОСОБА_2 також була зменшена.

Посилання в наказі на рішенням Кремінської міської ради від 14.10.2011 року № 14/1 та 14/2 є необґрунтованим, оскільки згідно ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування" та положень статуту підприємства, які діяли на час видання наказу № 192 від 07.11.2011 року, не передбачено втручання органів місцевого самоврядування в оперативну діяльність директора в питаннях регулювання системи оплати праці на підприємстві.

З наказом № 192 від 07.11.2011 року позивач в установленому діючим законом порядку ознайомлений не був.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували виконання Кремінським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства вимог ст. 103 КЗпП України, ч. 2 ст. 29 Закону України «Про оплату праці», тобто повідомлення позивача про зміну посадових окладів в бік погіршення.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник відповідача не заперечував того, що позивача ніколи не ознайомлювали з наказом № 192 від 07.11.2011 року та цей наказ з позивачем, який працює юрисконсультом не погоджувався під час його прийняття. Отже, відповідачем порушені вимоги ст. ст.32, 103 КЗпП України про повідомлення позивача не пізніш як за два місяці до змін умов оплати праці, а саме про зменшення посадового окладу.

Посилання представника відповідача про те, що позивач був повідомлений про зміну посадового окладу в бік погіршення під час проведення загальних зборів не заслуговує на увагу, оскільки законодавством чітко визначений порядок попередження працівника про ці зміни, який відповідачем не дотриманий.

Колегія суддів з урахуванням положень ч. 2 ст. 214 ЦПК України, враховує правову позицію Верховного Суду України за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка викладена у постанові від № 6-59 цс 12 від 04.07.2012 року, згідно якої зміна істотних умов праці, зокрема зменшення заробітної плати, може бути визнана незаконною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці, а не лише повідомлення працівника в установлений законом строк.

Посилання апелянта на те, що зниження заробітної плати позивача сталося у зв'язку з суттєвим зменшенням обсягу роботи позивача та запланованою передачею основних функцій з організації та ведення претензійно-позовної роботи зі стягнення дебіторської заборгованості і представництва в судах усіх юрисдикцій іншому виконавцю, що підтверджується договором по надання юридичних послуг зі стягнення дебіторської заборгованості та інших збитків № 002 від 01 листопада 2011 року та наказом господарського суду Луганської області від 28.11.2010 року, не заслуговує на увагу виходячи з наступного.

До апеляційної скарги відповідачем наданий договір про надання юридичних послуг № 002 від 01 листопада 2010 року, укладений між Кремінським виробничим управлінням водопровідно-каналізаційного господарства та приватним підприємцем ОСОБА_3, згідно умов якого виконавець бере на себе зобов'язання про надання замовнику за плату юридичних послуг. На підтвердження виконання умов цього договору відповідачем наданий наказ Господарського суду Луганської області від 28 листопада 2011 року, виданий на виконання рішення господарського суду Луганської області від 10 листопада 2011 року, про стягнення з Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 заборгованості в сумі 80900 грн., пені, 3% річних, штраф. Зазначене свідчить про те, що відповідачем надані докази про виконання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 юридичних послуг до листопада 2011 року, тобто до видання наказу № 192 від 07.11.2011 року. Доказів про надання юридичних послуг іншим виконавцем з листопада 2011 року відповідачем суду не надано.

Крім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем ніяких доказів, які міг би він надати, якби приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції стосовно змін в організації виробництва та праці надано не було. Навпаки, представник відповідача під час розгляду справи зазначив, що зміни до посадової інструкції юрисконсульта, тобто посади яку займав позивач, не вносилися. Наказ по підприємству щодо зменшення обсягу роботи позивача та передачею деяких функцій іншому виконавцю не видавався. В штатному розкладі до видання наказу № 192 від 07.11.2011 року була передбачена одна посада юрисконсульта, яка і залишилася після його прийняття.

Таким чином, наказ № 192 від 07.11.2011 року про зменшення в односторонньому порядку посадових окладів та тарифних ставок працівників є незаконним, оскільки згідно ч. 2 ст. 32 КЗпП України зміна істотних умов праці допускається у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, а у відповідача таких змін не відбулося.

Згідно акту перевірки № 12-14-114/0025 від 16.03.2012 року територіальної державної інспекції праці у Луганській області, довідки від 04.04.2012 року, складеної завідуючим відділом правової роботи Федерації профспілок Луганської області за результатами перевірки по факту колективної скарги робітників Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства, акту повторної перевірки дотримання норм галузевої угоди на 2010-2012 роки від 15.12.2011 року, складеного Луганською обласною профспілковою організацією робітників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення, встановлено, що наказ № 192 від 07.11.2011 року «Про зміни штатного розпису» виданий з грубим порушенням норм діючого трудового законодавства, зокрема порушує вимоги ч.1 ст. 95, ст. 97, ст. 103 КЗпП України, ч.1 ст. 3, ст. 15, ч. 2 ст. 29 Закону України «Про оплату праці», п. 1.1.3 Галузевої угоди.

Документом, регулюючим трудові, виробничі та соціально-економічні відносини між адміністрацією Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства та робітниками є колективний договір, укладений на 2011-2014 роки, який прийнятий на загальних зборах трудового колективу.

В п. 4.5 колективного договору Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на 2011-2014 роки передбачено встановлювати розмірі тарифних ставок робітників управління в залежності від кваліфікації та складності робіт, згідно додатку до колективного договору та діючої галузевої угоди.

Пунктом 4.25 Колективного договору Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на 2011-2014 роки передбачено встановлювати нові або змінювати діючі умови оплати праці, преміювання погоджувати із профспілковою стороною та інформувати про це робітників не пізніше ніж за два місяці до їх введення або змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Згідно ст. 22 Закону України «Про оплату праці» суб'єкти організації праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року передбачено, що відповідно до ст. 97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження й розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі, а у випадку, коли його не укладено, - власником або уповноваженим ним органом за погодженням профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, - з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом, з урахуванням загальних положень законодавства про оплату праці, суд у разі вирішення спорів з цих питань має з'ясовувати, чи були і як саме вони врегульовані у зазначеному порядку та чи було при цьому додержано норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною й галузевою (регіональною) угодами. При їх недодержанні застосовуються відповідно норми і гарантії, передбачені законодавством, генеральною, галузевою (регіональною) угодами.

В п. 12 вказаної постанови зазначено, судам слід мати увазі, що відповідно до статей 21, 22 Закону роботодавець не може в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективним договором. Розмір заробітної плати за працю може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати тільки в разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилась браком, та з інших передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем у відповідності до вимог ст. 97 КЗпП України та пункту 4.25 Колективного договору Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на 2011-2014 роки питання про зміну умов праці, яке передувало видачі наказу № 192 від 07.11.2011 року, було погоджено з профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, або, за його відсутності, - з іншим органом, уповноваженим на представництво трудовим колективом. Із ксерокопії наказу № 192 від 07.11.2011 року, наданого під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником відповідача вбачається, що даний наказ із головою профспілкового комітету не погоджений.

Посилання апелянта на те, що позивачем не заявлялися вимоги про визнання наказу № 192 від 07.11.2011 року незаконним та наказ не скасований, а тому вимоги позивача про стягнення заробітної плати є передчасними не заслуговують на увагу, оскільки встановлення цих обставин окремо у даному випадку не вимагається, аналіз правомірності та законності наказу вирішується судом під час вирішення спору щодо недорахованої заробітної плати.

Таким чином, оскільки відповідачем при зменшенні в односторонньому порядку посадових окладів та тарифних ставок працівників в бік погіршення не дотримано вимог законодавства щодо строку повідомлення позивача про зміну умов оплати, передбаченого ст.ст. 32, 103 КЗпП України та не надано доказів щодо змін в організації виробництва і праці відповідача, тому наказ № 192 від 07.11.2011 року «Про зміни штатного розпису» виданий з порушенням норм діючого трудового законодавства та є незаконним. Отже, позивач має право вимагати стягнення не донарахованої заробітної плати.

Однак, для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення не донарахованої заробітної плати законодавством передбачено трьохмісячний строк, який позивач пропустив. До спірних правовідносин не може застосовуватися положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України, які передбачають, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, оскільки в даному випадку має місце спір про оплату праці на який поширюється тримісячний строк звернення до суду. Тобто в даному випадку законом чітко визначено про право працівника на звернення до суду без обмеження будь-яким строком із позовною заявою про стягнення належної заробітної платі, тобто заробітної плати, яка була нарахована працівнику.

Строк звернення до суду може бути поновлений судом при наявності для того відповідних підстав, а саме у зв'язку з пропуском його з поважних причин.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

В абзаці 3 пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року зазначено, що суди мають враховувати, що у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до КТС або безпосередньо до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (статті 225, 233 КЗпП), і відповідно до цього з'ясовувати зазначену дату.

В статті 234 зазначено, що у разі пропуску з поважних причин строків, встановлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року зазначено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків. Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску, а й усі обставини справи, права та обов'язки сторін.

Згідно п. 14 Правових позицій Верховного Суду України щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ, у разі пропуску передбаченого ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду за вирішенням трудового спору відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних в п. 4 постанови від 06 листопада1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зі змінами, суд з'ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов'язку сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує останній по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав, а не аналізуючи в рішенні обґрунтованості вимог по суті.

Як вбачається із матеріалів справи та зазначалося вище наказом № 192 від 07.11.2011 року «Про зміни штатного розпису» зменшено місячні тарифні ставки та посадові оклади робітників підприємства, у зв'язку з чим заробітна плата ОСОБА_2 також була зменшена та з цим наказом позивач у передбаченому законом порядку ознайомлений не був. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач зазначив, що про наказ № 192 від 07.11.2011 року він дізнався 29 серпня 2012 року, під час ознайомлення з ухвалою Донецького адміністративного апеляційного суду. Відповідач на спростування цих обставин ніяких доказів не надав. Отже, про порушення свого оспорюваного права позивач дізнався 29 серпня 2012 року. З позовними вимогами в порядку вирішення трудового спору про стягнення не донарахованої заробітної плати позивач звернувся 04 грудня 2012 року. Згідно п. 4.34 колективного договору термін виплати заробітної плати, а саме повний розрахунок - 7 числа кожного місяця. Таким чином, позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду щодо вимог про стягнення не донарахованої заробітної плати за період з листопада 2011 року по липень 2012 року. Позивач не вказав поважних причин пропуску строку звернення до суду із вимогами про стягнення недорахованої заробітної плати за період листопад 2011 року - липень 2012 року з часу коли він дізнався про порушення свого права та не надав доказів про наявність таких причин.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача не донарахованої заробітної плати за період з листопада 2011 року по липень 2012 року задоволенню не підлягають у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Проаналізувавши зазначені обставини по справі в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскільки позивач звернувся до суду 04 грудня 2012 року, то підлягає стягненню з відповідача не донарахована заробітна плата за період серпень, вересень, жовтень 2012 року в сумі 3583 грн. 29 коп. Розрахунок не донарахованої заробітної плати зазначений позивачем за вказаний вище період відповідачем не оскаржується. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник відповідача зазначив, що по розрахунку недорахованої заробітної плати наданому позивачем зауважень не має.

Доводи апеляційної скарги про те, що вимога позивача про сплату на його користь недоотриманої заробітної плати не підкріплюється нормами законодавства не заслуговують на увагу і фактично є суб'єктивним тлумаченням відповідачем норм права. Так, при зміні систем та розмірів оплати праці у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці (ч.3 ст. 32 КЗпП України), введенні нових або зміні діючих умов оплати праці у бік погіршення (ст. 103 КЗпП України) роботодавець повинен повідомити про це працівника не пізніше ніж за два місяці до їх запровадження, порушення цього строку може бути підставою для задоволення вимог працівника про оплату праці згідно з попередніми умовами за період, на який було скорочено зазначений строк попередження (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13). Як вже зазначалося вище з наказом № 192 від 07.11.2011 року позивач в установленому діючим законом порядку ознайомлений не був, а про порушення свого оспорюваного права дізнався 29 серпня 2012 року. Отже, у позивача виникло право на стягнення не донарахованої заробітної плати, але тільки в межах строку звернення до суду, тобто за період з серпня 2012 року по жовтень 2012 року.

За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню відповідно до ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення, яким стягнути з Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на користь ОСОБА_2 заробітну плату в сумі 3583 грн. 29 коп.

Керуючись ст.ст. 303,309,319 ЦПК України, Законом України «Про оплату праці», ст.ст.32,97,103 КЗпП України колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства задовольнити частково.

Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 04 лютого 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути з Кремінського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на користь ОСОБА_2 заробітну плату в сумі 3583 грн. 29 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити за пропуском строку звернення до суду.

Рішення суду набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення у касаційному порядку.

Головуючий :

Судді: