Постанова № 26239939, 28.09.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2012 р. Справа № 5009/2157/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. -головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.за участю представників: позивачаКиричук Г.М., дов. від 20.06.2012 рокувідповідача не з'явились (про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином) третіх осіб - не з'явились (про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином) - не з'явились (про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 16.07.2012 року у справі№ 5009/2157/12 Господарського суду Запорізької області за позовомПублічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк"до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача- Відділ державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області; - ОСОБА_6провизнання недійсним акта про оцінку нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк" звернулося до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання недійсним складеного 29.03.2012 року відповідачем звіту про оцінку нерухомого майна, а саме двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_6, посилаючись на приписи частини 4 статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції), Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 11.06.2012 року (суддя Соловйов В.М.) відмовлено у прийнятті позовної заяви за пунктом 1 частини 1 статті 62 Господарського процесуального кодексу України; позовні матеріали повернуто позивачу.

Постановою Донецькького апеляційного господарського суду від 16.07.2012 року (судді: Будко Н.В., -головуючий, Геза Т.Д., Чернота Л.Ф.) ухвалу місцевого господарського суду залишено без змін з огляду на відповідність вимогам чинного законодавства; доводи апеляційної скарги відхилено, як необґрунтовані.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить ухвалу та постанову скасувати та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм процесуального права, оскільки відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням гарантованого статтями 8, 55, 64 Конституції України права на судовий захист; судами неправильно застосовано частину 4 статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції), статті 12 та 33 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", що передбачають судовий порядок вирішення спорів, пов'язаних з оцінкою майна, право на оскарження акта оцінки майна як документа, складеного суб'єктом оціночної діяльності; стаття 20 Господарського кодексу України передбачає такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсними актів органів державної влади та місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання.

Відповідач та треті особи письмового відзиву на касаційну скаргу не надали; не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

У судовому засіданні від 25.09.2012. року було оголошено перерву до 10 год. 00 хв. 28.09.2012 року.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Даючи офіційне тлумачення статей 55, 64 та 124 Конституції України Конституційний суд України у рішенні від 25.12.1997 року вказав, що суд не може відмовити у правосудді, якщо громадяни України вважають, що їх права є порушеними; відмова суду у прийнятті позовних заяв, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

За статтею 124 Конституції України юрисдикція судів при здійсненні правосуддя поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; водночас, виконуючи статтю 19 Конституції України, суд зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За статтею 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації тощо мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції; для вирішення питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір -господарським, слід виходити з визначення, наведеного у статті 3 Господарського кодексу України.

Якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно (суду чи господарському суду), або сказано про вирішення спору в судовому порядку, господарському суду слід виходити як з суб'єктного складу учасників спору, так і з характеру спірних правовідносин.

За статтею 33 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" спори, пов'язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

Водночас господарськими судами попередніх інстанцій відзначено, а скаржником не заперечується, що ним подано позов з посиланням на частину 4 статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції), тобто, в зв'язку з існуванням триваючого виконавчого провадження, та для реалізації передбаченого цією нормою права сторони виконавчого провадження оскаржити оцінку, визначену за результатами рецензування, в судовому порядку у 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення.

Відповідно до преамбули Закону України "Про виконавче провадження" цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку; виконавче провадження є сукупністю дій органів та посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом.

Визначення вартості, оцінка майна боржника (стаття 58 "Про виконавче провадження") є процесуальною дією державного виконавця, незалежно від того, яка конкретно особа (сам державний виконавець чи залучений ним суб'єкт оціночної діяльності) здійснювала відповідні дії, так само як і від того, ким здійснювалося рецензування звіту про оцінку майна.

За змістом наведених вище статей, а також статті 7 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження, державний виконавець, суб'єкти оціночної діяльності в межах здійснення виконання судових рішень чи рішень інших органів є учасниками виконавчого провадження, а не учасниками відносин у сфері господарювання.

Посилаючись на положення Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", позивач наведених вище приписів законодавства не врахував, виходячи з помилкового уявлення про існування між позивачем та суб'єктом оціночної діяльності в межах триваючого виконавчого провадження спору в розумінні господарського спору.

Аналіз положень Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" (статей 3, 12) свідчить також про те, що оцінка майна є процесом визначення вартості майна за певною процедурою та результатом практичної діяльності фахівця - оцінювача з визначених питань; за наслідками проведеної оцінки складається звіт про оцінку майна (акт про оцінку майна), що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що за своїм змістом звіт про оцінку нерухомого майна, здійснений суб'єктом оцінювання в процедурі виконавчого провадження, за своєю правовою природою не підпадає під ознаки акта в розумінні статті 20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відмовляючи у прийнятті позовної заяви, залишаючи без змін ухвалу місцевого господарського суду, господарські суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з невідповідності характеру спірних правовідносин правовідносинам, підвідомчим господарським судам, тобто, звернення позивача всупереч визначеної законодавством компетенції господарських судів.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами в даному випадку норм матеріального та процесуального права є юридично неспроможними; позивач не спростував правову оцінку судами спірних дій як процесу, що не має наслідком прийняття акта нормативного чи ненормативного характеру, не спричиняє настання для позивача безпосередніх правових наслідків, а є способом здійснення виконавчих дій в межах виконавчого провадження.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в ухвалі місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, та дійшли законних та обґрунтованих висновків за наслідками розгляду позовної заяви та апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний банк" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.07.2012 року у справі № 5009/2157/12 Господарського суду Запорізької області та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 11.06.2012 року залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач