Рішення № 26697217, 09.10.2012, Городнянський районний суд Чернігівської області

Справа № 2505/2321/2012

провадження № 2/2505/442/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.10.2012 м. Городня

Городнянський районний суд Чернігівської області у складі :

головуючого судді - Березовського О.Д.,

при секретарі - Бруй І.В., Швачко О.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городня цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Чернігівторф»про стягнення заробітної плати, заборгованості за авансовими звітами, середнього заробітку, компенсації за затримку розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства «Чернігівторф»та просить суд стягнути з вказаного підприємства на його користь : заробітну плату в сумі 14651,06 грн.; суму заборгованості за авансовими звітами в розмірі 15000,00 грн.; середній заробіток за весь час затримки розмірі 35693,82 грн.; компенсацію втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати з лютого 2011 року по січень 2012 року 174,33 грн.; 2000 грн. відшкодування завданої йому моральної шкоди, а всього 67519,21 грн., а також просить судові витрати покласти на Державне підприємство «Чернігівторф».

З позовної заяви виходить, що ОСОБА_1 працював у Городнянській майстерській торфодільниці Державного підприємства «Чернігівторф»на посаді старшого майстра з червня 2005 року по березень 2011 року. Городнянська майстерська торфодільниця є структурним підрозділом державного підприємства «Чернігівторф»без права юридичної особи. 23.03.2011 року позивач звільнився за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Сума заробітної плати позивача на день його звільнення становила 14651,06 грн.. Сума заборгованості за авансовими звітами становила 15000,00 грн.. Посилаючись на ст. 116 КЗпП України, позивач вказує, що день звільнення був його робочим днем, тому розрахунок мав бути проведений 23.03.2011 року. Однак всупереч вимогам ст.ст. 47, 116 КЗпП України відповідач не провів з позивачем розрахунок заробітної плати по даний час.

Вказуючи на положення ст. 117 КЗпП України, а також керуючись Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, позивачем визначено його середньоденний заробіток в розмірі 100,83 грн., також визначено кількість робочих днів затримки за 2011-2012 роки всього 354 робочих днів. Шляхом множення середньоденного заробітку на кількість робочих днів позивачем визначено, що ДП «Чернігівторф» повинно виплатити на його користь за весь час затримки середній заробіток в розмірі 35693,82 грн..

Позивач у позові також вказує, що при виплаті заборгованості з заробітної плати нараховується та виплачується компенсація втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати згідно Закону України від 19.10.2000 року № 2050 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків її виплати». Згідно ст.ст. 2, 3 вищезазначеного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми за відповідний місяць ( після утримання податків і обовязкових платежів ) на індекс інфляції в період невиплати доходу. Заборгованість у позивача із заробітної плати виникла з березня 2011 року. Враховуючи індекс споживчих цін з лютого 2011 року по січень 2012 року, сума компенсації, яку відповідач повинен виплатити на користь позивача, становить 174,33 грн..

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України в разі порушення власником законних прав працівника відшкодовується моральна шкода.

Позивач неодноразово звертався до керівництва підприємства щодо виплати заборгованості із заробітної плати, але йому відмовляли, мотивуючи важким фінансовим станом підприємства. Фінансовий стан підприємства не звільняє його від виплати заробітної плати працівникам. Як вказує позивач, порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків, він був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Відстоювання своїх законних прав та інтересів, постійні хвилювання призвели до погіршення стану здоров'я позивача та взаємовідносин у сім'ї. В контексті конкретної ситуації, враховуючи ступінь своїх душевних страждань та всі викладені обставини, нанесену відповідачем моральну шкоду позивач оцінює у 2000 грн.. Відповідач на усне звернення позивача безпідставно відмовив останньому в наданні довідки про заборгованість із заробітної плати.

Ухвалою судді від 21 серпня 2012 року відкрито провадження в зазначеній справі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 уточнив та збільшив розмір заявлених ним позовних вимог в частині стягнення заборгованості за авансовими звітами, а також в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та просив суд стягнути з ДП «Чернігівторф»на його користь заборгованість за авансовими звітами в розмірі 15187,64 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 42900 грн., збільшивши час затримки до 390 днів, тобто з часу звільнення по дату ухвалення рішення у справі, та помноживши число днів затримки на суму визначеного відповідачем середньоденного заробітку позивача в розмірі 110 грн.. В іншій частині заявлені позовні вимоги позивач підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити заявлені, а також уточнені та збільшені ним позовні вимоги на підтвердження чого надав до суду відповідну заяву від 09.10.2012 року ( а.с. 52 ). ОСОБА_1 підтвердив у судовому засіданні обставини викладені ним у позовній заяві. Заявлені ним позовні вимоги обґрунтовував посилаючись на положення ст. ст. 116-117 КЗпП України. Вважає, що строк звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди він не пропустив, оскільки заборгованість по заробітній платі йому не виплатили і до цього часу. Розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди обґрунтовує тим, що строк затримки з виплати заборгованості по заробітній платі склав вже більше 1,5 року, що само по собі вже призводить до певних незручностей. Раніше до суду з відповідним позовом він не звертався, оскільки з попереднім керівництвом відповідача була досягнута домовленість, що в рахунок погашення заборгованості йому передадуть певну техніку підприємства. Після зміни керівництва ДП «Чернігівторф», йому повідомили, що розрахунок з ним буде проведено протягом 2-х місяців. Однак у вказаний період розрахунку з ним проведено не було, у видачі довідки про заборгованість із заробітної плати йому було відмовлено, а тому він був вимушений звернутись до суду з відповідним позовом.

Представник відповідача ОСОБА_2, який представляє інтереси ДП «Чернігівторф»на підставі відповідної довіреності від 23.05.2012 року № 296, та наділений усіма правами наданими законом відповідачу, зазначеними у ст.ст. 27, 31 ЦПК України, у судовому засіданні предявлений позивачем позов визнав частково. Вказав, що ДП «Чернігівторф»позовні вимоги позивача визнає частково, а саме визнає позов у сумі : 14651,06 грн. нарахованої заробітної плати, 15187,64 грн. заборгованості за авансовими звітами та 174,33 грн. компенсації за порушення строків виплати заробітної плати. Щодо позовних вимог позивача в частині стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи та відшкодування моральної шкоди представник відповідача ОСОБА_2 вказав, що вони не підлягають задоволенню. Посилаючись на надані відповідачем письмові заперечення проти позову ( а.с. 20 ), а також вказуючи на положення ст. 233 КЗпП України та рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22.02.2012 року, ОСОБА_2 зазначив, що позивач з моменту його звільнення до керівництва ДП «Чернігівторф»про виплату належної йому заробітної плати не звертався, також позовна заява до суду вчасно не заявлена, ОСОБА_1 звернувся до суду тільки 20.08.2012 року, а тримісячний строк сплив 23.06.2011 року. З огляду на викладене, просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи та відшкодування моральної шкоди. ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердив, що після звільнення ОСОБА_1, тобто після 23.03.2011 року, ніяких коштів на погашення наявної перед ним заборгованості ДП «Чернігівторф»не сплатило.

Суд, заслухавши пояснення позивача, а також зясувавши позицію відповідача по суті заявлених позовних вимог та заслухавши пояснення представника відповідача по суті спору, дослідивши в судовому засіданні всі наявні матеріали справи та надані докази, прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Згідно наказу ДП «Чернігівторф»від 01.06.2005 року № 36-К ОСОБА_1 був прийнятий на посаду старшого майстра Городнянської майстерської торфодільниці з 01.06.2005 року з окладом згідно штатного розпису ( а.с. 5 ).

Відповідно до наказу ДП «Чернігівторф»від 23.03.2011 року № 21-к ОСОБА_1, старшого майстра Городнянської майстерської торфодільниці, звільнено з займаної посади 23.03.2011 року за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України ( а.с. 6 ).

Факт роботи ОСОБА_1 в період з 01.06.2005 року по 23.03.202011 року в ДП «Чернігівторф»на посаді старшого майстра Городнянської майстерської торфодільниці також підтверджується відповідними записами в трудовій книжці позивача ( а.с. 33-35 ).

Частина 1 ст. 47 КЗпП України передбачає, що власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Стаття 116 КЗпП України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

З довідки ДП «Чернігівторф»від 13.09.2012 року № 504 вбачається, що 23 березня 2011 року день звільнення ОСОБА_1 значиться робочим днем в табелі обліку робочого часу ( а.с. 36 ).

Натомість в порушення положень ст. 116 КЗпП України в день звільнення ОСОБА_1 розрахунок з ним проведений не був. Спору про розмір сум, належних позивачу при звільненні, між ОСОБА_1 та ДП «Чернігівторф»станом на 23.03.2011 року не було.

З довідки ДП «Чернігівторф»від 05.09.2012 року за вих. № 481 вбачається, що нарахована ОСОБА_1 за період з січня 2010 року по березень 2011 року заробітна плата становить 37333,27 грн., утримано податки 11648,78 грн., до виплати 25684,49 грн.. Виплачено заробітної плати 11033,43 грн.. Заборгованість станом на 01.09.2012 року становить 14651,06 грн. ( а.с. 17 ).

Таким чином, відповідач підтвердив факт наявності заборгованості перед ОСОБА_1 по виплаті заробітної плати, підтвердив порушення ст. 116 КЗпП України та не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні в день звільнення останнього, а також ДП «Чернігівторф»в судовому засіданні визнало обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 14651,06 грн. та не заперечувало з приводу їх задоволення.

Частина 1 ст. 61 ЦПК України передбачає, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно приписів ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Довідкою від 05.09.2012 року № 481 ДП «Чернігівторф»повідомило суд, що заборгованість за авансовими звітами ОСОБА_1 за період з січня 2010 року по березень 2011 року становить 15187,64 грн. ( а.с. 16 ).

ДП «Чернігівторф»підтвердило факт наявності заборгованості перед позивачем за авансовими звітами, а також по виплаті заробітної плати. Разом з тим, відповідач визнав позов ОСОБА_1 в частині стягнення компенсації за порушення строків виплати заробітної плати за період з лютого 2011 року по січень 2012 року в розмірі 174,33 грн.. Зазначені обставини визнані відповідачем, розмір заборгованості по заробітній платі та за авансовими звітами документально підтверджені ДП «Чернігівторф»та не підлягають доказуванню, зазначені вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на вимогах закону, визнання відповідачем позову в частині вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, заборгованості за авансовими звітами та компенсації втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням строків її виплати не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, а тому суд приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі в розмірі 14651,06 грн., заборгованість за авансовими звітами в розмірі 15187,64 грн., компенсація втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати за період з лютого 2011 року по січень 2012 року в розмірі 174,33 грн..

Частина 1 ст. 117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

В пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як зазначалось вище, у судовому засіданні встановлено, що ДП «Чернігівторф»не виплатило ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі та за авансовими звітами у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. При цьому спір між сторонами про розміри відповідної заборгованості відсутні.

Надані представником відповідача постанови про арешт коштів боржника від 17.08.2011 року та від 27.01.2012 року, а також постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07.10.2011 року ( а.с. 21-25 ) не можуть свідчити про наявність поважних причин у ДП «Чернігівторф»щодо невиплати заробітної плати позивачу, оскільки найперша з цих постанов датована 17.08.2011 року, у той час як ОСОБА_1 звільнився з підприємства 23.03.2011 року

Частина 1 ст. 233 КЗпП України передбачає, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідач заперечує проти задоволення позову ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також відшкодування моральної шкоди посилаючись на порушення позивачем визначених ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду, вказуючи на наявність з цього приводу відповідного рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012, та стверджуючи, що тримісячний строк звернення позивача з позовом сплив 23.06.2011 року.

Слід зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 дано офіційне тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозвязку з положеннями ст. ст. 117, 237-1 КЗпП України.

Конституційний Суд України в своєму рішенні визначив, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України у взаємозвязку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

З огляду на викладене, вбачається, що строк позовної давності в спорах про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди починає перебіг не з моменту звільнення, як про це стверджує відповідач, а такий строк слід обчислювати, як на це вказує єдиний орган конституційної юрисдикції, з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Як встановлено в судовому засіданні, і даний факт підтвердив відповідач, фактичного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні проведено не було, як не проведено відповідного розрахунку і на момент розгляду справи в суді. Таким чином, строк звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди, завданої несвоєчасною виплатою працівникові належних йому при звільненні сум, на момент звернення з відповідним позовом до суду не сплинув, оскільки подія з якою повязується початок перебігу відповідного строку не настала, так як фактично з позивачем ДП «Чернігівторф»так і не розрахувалось до цього часу і ніяких коштів після звільнення ОСОБА_1 на погашення наявної перед ним заборгованості так і не отримав до цього часу.

На вимогу суду ДП «Чернігівторф»у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, визначило середньоденну заробітну плату ОСОБА_1, яка склала 110 грн., що підтверджується відповідною довідкою відповідача від 02.10.2012 року ( а.с. 49 ).

Позивач ОСОБА_1 погодився з визначеною відповідачем сумою середньоденної заробітної плати. При цьому визначена ОСОБА_1 при обрахунку середнього заробітку кількість днів затримки, а саме 390 днів, відповідає кількості днів затримки за період з 23.03.2011 року по 09.10.2012 року, а здійснений розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 42900 грн. ( 390 днів х 110 грн. = 42900 грн. ), відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, а тому позовні вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 42900 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У частині вимог позивача щодо відшкодування завданої йому моральної шкоди в розмірі 2000 грн., суд враховуючи той факт, що відповідачем дійсно було порушено законні права позивача на своєчасний та повний розрахунок при звільненні, враховуючи розмір заборгованості, період затримки та не проведення на час розгляду справи в суді фактичного розрахунку з позивачем, глибину душевних переживань позивача, неодноразові звернення до відповідача з вимогою провести фактичний розрахунок, відмову відповідача у видачі довідки про розмір заборгованості, потребу у зверненні позивача до суду з відповідним позовом, вимоги розумності та справедливості, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню і вважає достатнім і справедливим визначити розмір компенсації моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 несвоєчасною виплатою належних йому при звільненні коштів, в сумі 300 грн., оскільки цей розмір моральної шкоди відповідає ступеню моральних страждань завданих ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Керуючись ст. ст. 47, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, рішенням Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012, ст. ст. 10, 11, 88, 174, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Чернігівторф» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 14651,06 грн. ( чотирнадцять тисяч шістсот пятдесят одна гривня 06 коп. ), заборгованість за авансовими звітами в розмірі 15187,64 грн. ( пятнадцять тисяч сто вісімдесят сім гривень 64 коп. ), компенсацію втрати частини заробітної плати у звязку з порушенням термінів її виплати за період з лютого 2011 року по січень 2012 року в розмірі 174,33 грн. ( сто сімдесят чотири гривні 33 коп. ), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 42900 грн. ( сорок дві тисячі девятсот гривень ), а також моральну шкоду в розмірі 300 грн. ( триста гривень ).

Стягнути з Державного підприємства «Чернігівторф» 695 грн. 00 коп. судового збору для зарахування на рахунок № 31210206700101 УДКС України у Городнянському районі, код одержувача 37715958, ГУДКУ м. Чернігів, МФО 853592.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернігівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. Д. Березовський

позов задоволено частково