Постанова № 29908775, 28.02.2013, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2013 року Справа № 1170/2а-3907/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ „Дайкор" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС від 22.10.2012р. №0000970224, та визнати протиправними дії відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки за результатами якої було складено акт від 09.10.2012р. № 154/22-4/38211955.

Ухвалою суду від 28 листопада 2012 року, у порядку п.5 ч.1 ст.155 КАС України, адміністративний позов в частині визнання протиправними дій Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби, залишено без розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що податкове повідомлення-рішення є протиправним, прийнятим відповідачем в порушення норм Податкового кодексу України, оскільки при проведенні перевірки податковим органом протиправно визнано правочини укладені між ТОВ „Дайкор" та ТОВ „Приємна Пропозиція" нікчемними.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав та заявлено клопотання про подальший розгляд справи без її участі за наявними у матеріалах справи доказами.

Представником відповідача також подано клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У відповідності до ч.4 ст.122 КАС України подальший розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог позивача, посилаючись на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваного рішення, оскільки ТОВ „Дайкор" до податкового кредиту включено суми податку на додану вартість у зв'язку з придбанням товарів, який проведено на підставі нікчемного правочину, порушено також вимоги п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за липень 2012 року в сумі 289231 грн..

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ „Дайкор" зареєстровано як юридичну особу 11.05.2012р., що підтверджується випискою з ЄДРПОУ (т.1 а.с.17) та перебуває на обліку в Кіровоградській ОДПІ Кіровоградської області ДПС як платник податків.

Відповідно до акту Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС від 09.10.2012р. №154/22-4138211955 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ „Дайкор" з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та доходів та витрат, що враховуються при визначенні суб'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з ТОВ „Приємна Пропозиція" за період з 01.07.2012р. по 31.07.2012р., перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 289231 грн., в тому числі за липень 2012 року - 289231 грн.. (т.1 а.с.8-15).

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.10.2012р. №0000970224, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 433847 грн., в т.ч. за основним платежем - 289231 грн. та 144616 грн. - штрафні (фінансові) санкції (т.1 а.с.16)

Судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ „Приємна Пропозиція".

Так, позивачем укладено з ТОВ „Приємна Пропозиція" договір поставки №44 від 01.07.2012р., згідно якого ТОВ „Приємна Пропозиція" (Продавець) зобов'язується постачати товар (передавати у власність Покупця (позивача) для використання у підприємницькій діяльності, а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору. Предметом поставки є автопослуги, експедиційні послуги та ТМЦ. (т.1 а.с.158)

Факти отримання позивачем від ТОВ „Приємна Пропозиція" вищезазначеного товару, послуг згідно договору, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими накладними (т.1 а.с.68-107), видатковими накладними (т.1 а.с.108-147), актами здачі-прийняття робіт (послуг) (т.1 а.с.161-170), товарно-транспортними накладними (т.1 а.с.171-186).

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту за липень 2012 року, що встановлено податковим органом під час перевірки ТОВ „Дайкор" та про що свідчать копії декларації з ПДВ та реєстр отриманих та виданих податкових накладних. (т.1 а.с.35-39, 40-41, 153-155)

Що стосується розрахунку позивачем з контрагентом за отриманий товар, то представник позивача в судовому засіданні пояснила, що у ТОВ „Дайкор" існує заборгованість перед ТОВ „Приємна Пропозиція", про що надано акт звірки розрахунків та претензію (т.2 а.с.49, 50)

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару та його оплати, а також наявність мети отримання товару, пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом - Закон №996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отримані та видані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.ч.12 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом ТОВ „Приємна Пропозиція" є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

З аналізу вищенаведених норм законодавства та правовідносин позивача з ТОВ „Приємна Пропозиція" вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону, пов'язаних з формуванням податкового кредиту та виникненням податкового зобов'язання, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної.

Крім того, суд враховує, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

У відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Факт використання товару (послуг) позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару (послуг), використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи. (т.1 а.с.187-250, т.2 а.с.1-43)

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та виникненням податкових зобов'язань.

Враховуючи те, що факт придбання позивачем у ТОВ „Приємна Пропозиція" товарів, послуг згідно вищезазначеного договору, підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ у липні 2012 року до податкового кредиту.

Суд критично оцінює твердження відповідача, що договір між позивачем та ТОВ „Приємна Пропозиція" є нікчемним.

Так, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договору та його виконання, останній був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується спеціальним витягом з ЄДР (т.1 а.с.19-20) та на час здійснення господарських операцій з позивачем, був платником податку на додану вартість, що не заперечувалось і представником відповідача в судовому засіданні.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.1 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт перевірки Кіровоградської ОДПІ Кіровоградської області ДПС, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України. До того ж, суд зазначає, що даний акт перевірки ґрунтується лише на відомостях, викладених в актах перевірки контрагента позивача.

Крім того, суд зазначає, що самостійно визначений платником податку податковий кредит вважається сформованим правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

До того ж, суд зазначає що відповідно до ч.1 ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами перевірок, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті перевірки висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладений ним правочин з зазначеним контрагентом не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Так, відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів, надання послуг, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.

Також відповідачем не наведено доказів, які свідчили б, що договір, сторонами якого є позивач та ТОВ „Приємна Пропозиція", укладено з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про неправомірність прийняття Кіровоградською ОДПІ Кіровоградської області ДПС податкового повідомлення-рішення від 22 жовтня 2012 року №0000970224.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 2146 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ТОВ „Дайкор".

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби від 22 жовтня 2012 року №0000970224.

Присудити Товариству з обмеженою відповідальністю ТОВ „Дайкор" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 2146 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина