Постанова № 27352008, 05.11.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

в порядку письмового провадження

м. Київ

05 листопада 2012 року № 2а-7192/12/2670

За позовомДочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»доНововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової службипро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Суддя: Кротюк О.В.

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Дочірня компанія «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»з позовом до Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.01.2012 №0000201504, №0000211504, №0000221504, №0000231504.

Відповідач заперечив проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмовому запереченні, долученому до матеріалів справи.

В порядку частини 6 ст.128 КАС України судом ухвалено про розгляд справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

Нововодолазькою міжрайонною Державною податковою інспекцією у Харківській області було проведено камеральну перевірку податкової звітності ДК «Укргазвидобування»НАК «Нафтобаз України»з рентної плати за природний газ та газовий конденсат що видобуваються в Україні за період 2010, 2011 роки. За наслідком цієї перевірки податковою службою складено акт про результати камеральної перевірки податкової звітності від 04.01.2012 року № 1/15-0-21/30019775 (далі -Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено та зафіксовано порушення, які полягають у порушенні термінів сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання по рентним платежам за природний газ та газовий конденсат які видобуваються в Україні та відображені в розрахунках згідно додатків 1,2,3,4 до акту.

На підставі Акту перевірки було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 19.01.2012 №0000201504, №0000211504, № 0000221504, № 0000231504 (далі разом або окремо - оскаржувані рішення).

Позивач не погоджується з вказаними обставинами і рішеннями, оскільки стверджує, що всі платежі були здійснені у розмірах та у строки згідно положень Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат (Постанова КМ України № 256 від 22.03.2001, далі -Порядок), норм Податкового кодексу України, згідно з договорами розстрочення грошових зобов'язань.

Стаття 161 КАС України встановлює, що під час прийняття постанови суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

У відповідності до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що зі змісту розрахунку штрафних санкцій податковою службою здійснено нарахування санкцій по розрахунках за 2009-2010 рік (розрахунок № 7883 від 20.07.10 -рішення по штрафних санкціях № 0000221504; розрахунок № 15890 від 17.12.2009, № 7883 від 20.07.10 - рішення по штрафних санкціях №0000201504; розрахунок № 15331 від 17.11.2009, № 2466 від 16.03.10 - рішення по штрафних санкціях №0000211504; розрахунки № 9527 від 16.09.2010, № 12611 від 17.11.10, № 11295 від 18.10.2010, № 9045 від 17.08.10).

Як вбачається податковою службою з зазначених розрахунків штрафних санкцій платником податків було допущено прострочення оплати відповідних самостійно узгоджених зобов'язань за ці періоди.

Разом з тим суд не може погодитися з такими доводами податкової служби з огляду на наступне.

Щодо розрахунку № № 15331 від 17.11.2009, то визначення податковою службою суми (4737917,90) та кількість днів прострочення (30) є необґрунтованим та безпідставним, оскільки щодо вказаного розрахунку позивачем було укладено договір розстрочення грошових зобов'язань № 29 від 29.04.2010 року, який був погашений останнім платежем від 30.08.10 року.

Щодо розрахунку № 2466 від 16.03.10 -то висновки податкової служби щодо прострочки сплати спростовані платіжним дорученням № 764 від 30 березня 2010 року.

Щодо розрахунку № 15890 від 17.12.09 -то висновки податкової служби щодо прострочки сплати спростовані платіжним дорученням № 743 від 29 грудня 2009 року.

Щодо розрахунку № 7883 від 20.07.10 -то висновки податкової служби щодо прострочки сплати спростовані платіжним дорученням № 305 від 22 липня 2010 року. Крім того по розрахунку № 7883 від 20.07.10 року вказані суми санкцій продубльовано як у оскаржуваному рішенні № 0000201504 так і № 0000221504 (див. розрахунки штрафних санкцій податкової служби) різниця полягає лише в сумі, направленій податковими органами на погашення податкового зобов'язання.

Щодо розрахунку № 9527 від 16.09.10 -то висновки податкової служби щодо прострочки сплати спростовані платіжним дорученням № 2456 від 10.09.10 та № 3557 від 28 вересня 2010 року.

Щодо розрахунку № 12611 від 17.11.2010 -то висновки податкової служби щодо прострочки сплати спростовані платіжним дорученням № 2723 від 27 жовтня 2010 року.

Щодо розрахунку № 11295 від 18.10.2010 року -то висновки податкової служби щодо прострочки сплати спростовані платіжним дорученням №3723 від 24.11.2010 року.

Щодо розрахунку № 9045 від 17.08.10 -то висновки податкової служби щодо прострочки сплати спростовані платіжним дорученням № 29 від 30 серпня 2010 року.

Як встановлено судом з пояснень представників відповідача, такі обставини несвоєчасного погашення поточних зобов'язань виникли у зв'язку з тим, що вказані вище кошти платника податку направлялися самостійно органами податкової служби на погашення інших недоїмок (податкового боргу).

У зв'язку з цим суд звертає увагу на наступне.

Пунктом 7.7 статті 7 Закону України від 21.12.2000 N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (надалі - Закон) визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України від 20.05.99 N 679-XIV "Про Національний банк України" Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 N 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004 за N 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

Із наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним (вказана позиція висвітлювалась у листі ВАСУ від 17.03.2009 р. N 358/13/13-09 та знайшла своє подальше відображення у рішеннях ВСУ 08.12.2009 р. справа N 21-1162во09).

А тому нарахування в цій частині штрафних санкцій є необґрунтованим і безпідставним, оскільки сплачені позивачем згідно доданих платіжних доручень в строк, встановлений законом і обсягах, визначених поданими платником розрахунками.

Оскаржувані рішення містять в собі також нарахування за розрахунки, подані позивачем за 2011 рік.

Як пояснив представник податкової служби, що оскільки у позивача був податковий борг станом на 01.01.2011 року, то поточні зобов'язання за 2011 рік гасилися з урахуванням наявного податкового боргу. Тобто поточні платежі позивача по розрахунках за природний газ і газовий конденсат направлялися на погашення такого наявного боргу, а в залишках, якщо були такі наявні, відправлялися на погашення поточних зобов'язань.

Такі дії вчинялися суб'єктом владних повноважень на підставі п.87.9 ст. 89 Податкового кодексу України (№ 2755-VI від 02.12.2010, далі - ПКУ) згідно з положеннями якої встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Таким чином, у зв'язку з цим, у позивача створювалась недоїмка по погашенню поточних зобов'язань, оскільки поточні платежі направлялися на погашення податкового боргу.

Суд погоджується з доводами позивача про безпідставність нарахування штрафних санкцій оскаржуваними рішеннями за 2011 рік по поточним платежам з огляду на наступне.

Пунктом 36.1, 36.5 статті 36 ПКУ встановлено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи

Пунктом 57.1. ст.57 ПКУ передбачено що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, у відповідності до положень п. 87.9. ст.89 ПКУ встановлено, що у разі наявності у платника податків податкового боргу органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податків на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Пункт 126.1. ст.126 ПКУ визначає, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.

Аналіз вказаних норм дає підстави суду дійти до наступного висновку.

ПКУ (п. 87.9. ст.89) прямо забороняє платнику податків за умови наявності у нього податкового боргу сплачувати поточні грошові зобов'язання, до яких відносять податки і збори.

В той же час п.57.1. ПКУ визначає обов'язок сплатити податкове зобов'язання протягом 10 календарних днів (…), крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи зміст вказаних норм, суд вбачає алогічним при встановленій законом забороні сплати платником податків поточних платежів до погашення податкового боргу встановлювати одночасно відповідальність за несвоєчасну сплату таких поточних платежів за обставин прямої заборони законом здійснення таких поточних платежів.

Наявність податкового боргу зумовлює відсутність права платника податку на оплату поточного грошового зобов'язання в тому числі і податкового попереду погашення податкового боргу. А тому п.57.1. ст.57 ПКУ, визначаючи інші випадки які встановлені цим кодексом, дає підстави стверджувати суду про те, що такими випадками є ті, які передбачені п.87.9 ст. 87 ПКУ.

З огляду на це, суд вважає, що строки, встановлені п.57.1. ст.57 ПКУ та відповідальність за їх порушення стосується лише тих, самостійно визначених зобов'язань, які визначені та не сплачені за умови (на час визначення таких зобов'язань) відсутності при цьому у платника податку податкового боргу. На думку суду, погашення податкового боргу і зумовлює початок перебігу 10-денного строку, встановленого п.57.1. ст.57 ПКУ, для тих поточних податкових зобов'язань, які виникли і наявні після повного погашення відповідного податкового боргу.

Позивачем фактично сплачувались поточні зобов'язання своєчасно і в повному обсязі, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями. Проте реалізація податковою службою свого обов'язку по зарахуванню таких коштів в рахунок погашення податкового боргу (згідно п. 87.9. ст.87 ПКУ) не може розцінюватися як невиконання платником податку вимог п.57.1. ст. 57 ПКУ, оскільки з одного боку, такі дії вчинені податковою службою, з іншого -платнику податку законодавчо заборонено здійснювати поточні платежі поперед податкового боргу.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, та норми п.87.9. ст.87 та п.57.1. ст. 57 ПКУ, суд дійшов висновку, що обов'язок з оплати поточного податкового зобов'язання за наявності податкового боргу, виникає у платника податку з моменту (дня) погашення такого податкового боргу.

Пунктом 126.1. ст.126 ПКУ не передбачено відповідальності платника податку, який, сплачуючи поточні зобов'язання, має наслідком їх зарахування в рахунок погашення податкового боргу платника податків.

Пункт 126.1. ст.126 ПКУ передбачає відповідальність за не сплату узгодженої суми грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом.

Як вбачається судом з облікових карток з рентної плати за газовий конденсат і природний газ у позивача був податковий борг з нафти і газ станом на 1 січня 2011 року.

З пояснень представника податкової служби судом встановлено, що з огляду на те, що на початку 2011 року у позивача був податковий борг, то поточні платежі спрямовувалися на погашення останнього, у зв'язку з чим за поточний період виникала недоїмка, яка в подальшому погашалася за рахунок наступних платежів. В зв'язку з чим, на думку податкової служби, позивачем було допущено порушення вимог п.57.1. ст.57 ПКУ -несвоєчасна сплата податкового зобов'язання.

Таким чином, податковою службою здійснювалось пропорційне нарощування та/або перенесення податкового боргу, що, на думку суду, зумовлює відсутність можливості його (боргу) фактичного погашення всупереч вимогам п. 87.9. ст.87 ПКУ.

Такі доводи відповідача суд не може прийняти як обґрунтовані, оскільки як зазначалося судом вище, наявність податкового боргу зумовлює відсутність початку перебігу відліку строку на оплату поточного зобов'язання платником податку (згідно положень п.57.1. ст.57 ПКУ). Такий строк почне збігати лише з моменту погашення наявного податкового боргу. Іншими словами, наприклад, за наявності податкового боргу за січень місяць і подачі в подальшому декларацій за лютий, березень, то строк визначений п.57.1 ст.57 почне збігати з дня погашення боргу за січень (якщо, наприклад, буде погашений на початку лютого), при чому він буде збігати для наявних поточних податкових зобов'язань (в даному випадку це лютий і березень місяці).

Оскільки на початку 2011 року у позивача був наявний згідно облікових карток податковий борг з плати за природний газ та газовий конденсат, а податковою службою не встановлено як терміну, коли він (борг) був погашений, та й відповідно терміну початку спливу строку сплати поточних податкових зобов'язань, то здійснені розрахунки штрафних санкцій в цій частині є необґрунтованими, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується нарахування сум санкцій відносно розірваних договорів про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання, то суд вважає необхідним зазначити про наступне.

Пунктом 100.12. ст.100 ПКУ передбачено право і підстави дострокового розірвання договорів розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання. Проте кодексом жодним чином не визначено питання порядку такого дострокового розірвання.

Поряд з цим, Податковим кодексом України (п.100.13. ст.100) встановлено, що порядок розстрочення та відстрочення грошових зобов'язань або податкового боргу платника податків встановлюється центральним органом державної податкової служби.

На виконання вказаних положень ст.100 ПКУ наказом ДПА України №1036 від 24.12.2010 було затверджено Порядок розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків (далі - Порядок).

Пунктом 4.4. розділу 4 порядку встановлено, що з ініціативи органу державної податкової служби, що уклав договір про розстрочення (відстрочення), орган державної податкової служби вищого рівня, який прийняв рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), розриває цей договір, про що повідомляє платника податків та відповідний орган державної податкової служби.

У такому випадку підрозділ погашення податкового боргу письмово повідомляє підрозділ обліку та звітності та структурні підрозділи, які здійснюють адміністрування відповідних податків, зборів, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), пені, для здійснення заходів по нарахуванню пені та відповідних штрафних санкцій відповідно до норм чинного законодавства.

Рішення про скасування розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) оформляється на бланку відповідного органу державної податкової служби (додаток 5). При цьому рішення про розстрочення (відстрочення) скасовується в повному обсязі (за всіма платежами) з одночасним проведенням нарахування процентів за фактичний строк користування розстроченням (відстроченням).

Згідно пункту 4.6. розділу 4 Порядку передбачено, що з дня, наступного за днем розірвання договору, на розстрочені (відстрочені) суми, що залишились не сплаченими, нараховуються пеня та штраф у розмірах, передбачених Кодексом.

В той же час, згідно положень п.4.5. розділу 4 Порядку встановлено, що рішення про скасування раніше прийнятого рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) є підставою для дострокового розірвання договору. У пункті 6.4 "Особливі умови" договору робиться запис: "Договір достроково розірвано, документ від _____ N ____".

Аналізуючи зміст положень п.4.4. та 4.5. розділу 4 Порядку суд дійшов висновку, що внаслідок неналежного використання юридичної техніки, вказані пункти мають суперечності. Перший зазначає, що договір розриваються органом, а формою розірвання є рішення такого органу, другий зазначає, що таке рішення органу про скасування попереднього рішення є лише підставою для дострокового розірвання договору.

Разом з тим, аналізуючи розділ четвертий Порядку, суд дійшов до висновку що вказане протиріччя підлягає наступному тлумаченню.

По-перше, підстави для розірвання договору чітко визначені п. 100.12. ст. 100 ПКУ. Перелік вказаних підстав є вичерпним та серед іншого не містить такої як рішення органу державної податкової служби вищого рівня, який прийняв рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), про розірвання відповідного договору. Таким чином, пункт 4.5. розділу 4 Порядку в частині першого речення (Рішення про скасування раніше прийнятого рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) є підставою для дострокового розірвання договору) протирічить нормі ст.100 ПКУ, а тому в силу положень ч.4. ст.9 КАС України суд не вбачає підстав для застосування Порядку в цій частині.

По-друге, факт розірвання оформлюється (засвідчується) рішенням органу державної податкової служби вищого рівня, який прийняв рішення про розстрочення. Такого висновку суд дійшов, оскільки саме таке рішення органу державної податкової служби вищого рівня є підставою для здійснення заходів по нарахуванню пені та відповідних штрафних санкцій відповідно до норм чинного законодавства та внесення в АІС відповідної інформації.

Інших форм розірвання договору, аніж передбачено п.4.4. розділу 4 Порядку останнім не передбачено, в тому числі і такого, яке повинно бути оформлено додатком до договору. Та і таке, на думку суду, не є можливим, оскільки таке розірвання здійснюється в односторонньому порядку на підставах встановлених законом за рішенням ініціатора, що фактично потребує лише належного рішення, оскільки право сторони на таке фактично одностороннє розірвання договору прямо передбачено ПКУ.

При цьому, суд вважає необхідним відмітити, що подальше внесення відповідних записів у розірвані договори про рішення органу державної податкової служби вищого рівня є технічною формальністю, яке не спричиняє саме по собі будь-яких юридичних наслідків, а тому не впливає по суті на такі відносини і дію чи припинення дії відповідного договору.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд дійшов до висновку, що нарахування санкцій за розірваними податковою службою договорами, укладеними з позивачем про розстрочення (відстрочення), є правомірним та обґрунтованим, оскільки такі договори були розірвані у встановленому законом порядку, а позовні вимоги в цій частині (згідно заявлених позивачем підстав) є необґрунтованими, та й такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач в силу положень частини 2 статті 71 КАС України не повністю спростував покликання позивача і довів лише в частині відповідність оскаржуваних рішень вимогам ч.3. ст.2 КАС України.

Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте всупереч вказаній нормі не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги в цілому.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то судовий збір підлягає відшкодуванню пропорційно задоволеним позовним вимогам (2146/4=536,5, далі 536,5*2 +((536.5*76%) +(536.5*52%)).

Керуючись ст. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати податкові повідомлення-рішення Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції:

§ № 0000231504 від 19 січня 2012 року повністю;

§ № 0000211504 від 19 січня 2012 року повністю;

§ № 0000201504 від 19 січня 2012 в частині 4260333,51гривень;

§ № 0000221504 від 19 січня 2012 в частині 2554669,41 гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Судові витрати в сумі 1579 (одна тисяча п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 72 коп. присудити на користь Дочірньої компанії «Укргазвидобування»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04053, м.Київ, вул.Кудрявська, 26/28) за рахунок Державного бюджету України.

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Нововодолазької міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (63200, Харківська область, смт. Нова Водолага, вул.19 Партз'їзду, 14).

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України. Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, встановлені ст.186 КАС України.

Суддя О.В. Кротюк