Ухвала суду № 27424323, 30.10.2012, Апеляційний суд Хмельницької області

Справа № 2218/11120/2012

Копія

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2012 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Хмельницької області в складі:

головуючого судді -Костенка А.М.,

суддів: Гринчука Р.С., Фанди В.П.,

при секретарі: Кузічкіній М.В.,

з участю представників апелянта -ОСОБА_1, ОСОБА_2,

позивача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до міського комунального аварійно-технічного підприємства житлово-комунального господарства м. Хмельницького про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди з апеляційною скаргою міського комунального аварійно-технічного підприємства житлово-комунального господарства м. Хмельницького на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 вересня 2012 року, -

встановила:

В травні 2012 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до міського комунального аварійно-технічного підприємства житлово-комунального господарства м. Хмельницького (далі -підприємство) з уточненими під час судового розгляду позовними вимогами про визнання наказу №56-К від 15 грудня 2011 року незаконним та його скасування; поновлення на роботі на посаді слюсаря-сантехніка дільниці аварійної служби підприємства; стягнення заробітної плати за 06.12., 14.12., 15.12.2011 року та моральної шкоди в розмір 5 000 грн.; зобов'язання відповідача оплатити лист непрацездатності; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16 грудня 2011 року.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 вересня 2012 року позову було задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ №56-к від 15 грудня 2011 року; поновлено ОСОБА_3 на роботі слюсарем -сантехніком дільниці аварійної служби підприємства; стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 14 984,86 грн., з урахуванням обов'язкових платежів та 500 грн. моральної шкоди, в решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі підприємство просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом не взято до уваги письмові докази, які свідчать про правомірність звільнення позивача у відповідності з вимогами трудового законодавства; висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

В суді представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.

Позивач в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та пояснив, що рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи.

________________Головуючий у першій інстанції -Чевилюк З.А. Справа № Справа № 2218/11120/2012

Провадження № 22ц/2413/2012

Доповідач -Гринчук Р.С. Категорія № 51,52

Заслухавши учасників процесу та перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом вірно з'ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Встановлено, що відповідно до наказу №56-к від 15 грудня 2011 року слюсаря-сантехніка підприємства ОСОБА_3 було звільнено з займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України -прогул.

Звільнення спричинено тією обставиною, що позивач 6 грудня 2011 року з 17 год. 30 хв. до 08 год. 7 грудня 2011 року був відсутній на робочому місці без поважних причин.

У п. 18 постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 1992 року №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено про те, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.

Відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд правильно виходив з фактичних обставин справи, які були встановлені на підставі наявних документів, проаналізувавши докази у відповідності з вимогами процесуального закону.

Зокрема, судом правомірно було не прийнято до уваги в якості належних доказів свідчення членів профкому ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які в суді підтвердили присутність ОСОБА_3 на засіданні профкому 15.12.2011 року при вирішенні питання про надання згоди на звільнення позивача з роботи.

Вказані особи є працівниками підприємства, що, як вірно відмітив суд, викликає сумнів у їх неупередженості та незацікавленості при наданні показань.

Про відсутність на засіданні профкому при розгляді питання про своє звільнення заявив позивач, який вказав на те, що 15 грудня 2011 року він взагалі був відсутній на роботі і про засідання профкому його повідомлено не було.

Такі пояснення сторони підтверджується також матеріалами справи, зокрема в табелі обліку робочого часу робітників аварійної служби за грудень 2011 року відмічено, що ОСОБА_3 15 грудня 2011 року рахується як звільнений з роботи (а.с.86).

Про це свідчить також та обставина, що 15.12.2011 року наказом №60 керівника підприємства був скасований наказ №55-К від 06.12.2011 року, яким позивача було звільнено з посади слюсаря-сантехніка 6 грудня 2011 року за прогул (а.с.6, 12). Тобто, з 06.12.2011 року до 15.12.2011 року ОСОБА_3 юридично був звільненим з займаної посади, тому його відсутність на роботі 15.12.2011 року є закономірною.

Розглядаючи подання керівника підприємства про звільнення позивача на засіданні профкому 15.12.2011 року було порушено вимоги ч. 3 ст. 43 КЗпП України, враховуючи, що ОСОБА_3 був відсутній під час розгляду цього питання та його про це не було повідомлено.

При цьому, враховуючи обставини справи, зокрема хворобу позивача з 07.12.2011 року по 13.12.2011 року включно, в зв'язку з чим він був відсутній на роботі, що підтверджується випискою з медичної картки амбулаторного хворого №11/402 від 21.08.2012 року, процедуру звільнення позивача з роботи саме 15 грудня 2011 року, зокрема, видання підприємством в один день двох наказів, одного - про скасування попереднього наказу про звільнення та іншого -про звільнення, складання та направлення подання керівника підприємства про надання згоди на звільнення ОСОБА_3 профспілковому комітету, розгляд цього питання на засіданні профкому та надання відповідної згоди, складання декількох актів із зазначенням про відмову позивача від надання пояснень з приводу порушення трудової дисципліни, самовільне залишення приміщення профкому під час розгляду зазначеного подання, дає підстави для висновку про відсутність сторони на роботі в день звільнення і складання документів без його відома та без ознайомлення з його текстом.

При цьому дані, які містяться в актах від 15 грудня 2011 року, складених працівниками підприємства щодо відмови ОСОБА_3: надати пояснення з приводу його відсутності на роботі з 17.30 год. 6 грудня 2001 року до 08.00 год. 7 грудня 2011 року; від ознайомлення з рішенням профспілкового комітету від 15 грудня 2011 року; від підпису про ознайомлення з наказом про звільнення № 56-К від 15 грудня 2011 року; від отримання трудової книжки та підпису в журналі реєстрації трудових книжок; від ознайомлення з тестом акта про відмову від отримання трудової книжки суд правильно не взяв до уваги, оскільки 15 грудня 2011 року позивач на роботі був відсутній і не мав можливості ознайомитися зі змістом цих документів.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться в п. 24 Пленуму ВСУ від 6 листопада 1992 року №9 „Про практику розгляду судами трудових спорів", при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Задовольняючи частково позов суд також виходив з того, що ОСОБА_3 був відсутній на роботі 6 грудня 2001 року та 7 грудня 2011 року в зв'язку з хворобою, що є поважною причиною відсутності на робочому місці в розумінні ч. 4 ст. 40 КЗпП України.

Доказом цього є виписка з медичної картки позивача, відповідно до якої останній 07.12.2011 року звернувся до лікаря Хмельницької міської поліклініки №1 в зв'язку із хворобою. При цьому відмічено, що хвороба триває один день, тобто з 06.12.2011 року, а хворому надано лікарняний лист №239416 з 07.12. по 13.12.2011 року включно (а.с.67).

За таких обставин відсутність ОСОБА_3 на роботі 6 та 7 грудня 2011 року пов'язана з поважними причинами, а саме, хворобою, тому підстав для його звільнення за ч. 4 ст. 40 КЗпП України не було.

Правильною є вказівка суду на те, що всупереч закону в оскаржуваному наказі про звільнення позивача не вказано ні день прогулу, ні його час.

За таких обставин суд прийшов до обґрунтованого висновку про наявність численних порушень вимог закону при звільненні позивача та оформленні відповідних документів.

Поновивши позивача на роботі, суд діючи у відповідності з вимогами ст. 235 КЗпП України вирішив питання про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахунок якого проведено з дотриманням вимог закону.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд виходив з вимог ст. 237-1 КЗпП України, врахувавши ступінь та глибину моральних страждань, які зазнав ОСОБА_3 в зв'язку з порушенням його трудових прав з боку підприємства, правильно визначивши її розмір у сумі 500 грн.

Не спростовують висновків суду першої інстанції й інші доводи апеляційної скарги.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу міського комунального аварійно-технічного підприємства житлово-комунального господарства м. Хмельницького відхилити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 вересня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: /підпис/ Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук