Ухвала суду № 29601156, 12.02.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-15231/10/11/0170

12.02.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мунтян О.І.,

суддів Шереніна Ю.Л. ,

Дугаренко О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Сакської об'єднаної державної податкової інспекції АРК ДПС на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Москаленко С.А.) від 11.10.12 у справі № 2а-15231/10/11/0170

за позовом Державного підприємства "Навчально-дослідний племінний птахівничий завод ім.Фрунзе" (вул. Гагаріна, 4, с.Фрунзе, Сакський район, Автономна Республіка Крим, 96576)

до Сакської об'єднаної державної податкової інспекції АРК ДПС (вул. Курортна 57, м.Саки, Сакський район, Автономна Республіка Крим, 96500)

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11 жовтня 2012 року позовні вимоги Державного підприємства "Навчально-дослідний племінний птахівничий завод ім.Фрунзе" до Сакської об'єднаної державної податкової інспекції АРК ДПС про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Сакської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим №0000772301/0 від 15.11.2012 року про збільшення Державному підприємству «Навчально-досвідний племінний птахівничий завод ім. Фрунзе Національного аграрного університету» податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 246473,28 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими санкціями) у сумі 246473,28 грн.

На зазначене судове рішення від відповідача надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про його скасування та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 12.02.2013 року сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи сповіщені належно.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 03.11.10р. посадовими особами Сакської ОДПІ АРК проведено документальну невиїзну перевірку Державного підприємства «Навчально-досвідний племінний птахівничий завод ім. Фрунзе» Національного аграрного університету щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Дніпропетровська торгівельна компанія»за період з 01.04.2008р. до 30.11.2008р.

За результатами перевірки складено акт №1708/23-01/00852631 від 03.11.2010 р. (а.с.7-24), у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення:

- ч.1, ч.5 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП «НДППЗ ім. Фрунзе НАУ»з ТОВ «Дніпропетровська торгівельна компанія»;

- п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997, в результаті чого занижений ПДВ по спецдекларації (п.11.29) у сумі 246473,28грн.

В акті зазначено, що угода між ДП «НДППЗ ім. Фрунзе НАУ»з ТОВ «Дніпропетровська торгівельна компанія» є нікчемною внаслідок визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації та припинення юридичної особи ТОВ «Дніпропетровська торгівельна компанія» згідно із постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2009 р. у справі №2-а-4709/09/0470.

За результатами перевірки, на підставі акту №1708/23-01/00852631 від 03.11.2010 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 15.11.2010 року №0000772301/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 246 473,28грн., в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями 246473,28грн. (а.с.27).

Як вбачається з податкового повідомлення-рішення №0000772301/0 від 15.11.2010 р., підставою для визначення (донарахування) податкових зобов'язань є п.п. б) п.п.4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону №2181, а підставою для застосування штрафних (фінансових) санкцій є п.п.17.1.3. п.17.1. ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 (далі - Закон №2181, в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення). При цьому, відповідач не донарахував ані оскаржуваним рішенням, ані іншим податковим повідомленням-рішенням позивачу податкові зобов'язання з ПДВ за вказаний період за операціями із контрагентом ТОВ «Дніпропетровська торгівельна компанія».

Відповідно до п.п. «б» пп. 4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону №2181, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

У разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули (п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №2181).

Таким чином, штрафні санкції за п.п.17.1.3. п.17.1. ст.17 Закону №2181 застосовуються виключно у разі донарахування податковим органом податкового зобов'язання з підстав, викладених у п. "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону.

Порушення визначенні ДПІ за актом перевірки від 03.11.2010 р. №1708/23-01/00852631, не призводять до заниження податкових зобов'язань, так як ПДВ за спецдекларацією не сплачується платником до бюджету, а залишається у розпорядженні сільгосппідприємства, що відповідає нормам п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»№168 від 03.04.1997р. (далі - Закон №168, в редакції на момент здійснення відповідних господарських операцій позивачем) для сільськогосподарських товаровиробників суми, які розраховуються за правилами визначення податкових зобов'язань з ПДВ, не сплачуються до державного бюджету, а підлягають акумуляції на окремих рахунках і мають витрачатися на придбання виробничих матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення.

Пунктом 11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»№168 від 03.04.1997р. (далі - Закон №168, в редакції на момент здійснення відповідних господарських операцій позивачем) до 1 січня року, наступного за роком, в якому Верховна Рада України ратифікує протокол про приєднання України до Світової організації торгівлі, зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Абзацом 4 п.11.29 ст.11 Закону №168 було передбачено, що Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1999 №271 «Про порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками -платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини»(далі Порядок 271).

Відповідно до абз. п.4 Порядку різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

Отже правопорушення, які встановлені ДПІ за актом перевірки, не є заниженням податкових зобов'язань, а є порушенням умов використання пільгового режиму в оподаткуванні, відповідальність за таке порушення встановлена не п.п.17.1.3. п.17.1. ст.17 Закону №2181, а п.п.17.1.61 п.17.1. ст.17 Закону №2181 (вказаний пункт набрав чинності з 01.01.2010 р. тобто за межами періоду, який перевірявся).

Це підтверджується також тим, що в самому податковому повідомлені рішенні №0000772301/0 від 15.11.2010 р. відсутня сума донарахування податкового зобов'язання (основний платіж дорівнює 0).

Відтак, оскільки у ДП «НДППЗ ім. Фрунзе НАУ»не виникло зобов'язання сплати до бюджету ПДВ, розрахованого за спецрежимом згідно п.11.29 ст.11 Закону №168, то відповідно і визначення ДПІ штрафних (фінансових) санкцій згідно з Законом №2181 є необґрунтованим.

Підпунктом 17.1.6-1 п.17.1. ст.17 Закону 2181 платники податку (посадові особи платника податку), які використовують податкову пільгу не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов'язкового платежу), а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено, вважаються такими, що умисно ухиляються від оподаткування. У цьому випадку такі особи додатково до штрафів, визначених у підпунктах 17.1.1 - 17.1.5 цього пункту, за наявності підстав для їх накладення, сплачують суму податків, що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги, а також штраф у розмірі двохсот відсотків від такої суми. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від юридичної відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

Вказаний пункт було внесено Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань космічної діяльності»N 1342-VI від 19.05.2009р., який набрав чинності з 01.01.2010р. на підставі Розділу ІІ Прикінцевих положень вказаного Закону.

Таким чином, на момент здійснення позивачем господарських операцій із ТОВ «Дніпропетровська торгівельна компанія»за період з 01.04.2008р. до 30.11.2008р., вказана вище норма не набрала чинності, а відтак підстави для її застосування до спірних правовідносин відсутні.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що штрафні (фінансові) санкції в сумі 246473,28 грн. нараховані ДПІ за податковим повідомленням-рішенням №0000772301/0 від 15.11.2010 р. не обґрунтовано.

Щодо нікчемності правочинів позивача із ТОВ «Дніпропетровська торгівельна компанія»за якими податковий орган дійшов висновку про їх нікчемність, зазначено наступне.

Пунктом 1.7. статті 1 Закону №168 встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону №168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно до п.п. 7.5.1. ст.7 Закону №168 встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Обов'язкові реквізити, що повинна містити податкова накладна визначені у п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Із системного аналізу вищезазначених норм випливає, що підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені в складі вартості товарів є належним чином оформлена податкова накладна.

Виявлені порушення відповідач обґрунтовує відсутністю у платника податку права на податковий кредит через відсутність реального товарного характеру угод між позивачем та ТОВ «Дніпропетровська торгівельна компанія» внаслідок визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації та припинення юридичної особи ТОВ «Дніпропетровська Торгівельна Компанія»згідно із постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2009 р. по справі №2-а-4709/09/0470.

Висновки відповідача про нікчемність угоди між ДП «НДППЗ ім. Фрунзе НАУ»та ТОВ «Дніпропетровська торгівельна компанія» є необґрунтованими, з огляду на таке.

Постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду про визнання недійсним запису про проведення державної реєстрації та припинення юридичної особи ТОВ «Дніпропетровська Торгівельна Компанія»була прийнята 22.05.2009 р.

Однак, на момент вчинення господарських операцій з ДП «НДППЗ ім. Фрунзе НАУ»(квітень -грудень 2008 р.) ТОВ «Дніпропетровська торгівельна компанія»було зареєстрованим платником ПДВ згідно даних офіційного сайту ДПА України (http://www.sta.gov.ua) та було включено до ЄРПОУ згідно даних сайту http://irc.gov.ua.

Згідно з п.9.8 ст.9 Закону №168, реєстрація платників ПДВ діє до дати її анулювання.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (п.2 ст.33 Закону №755).

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Первинними бухгалтерськими документами позивача підтверджується отримання шроту соняшника від ТОВ «Дніпропетровська торгівельна компанія», оплата отриманого товару у повному обсязі та використання отриманого шроту соняшника у господарський діяльності позивача.

Висновком судово-економічної експертизи №79/11 від 27.08.2012 року встановлено про отримання, оплата та використання у господарський діяльності позивача шроту соняшника.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем заборгованості постачальнику, в тому числі ПДВ в ціні товару, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладеного правочину не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частині 1 ст.204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності). Вказані в акті перевірки порушення платником податків діючого законодавства не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до статті 228 ЦК України (в редакції на момент вчинення правочинів) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 2 цієї статті було встановлено, о правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Із наведеної норми слідує, що правочин може бути визнаний таким, який порушує публічний порядок якщо він був спрямований на незаконне заволодіння майном держави. За даних обставин, такий правочин може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Відповідачем не надано доказів неможливості виконання своїх договірних зобов'язань контрагентом позивача, доказів, які б свідчили про не пов'язаність операцій із господарською діяльністю позивача, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи порушено норми чинного законодавства.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, частиною першою статті 195, статтями 196,197, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Сакської об'єднаної державної податкової інспекції АРК ДПС на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 11.10.12р. по справі 2а-15231/10/11/0170 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 11.10.12р. по справі 2а-15231/10/11/0170- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.І. Мунтян

Судді підпис Ю.Л.Шеренін

підпис О.В.Дугаренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.І. Мунтян