Рішення № 29912129, 11.03.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2013 р.Справа № 922/660/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Алексєєвій Т.О.

розглянувши справу

за позовом Харківського обласного Комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури території», 61022, м. Харків, Держпром, 3 під'їзд, 5 поверх, код ЄДРПОУ 03361721 до дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827 про визнання договору укладеним за участю представників сторін:

позивача - Радигін Є.С., довіреність від 01.09.2012р.;

відповідача - не з'явився.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Харківське обласне комунальне підприємство "Дирекція розвитку інфраструктури території", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання укладеним договору між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території" по реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ за договором №06/10-1482БО-31 від 23.09.2009р. в сумі 12473219,97грн. на умовах, викладених в проекті договору Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" від 22.05.2012р.; судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що відповідач проігнорував пропозицію позивача укласти договір про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ за договором №06/10-1482БО-31 від 23.09.2009р. в сумі 12473219,97грн., яка була направлена відповідачу позивачем на виконання положень Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги, заявлені позивачем підтримав в повному обсязі, а також підтримав письмові пояснення, надані позивачем до суду 01.03.2013р., в яких позивач зазначає, що доказами на підтвердження правової позиції позивача відносно того, що на Харківське обласне Комунальне підприємство «Дирекція розвитку інфраструктури території» поширюється дія Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" є, по-перше, наявність договору №06/10-1482БО-31 від 23.09.2009р. про отримання природного газу для виробництва теплової енергії, а, по-друге, - наявність ліцензії на виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії у період постачання газу за договором №06/10-1482БО-31 від 23.09.2009р. та на дату набрання чинності Законом України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію". Крім того, позивач посилається на правову позицію Вищого господарського суду України з цього питання, викладену у постановах від 26.07.2010р. у справі №40/35-11/460 та від 20.06.2012р. у справі №15/122-11.

Відповідач в судове засідання 11.03.2013р. не з'явився, відзив на позов та документи на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі не надав, причини неявки в судове засідання суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується відміткою на поштовому повідомленні про вручення судової ухвали від 25.02.2013р. відповідачу 01.03.2013р., проте до суду 11.03.2013р. надійшла телеграма, направлена відповідачем, в якій він вказує, що відповідач заперечує проти позовних вимог з тих підстав, що договір не заснований на державному замовленні та немає прямої вказівки Закону щодо обов'язковості його укладення. Крім того, відповідач, керуючись ч.1 ст. 15 ГПК України, просить направити справу №922/660/13-г за територіальною підсудністю - до міста Києва.

Представник позивача проти направлення справи №922/660/13-г за територіальною підсудністю до міста Києва заперечував, вказуючи на необґрунтованість та невірне тлумачення відповідачем норм ГПК України щодо визначення територіальної підсудності.

Вирішуючи питання щодо територіальної підсудності даної справи, суд керується наступним.

Згідно ч.1 ст. 15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Відтак, оскільки за договором по реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ за договором №06/10-1482БО-31 від 23.09.2009р., який позивач просить суд визнати укладеним на умовах, викладених в проекті договору Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" від 22.05.2012р., позивач є зобов'язаною стороною - боржником, який зобов'язується сплатити грошові кошти кредиторові - відповідачу, дана справа за територіальною підсудністю господарському суду Харківської області, в зв'язку з чим клопотання відповідача, викладене у телеграмі від 11.03.2013р., відхиляється судом.

Крім того, суд зазначає, що передача справи за територіальною підсудністю від одного господарського суду до іншого здійснюється з підстав чітко визначених Господарським процесуальним кодексом України, а не на підставі клопотання сторін або інших учасників судового процесу, при цьому, питання відносно територіальної підсудності даної справи досліджувалося судом під час прийняття позовної заяви до свого провадження і судом було встановлено, що дана справа територіально підсудна господарському суду Харківської області.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши надані учасниками процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Між Харківським обласним Комунальним підприємством «Дирекція розвитку інфраструктури території» (Покупець) та дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (Постачальник) 23.09.2009р. укладено договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання №06/09-1482БО-31 (а.с. 10-16), відповідно до п.1.1. якого Постачальник згідно з цим договором зобов'язався передати у власність Покупцю природний газ, за наявності його обсягів, а Покупець зобов'язався прийняти від Постачальника та оплатити природний газ в обсязі зазначеному в ст. 2 цього Договору, згідно п.2.1. якої Постачальник передає Покупцю в період з 01 жовтня 2009 року по 31 грудня 2009 року газ в обсязі до 5220,0тис.куб.м., в тому числі по місяцях: жовтень - 780,0тис.куб.м., листопад - 2030,0тис.куб.м., грудень 2410,0тис.куб.м. В подальшому, сторонами укладені додаткові угоди №1 та №2 до Договору поставки природного газу №06/09-1482БО-31 від 23.09.2009р. (а.с.17, 18) - 21.12.2009р. та 09.04.2010р., відповідно, що відповідає умовам п.10.3. та п.10.4. Договору від 23.09.2009р., згідно умов яких було доповнено п.2.1. Договору підпунктом 2.1.1. в наступній редакції : Постачальник передає Покупцю в період з 01 січня 2010 року по 30 квітня 2010 року газ в обсязі до 8650,0тис.куб.м., в тому числі по місяцях: січень - 2960,0тис.куб.м., лютий - 2580,0тис.куб.м., березень - 2350,0тис.куб.м., квітень - 760,0тис.куб.м., та підпунктом 2.1.2. в наступній редакції: Постачальник передає Покупцю в період з 01 травня 2010 року по 30 вересня 2010 року газ в обсязі до 25,0тис.куб.м., в тому числі по місяцях: травень - 5,0тис.куб.м., червень - 0,0тис.куб.м., липень - 0,0тис.куб.м., серпень - 10,0тис.куб.м., вересень - 10,0тис.куб.м.

Сторонами у статті 5 Договору №06/09-1482БО-31 від 23.09.2009р. (Ціна газу та тариф на його транспортування) було встановлено ціну за 1000,0куб.м. природного газу та тариф на його транспортування, з подальшими змінами, внесеними Додатковими угодами №3 та №4 від 30.04.2010р. та від 05.08.2010р. (а.с.19, 20).

Як свідчать матеріали справи, на виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, відповідачем за період жовтень - грудень 2009 року та січень-травень 2010 року поставлено позивачу природний газ на загальну суму 31428331,77грн. (Акти передачі-приймання природного газу для вироблення теплової енергії для бюджетних установ та організацій та інших споживачів, складені сторонами у відповідності до п.4.4. Договору від 23.09.2009р., а.с.21-35).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст.712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В порушення п.6.1. Договору №06/09-1482БО-31 від 23.09.2009р., згідно з яким оплата вартості газу згідно п.5.1. проводиться грошовими коштами у наступному порядку : перша оплата в розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця; остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу, - вартість спожитого газу в повному обсязі відповідачу не сплатив, розрахувавшись лише частково - в сумі 18955111,80грн., внаслідок чого у позивача перед відповідачем утворилась заборгованість в сумі 12473219,97грн., що зокрема підтверджується Актом звіряння розрахунків від 31.12.2011р., підписаним сторонами та скріпленим печатками (а.с. 36) та Актом звіряння розрахунків від 26.11.2012р. також підписаним сторонами та скріпленим печатками (а.с.37).

На виконання положень Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" позивач 22.05.2012р. направив відповідачу два примірника договору про реструктуризацію заборгованості у сумі 12473219,97грн. (а.с.40-46), проте відповідач не повернув позивачу підписаний примірник угоди, тим самим не погодив запропоновані ним умови угоди, також не направив протоколу розбіжностей, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Отже, спір в даній справі виник з приводу наявності (відсутності) підстав для визнання договору реструктуризації заборгованості укладеним.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" від 12 травня 2011 року № 3319-VI (04.06.2011 року набрав чинності та втратив чинність 30.06.2012р. у зв"язку з закінченням строку його дії), дія цього закону поширюється на підприємства незалежно від їх форм власності, що виробляють, транспортують та постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою України, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Згідно з пунктом 2.6. статті 2 вказаного Закону суб'єкти господарювання, визначені у статті 1 цього Закону, реструктуризують заборгованість за природний газ та електричну енергію, яка утворилася станом на 1 січня 2011 року і не сплачена на дату набрання чинності цим Законом, відповідно до чинного законодавства.

Згідно з ч.2 п.1 цього Порядку, його дія поширюється на підприємства незалежно від форми власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об'єднаною енергетичною системою, суб'єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні компанії "Газ України", "Укртрансгаз", "Укргазвидобування", а також державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" і державне підприємство "Енергоринок".

Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання (ст. 2 Закону).

Цим Законом визначено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт (ст.1 Закону).

Відповідно до п.42 ст.9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" та ст. 7 Закону України "Про природні монополії", господарська діяльність з виробництва теплової енергії, транспортування її магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню.

Вирішуючи питання про те, чи входить позивач до кола суб'єктів, на яке поширюється дія Закону, суд ураховує, що у Харківського обласного Комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" наявна Ліцензія, видана Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, на виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії (крім певних видів господарської діяльності у сфері теплопостачання, якщо теплова енергія виробляється на теплоелектроцентралях, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), серії АВ№345056 (а.с.57), строком дії з 12.06.2007р. по 12.06.2012р., що дає підстави дійти висновку, що дія Закону поширюється, як на відповідача, який прямо вказаний у ч.2 п.1 Порядку так і на позивача у даній справі.

Обставини справи свідчать про те, що у позивача станом на 1 січня 2011 року існувала перед відповідачем несплачена заборгованість за спожитий природний газ за Договором №06/09-1482БО-31 від 23.09.2009р. в розмірі 12473219,97грн..

Отже, з урахуванням наведених правових норм та фактичних обставин справи, суд приходить до висновку, що у позивача настали всі умови для реструктуризації боргу за природний газ, як це передбачено законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

На підставі викладеного суд робить висновок, що обов'язковість укладення договору на реструктуризацію заборгованості за спожитий газ передбачений спеціальним законодавством, яке регулює конкретні правовідносини (в даному випадку - спірні), а тому до уваги приймається спеціальний для сторін закон, що регулює порядок списання та реструктуризації заборгованості, що був прийнятий і введений в дію 04.06.2011 року, в зв'язку з чим відхиляє доводи відповідача у справі, який посилаючись на те, що Договір не заснований на державному замовленні та немає прямої вказівки закону щодо обов'язковості його укладення, заперечує проти позовних вимог.

Стосовно обраного позивачем способу захисту, суд зазначає, що згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав; встановлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Частиною 4 ст. 181 ГК України встановлено, що за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Як встановлено судом, 22.05.2012 року, до закінчення строку дії Закону, позивач звертався до відповідача з пропозицією щодо укладення договору на реструктуризацію заборгованості за природний газ з наданням проекту договору, але звернення позивача залишилось без відповіді, протоколу розбіжностей відповідач не направив.

Згідно із ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

З урахуванням викладеного суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання договору укладеним, коли обов'язковість його укладення витікає із закону, не суперечить вимогам діючого законодавства.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Всупереч положень ст. 33 ГПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції по суті спору або доказів на спростування позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, беручи до уваги те, що відповідачем не спростовані позовні вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання укладеним договору між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території" по реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ за договором №06/10-1482БО-31 від 23.09.2009р. в сумі 12473219,97 гривень на умовах, викладених в проекті договору Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" від 22.05.2012р., - підлягають задоволенню повністю, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 24.01.2013р. у справі №5011-69/4973-2012, від 26.12.2012р. у справі №5011-65/8159-2012.

Згідно ч. 2 ст. 187 ГК України день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 22, 32, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати укладеним договір між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Харківським обласним комунальним підприємством "Дирекція розвитку інфраструктури території" по реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ за договором №06/10-1482БО-31 від 23.09.2009р. в сумі 12473219,97 гривень на умовах, викладених в проекті договору Харківського обласного комунального підприємства "Дирекція розвитку інфраструктури території" від 22.05.2012р.

3. Стягнути з дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, р/р № 260083013814 в ГОУ ПІБ України, МФО 300012, код ЄДРПОУ 31301827) на користь Харківського обласного Комунального підприємства «Дирекція розвитку інфраструктури території» (61022, м. Харків, Держпром, 3 під'їзд, 5 поверх, р/р № 260023011273 Перша Харківська філія АКБ «Базис», МФО 351599, код ЄДРПОУ 03361721) 1147,00грн. судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 14.03.2013 р.

Суддя Френдій Н.А.