Ухвала суду № 26239306, 27.09.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2012 року м. Київ К-22511/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Пилипчук Н.Г.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (далі -ДПІ)

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2009

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2010

у справі № 2а-4932/0870

за позовом приватного підприємства «Лібра-Лайн»(далі -Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2009, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2010, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.04.2009 № 0000622305/0/8104. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що факт поставки позивачеві спірних маркетингових послуг підтверджується документально, тоді як оцінка витрат з точку зору їх доцільності та економічної ефективності перебуває поза межами повноважень податкового органу.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та повністю відмовити у задоволенні позовних вимог Підприємства. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про неподання платником належних доказів, які б свідчили про реальне виконання маркетингових досліджень виконавцем за договором, а також про зв'язок результатів цих послуг з господарською діяльністю Підприємства як умови відображення спірних операцій у податковому обліку платника.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для донарахування позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 16645,50 грн. (у тому числі 11097 грн. за основним платежем та 5548,50 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням став факт невизнання податковим органом витрат Підприємства (у тому числі і по сплаті ПДВ), понесених у рамках господарських правовідносин з приватним підприємцем ОСОБА_1 за договорами на надання консультаційних, інформаційних та маркетингових послуг, як це було відображено в акті від 07.04.2009 № 52/23-5/30293779 про результати планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006 по 31.12.2008.

Свою позицію ДПІ мотивує тим, що позивачем не подано належних доказів на підтвердження реального виконання спірних послуг, а також не доведено факту одержання економічного ефекту від результатів цих послуг. Крім того, ДПІ посилається на наявність у позивача достатнього штату працівників відповідної кваліфікації, у зв'язку з чим залучення приватного підприємця ОСОБА_1 до виконання спірних послуг не можна визнати обґрунтованим.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на час формування позивачем даних податкового обліку за спірними операціями) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З наведених законодавчих норм вбачається, що умовами реалізації платником права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) у рамках здійснення господарської діяльності, та наявність відповідних належним чином оформлених первинних документів, які складаються під час господарської операції.

У розгляді цієї справи суди встановили, що факт надання спірних послуг підтверджується первинними документами, а саме -договором, актами здачі-приймання виконаних робіт з додатками, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості щодо змісту та вартості цих послуг.

Чинним законодавством не встановлено конкретного переліку документів, складенням яких мають підтверджуватися операції з поставки вказаних послуг, а тому посилання податкового органу на недостатність вказаних документів не можна визнати слушними.

Не можна погодитися і з твердженнями ДПІ про економічну недоцільність витрат на оплату спірних послуг. Адже податкове законодавство не використовує поняття економічної доцільності та не регулює порядок та умови провадження фінансово-господарської діяльності, а тому обгрунтованість витрат, які зменшують оподатковуваний дохід, не може оцінюватися на предмет їх доцільності, раціональності, ефективності одержаного результату. Обґрунтованість витрат, що враховуються при визначенні бази оподаткування, оцінюється з урахуванням обставин, що свідчать про намір платника одержати економічний ефект в результаті реальної економічної діяльності.

У розглядуваному випадку намір позивача одержати економічну вигоду від спірних послуг полягав у розширенні ринку збуту власної продукції та у збільшенні обсягів її продажу, що обумовлює господарський характер цих послуг.

Наявність у штаті Підприємства працівників, функціональні обов'язки яких дублюють зміст спірних послуг, податковим органом не доведено.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою судами правовою оцінкою обставин справи щодо правомірності включення до валових витрат Підприємства вартості вказаних послуг.

Отже, попередні судові інстанції цілком обґрунтовано задовольнили позов, а тому процесуальних підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя відхилити.

2. Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 17.09.2009 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.05.2010 у справі № 2а-4932/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:Н.Є. Маринчак Н.Г. Пилипчук