Ухвала суду № 22352189, 13.03.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2012 р.Справа № 2а-1870/7049/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Курило Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікс" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 08.12.2011р. по справі№2а-1870/7049/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікс"

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікс", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Суми, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0006901502/59902 від 27 липня 2011 року.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що ДПІ в м. Суми було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011 рік. За наслідками перевірки було складено акт №5256/152/32603176 від 08 липня 2011 року, який містить висновки про порушення норм Податкового кодексу України. На підставі вищезазначеного акту перевірки ДПІ в м. Суми 27 липня 2011 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006901502/59902, згідно з яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання в розмірі 4918 грн. 40 коп. з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 01, 00 грн.

Приймаючи вказане податкове повідомлення-рішення податковий орган послався на вимоги Податкового кодексу України, підпунктом 288.5.1 якого встановлено, що розмір орендної плати для земель інших категорій встановлений в трикратному розмірі земельного податку.

ТОВ "Вікс" вважає висновки відповідача такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства в силу того, що правова природа відносин з оренди земельних ділянок державної та комунальної власності є договірною.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотною умовою договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно ст. 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Одночасно і в п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Таким чином, позивач зазначає, що згідно із законодавством України питання щодо встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності вирішується за згодою сторін договору оренди земельної ділянки із закріпленням розміру орендної плати в такому договорі оренди.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже позивач зазначає, що умови договору оренди земельної ділянки (включаючи і умову щодо розмір орендної плати) є обов'язковими для виконання його сторонами. Відповідно, позивач зобов'язаний сплачувати орендну плату за користування земельною ділянкою, що є предметом вказаного договору, у визначеному договором розмірі, а саме - в розмірі 2 % від нормативної грошової оцінки землі.

Позивач зазначає, що ні Податковий кодекс України, ні інші нормативно-правові акти не закріплюють обов'язок орендаря автоматично перераховувати орендну плату (сплачувати її в більшому розмірі) в разі законодавчої зміни граничного розміру цієї плати. Тобто, позивач зобов'язаний буде сплачувати більший розмір орендної плати лише у випадку внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п. 5.1. договору оренди та згідно із ст. 30 Закону України "Про оренду землі", зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Позивач вказує, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено обов'язку щодо внесення змін до договорів оренди землі у зв'язку із законодавчою зміною розміру орендної плати.

Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що згідно п. 14.1, п. 14.7 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю об'єднує в собі два обов'язкові платежі - земельний податок та орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності. Починаючи з 01 січня 2011 року річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної та комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПКУ, тобто не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПКУ; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПКУ.

Таким чином, відповідач зазначає, що ТОВ «Вікс» занизило орендну плату за земельну ділянку у сумі 4918,40 грн., в т. ч. за січень 2011 року у сумі 983,68 грн., за лютий 2011 року у сумі 983,68 грн., за березень 2011 року у сумі 983,68 грн., за квітень 2011 року у сумі 983,68 грн., за травень 2011 року у сумі 983,68 грн.

Пунктом 286.2 статті 286 ПКУ визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Тобто, у зв'язку із зміною розміру орендної плати за земельну ділянку згідно пп. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 ПКУ та встановлення її розміру, який не може бути меншим, - для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу, ТОВ «Вікс» повинно було самостійно розрахувати розмір орендних платежів на поточний рік з врахуванням вимог, встановлених чинним Податковим кодексом України.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікс".

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.19 Конституції України, Закону України "Про оренду землі", Податкового кодексу України, Цивільного кодексу України, ст.ст 71, 159 КАС України з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 08 липня 2011 року ДПІ в м. Суми було проведено камеральну перевірку даних, задекларованих у податковій декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011 рік ТОВ "Вікс".

За результатами вказаної перевірки було складено акт №5256/152/32603176 від 08 липня 2011 року (а.с.6). Як вбачається з висновку вказаного акту перевірки, дані камеральної перевірки свідчать про заниження суми податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за січень-травень 2011 року, заявленої ТОВ "Вікс" у податковій декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2011 рік.

На підставі акту перевірки №5256/152/32603176 від 08 липня 2011 року ДПІ в м. Суми 27 липня 2011 року було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006901502/59902 (а.с.7), яким ТОВ "Вікс" було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб за основним платежем у розмірі 4918 грн. 40 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 01 грн. 00 коп.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем до ДПА в Сумській області, однак рішенням ДПА в Сумській області про результати розгляду первинної скарги від 21 вересня 2011 року № 15181/10/25-005-244/317ск (а.с.12-14) було залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми № 0006901502/59902 від 27 липня 2011 року.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у звязку з волевиявленням сторін договору, а у звязку зі зміною ставки податку відповідно до закону, а тому, необхідність сплати земельного податку у новому розмірі, а саме у розмірі 3%, виникла у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Сумською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Вікс" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки від 11 квітня 2006 року (а.с.15-21), відповідно до якого, орендодавець на підставі рішення Сумської міської ради від 3 серпня 2005 року № 1344-МР „Про припинення та перехід права користування земельними ділянками та внесення змін до рішень Сумської міської ради" надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку площею 0,4045 га, яка знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 122. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладання договору становить 494 258,55 грн. Земельна ділянка надається в оренду під розміщення виробничих приміщень, згідно з Українським класифікатором цільового використання - землі підприємців іншої промисловості. Термін дії договору до 03 серпня 2015 року. Договір зареєстрований у Сумському міському реєстраційному відділенні Сумської регіональної філії Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 24 липня 2006 року за № 040661201107.

Відповідно до п. 3 вказаного договору, орендна плата на рік становить 2,0 % від нормативної грошової оцінки землі. Орендна плата справляється з урахуванням коефіцієнту індексації на підставі розрахунку орендної плати.

Як вбачається з акту перевірки №5256/152/32603176 від 08 липня 2011 року (а.с.6), камеральною перевіркою встановлено, що річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за січень - травень 2011 року, зазначеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Вікс» у податковій декларації орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності на 2011 рік, є меншим, ніж визначено за результатами камеральної перевірки, оскільки, визначене платником податків податкове зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності за січень - травень 2011 року становить 2 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що призвело до заниження податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності за січень - травень 2011 року на 4918,40 грн. і чим порушено вимоги п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України щодо визначення мінімального річного розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності для всіх категорій земель, крім сільськогосподарського призначення, на рівні трикратного розміру відповідного земельного податку.

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог чинного законодавства України, земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, а справляння плати за землю - Податковим кодексом України.

Відповідно до п.п.14.1.72, п.п. 14.1.73 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно з ст. 81 Земельним кодексом України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з ст. 269 Податкового кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.

Розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку визначаються Податковим кодексом України.

Згідно ст. 270 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Законом України "Про оренду землі" регулюються орендні відносини, статтею 1 якого визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ст. 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Згідно ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону .

Згідно з статтею 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ст. 15 Закону України “Про оренду землі", однією із істотних умов договору оренди землі між орендодавцем та орендарем є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату .

Згідно ст. 21 Закону України “Про оренду землі”, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Розмір та умови оплати, вказані в договорі, не можуть суперечити діючому на час укладення договору законодавству.

Згідно статті 288.5 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

Таким чином, з 01 січня 2011 р. мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3% від їх грошової оцінки.

Крім того, колегія суддів зазначає, що формами плати за землю виступають податок на землю та орендна плата. Відносини оподаткування не можуть регулюватися на засадах угоди між учасниками, не передбачають укладання договорів стосовно виконання податкового обовязку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такі відносини регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави і не можуть допускати засоби диспозитивності.

Хоча розмір орендної плати за землю є умовою договору оренди, разом з тим, орендна плата є формою податку на землю, справляння плати за землю є сферою регулювання податкового законодавства. Сплата обовязкових платежів, до яких віднесено і плату за землю (ст. 9 Податкового кодексу України), не може залежати від умов договору. Принципові засади такого регулювання містяться в статті 67 Конституції України, відповідно до якої, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, закріплює саме обовязок, а не зобовязання.

Отже, оскільки збільшення мінімального розміру орендної плати за землю відбулося не у звязку з волевиявленням сторін договору, а у звязку зі зміною ставки податку відповідно до закону, а тому, необхідність сплати земельного податку у новому розмірі, а саме у розмірі 3%, виникла у позивача незалежно від внесення змін до договорів оренди за ініціативою сторін договору оренди землі.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення рішення № 0006901502/59902 від 27 липня 2011 року прийняте на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, визначений Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 року по справі№2а-1870/7049/11 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікс" залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 08.12.2011р. по справі№2а-1870/7049/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Калиновський В.А.

Судді(підпис)

(підпис)Бенедик А.П. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.