Ухвала суду № 28314339, 30.10.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2012 р.Справа № 2а-1670/3573/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.

суддів -Подобайло З.Г., Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання -Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2012 року по справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат»до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В с т а н о в и л а:

В травні 2012 року позивач - відкрите акціонерне товариство «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі - позивач, ВАТ «ПГЗК») звернувся до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

- № 0000762301/63 від 16.05.2012 року, яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 3 048 297 грн. 75 коп., у тому числі: 2 455 402 грн. - сума завищеного бюджетного відшкодування, 592895 грн. 75 коп. - штрафні (фінансовими) санкції;

- № 0000752301/64 від 16.05.2012 року, яким підприємству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 108354 грн.;

- № 0000742301/598 від 16.05.2012 року, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 3 952 061 грн., у тому числі, основний платіж - 3 204 697 грн., штрафні (фінансові) санкції - 747 364 грн.

Позов вмотивований хибністю висновків податкового органу, викладених в Акті перевірки підприємства від 05.08.2011 року № 5298/23-209/00191282 про порушення підприємством ч. 1, 5 ст.203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі - Закон № 168/97-ВР в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі -ПК України) про завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за червень 2008 року - березень 2011 року на загальну суму 2 455 402 грн. та завищення заявленої суми від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту в березні 2011 року в сумі 108 354 грн. по господарським відносинам з ТОВ «ВСП "Гірмашсервіс»та ТОВ «ТД «Автомеханіка»; про порушення підприємством ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі Закон № 334/94-ВР в редакції, що біла чинною на час виникнення спірних правовідносин) - про заниження податку на прибуток в сумі 3 204 695 грн., в тому числі за період з 2 кв. 2008 року по 1 кв. 2011 року в сумі 3 204 695 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2012 року позовні вимоги задоволені в повному обсязі.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі Кременчуцька ОДПІ, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове -про відмову в задоволенні позовних вимог підприємства-позивача.

Апелянт зазначає, що договори, які укладені між позивачем та ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс»та ТОВ «ТД «Автомеханіка»не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки зазначені контрагенти позивача формували свій податкових кредит за рахунок операцій з постачальниками, у яких, на думку податкового органу, відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності. Зазначене є підставою визнання правочинів між позивачем та ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс»та ТОВ «ТД «Автомеханіка»нікчемними. Зазначене, на думку податкового органу, є свідченням того, що ВАТ «ПГЗК»формував валові витрати та податковий кредит на підставі угод, які укладені без мети реального настання наслідків.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідно до положень ст. 200 КАС України задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом встановлено, що у період з 03.08.2011 року по 05.08.2011 року згідно постанови начальника СВ ПМ Кременчуцької ОДПІ у Полтавській області від 02.08.2011 року, на підставі направлення від 03.08.2011 року № 3448/003448 та наказу від 03.08.2011 року № 4052 фахівцем Кременчуцької ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ «ПГЗК» (ідентифікаційний код 00191282) по питанню фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс»(код ЄДРПОУ 34739075) та ТОВ «ТД «Автомеханіка»(код ЄДРПОУ 35314254) за період з 01.01.2008 року по 31.03.2011 року, за наслідками якою 05.08.2011 року складений Акт перевірки № 5298/23-209/00191282 (а.с. 17-66, т.1).

За висновками Акту перевірки податковим органом встановлені порушення ВАТ «ПГЗК»ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 ПК України, а саме: завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за червень 2008 року - березень 2011 року на загальну суму 2 455 402 грн. та завищення заявленої суми від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту в березні 2011 року в сумі 108 354 грн. по взаємовідносинах з ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс»та ТОВ «ТД «Автомеханіка», а також ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, пп. 5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, а саме: заниження податку на прибуток в сумі 3 204 695 грн., в тому числі за період з 2 кв. 2008 року по 1 кв. 2011 року в сумі 3 204 695 грн.

Зазначені висновки про нікчемність договорів, укладених між ВАТ «ПГЗК»та ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс»та ТОВ «ТД «Автомеханіка», ґрунтуються на висновках, що викладені в актах позапланових невиїзних документальних перевірок ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс»та ТОВ «ТД «Автомеханіка». Так, в актом перевірки ТОВ «ТД «Автомеханіка»зафіксований висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених даним підприємством, у зв'язку з відсутністю підтвердження факту постачання ТМЦ (запчастин) та надання послуг ТОВ «ТД «Автомеханіка»переліком організацій-постачальників. Такий висновок вмотивований відсутністю у контрагентів ТОВ «ТД «Автомеханіка»необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів (том 74, а.с. 122). Актом перевірки ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс»зафіксований висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених цим підприємством, у зв'язку з відсутністю підтвердження факту постачання ТМЦ (запчастин) та надання послуг ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс»переліком організацій-постачальників. Такий висновок вмотивований відсутністю у контрагентів ТОВ «ТД «Автомеханіка»необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів (том 74, а.с. 174-175).

На підставі висновків акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено оспорювані податкові повідомлення-рішення:

№ 0000762301/63 від 16.05.2012 року, яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 3 048 297 грн. 75 коп., з них: сума завищеного бюджетного відшкодування - 2 455 402 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 592895 грн. 75 коп. (а.с. 9, т.1);

№ 0000752301/64 від 16.05.2012 року, яким підприємству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 108354 грн. (а.с. 13, т.1);

№ 0000742301/598 від 16.05.2012 року, яким підприємству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 3 952 061 грн., з них: за основним платежем - 3 204 697 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 747 364 грн. (а.с.15 т.1).

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог пп. 54.3.2, пп. 54.3.4 п. 54.3 ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених ПК України або іншим законодавством, якщо: дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках; рішенням суду, що набрало законної сили, особу визнано винною в ухиленні від сплати податків.

Згідно з вимогами п. 58.4 ст. 58 ПК України, у разі, коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених ПК України.

Відповідно до вимог п. 86.9 ст. 86 ПК України, у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Судам першої та апеляційної інстанції відповідачем не надані такі, що набрали законної сили, обвинувальний вирок або рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами. За поясненнями представника Кременчуцької ОДПІ, що надані суду апеляційної інстанції, 09 листопада 2011 року органом досудового слідства прийнята постанова про закриття кримінальної справи в рамках, якої винесена постанова про проведення перевірки позивача, з підстав, визначених п. 2 ст. 6 Кримінальним процесуальним кодексом України (за відсутністю складу злочину).

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Положеннями ст. 1 Закону України від 16.07.1999 року N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відтак, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вирішуючи спір, суд виходив з того, що підприємство ТОВ «ПГЗК»має первинні документи, які повністю підтверджують факт здійснення господарських операцій. Крім того, податковим органом не встановлено порушень з боку позивача щодо відображення в податкових деклараціях сум податкових зобов'язань. Судом встановлено, що частина від'ємного значення, розрахованого згідно з п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, ст. 200 ПК України, дорівнює сумі податку, фактично сплаченому підприємством у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Для визнання правочину нікчемним, з відповідним настанням негативних наслідків для платника податку є встановлення факту наявності в його діях, спрямованих на завдання шкоди державі шляхом незаконного заволодіння бюджетними коштами, вини у формі прямого умислу, яка може бути визначена лише судом, недотримання контрагентами позивача податкового законодавства не є підставою для висновку про порушення цього законодавства саме позивачем.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх доводів щодо неправомірності формування позивачем об'єкту оподаткування у наслідок неправомірного включення до складу валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс»та ТОВ «ТД «Автомеханіка», формування податкового кредиту у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, отриманими від постачальників товарів (послуг) ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс»та ТОВ «ТД «Автомеханіка», Кременчуцька ДПІ посилалась на неможливість підтвердити наявність поставок товару (послуг) контрагентами цих підприємств, а відтак, і ТОВ «ПГЗК».

При цьому податковим органом не спростовуються ті обставини, що господарські відносини позивача з ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс»та ТОВ «ТД «Автомеханік໴рунтувалися на підставі договірних відносин з купівлі-продажу товарів (послуг) для використання у господарській діяльності ВАТ «ПГЗК».

Так, господарські відносини позивача з ТОВ «ВСП «ГірмашСервіс»протягом червня 2008 року - березня 2011 року (зокрема, отримання послуг по ремонту а/с БілАЗ) здійснювались відповідно до договорів № 1004/11 від 25.05.2007 року на технічне обслуговування і ремонт техніки (а.с. 2- 97, т. 71); № 740/11 від 17.03.2008 року на техобслуговування та ремонт централізованих систем змазки (а.с. 159-185, т. 70); № 1119/50 від 27.05.2009 року на монтаж та пусконаладку систем маслозмазки мельниць «Линкольн»(а.с. 186-197, т. 70). Факт надання та отримання зазначених послуг підтверджується копіями договорів, додаткових угод, рахунків - фактур, прибутковими ордерами, видатковими накладними, податковими накладними, актами приймання виконаних робіт, актами приймання-передачі обладнання, актами списання матеріалів у виробництво, журналами реєстрації виданих довіреностей на отримання ТМЦ (а.с. 86, т.1 - а.с. 97 т. 71).

Господарські відносини з ТОВ «ТД «Автомеханіка»(отримання послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобілів) здійснювалися на підставі договору № ТД-Р100104-1/195/12 від 04.01.2010 року (а.с. 80-83, т. 75). Факт надання та отримання послуг підтверджується копіями договору, додаткової угоди, рахунків - фактур, актами приймання виконаних робіт, актами приймання-передачі обладнання, прибутковими ордерами, видатковими накладними, податковими накладними, журналами реєстрації виданих довіреностей на отримання ТМЦ, копіями платіжних доручень на здійснення оплати (а.с. 98, т. 71 - а.с. 60, т. 74, а.с. 38 - 76, т. 75).

Судом встановлено, що вся техніка, на яку ставилось обладнання контрагентами позивача є власністю ВАТ «ПГЗК», про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка з балансу підприємства (а.с. 186 - 189, т. 74), що працівники підприємств - контрагентів, перед допуском до виконання робіт з ремонту і технічного обслуговування техніки позивача направлялись на проходження інструктажу, що підтверджується списками таких робітників (а.с. 2-11, т. 75).

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового органу щодо визначення правочинів як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними та, відповідно, щодо їх нікчемності з огляду на наступне.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України (ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Таких доказів судам першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання Кременчуцької ОДПІ на висновки документальних перевірок контрагентів позивача, які, на думку податкового органу, свідчать про нікчемність господарських операцій, що здійснені між підприємством-позивачем та його безпосередніми контрагентами ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс»та ТОВ «ТД «Автомеханіка», оскільки такий висновок ґрунтується на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що допущені порушення податкового законодавства безпосередньо контрагентами позивача, як і контрагентами цих контрагентів не можуть бути підставою для нарахування позивачу податкових зобов'язань по господарським операціям які мали реальний характер. Також, колегія суддів зазначає, що як Закон України «Про податок на додану вартість», так і Податковий кодекс України не ставлять виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

З огляду на викладені вище обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що первинними документами, що містяться в матеріалах справи, підтверджується реальність господарських операцій підприємства-позивача з його контрагентами, позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагентів товарів (послуг). Формування позивачем податкового кредиту на підставі отриманих від постачальників податкових накладних також обґрунтовано визнано судом правомірним.

Оскільки донарахування відповідачем позивачу податкових зобов'язань за основними платежами правильно визнано судом безпідставним, відповідно скасування податкових повідомлень-рішень в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, також здійснено судом обґрунтовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198 ч. 1 п. 1, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного суду від 06 серпня 2012 року -без змін.

Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя - (підпис) Л.В. Мельнікова

Судді (підпис) З.Г. Подобайло

(підпис) А.М. Григоров

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 05 листопада 2012 року.

З оригіналом згідно Мельнікова Л.В.