Постанова № 19216253, 14.11.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2011 р. Справа № 6/19/2011/5003 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - судді Карабаня В.Я.,

суддів Доповідач Жаботина Г.В.Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Кудельський А.А.

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В"

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.06.2011р.

у справі № 6/19/2011/5003 Господарського суду Вінницької області

за позовом Закритого акціонерного товариства "Консервний завод Кодимський"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В"

про стягнення 228 887,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 21.04.2011р. (суддя Говор Н.Д.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.06.2011р.(судді: Тимошенко О.М., Грязнов В.В., Савченко Г.І.), позов задоволено, з товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" на користь закритого акціонерного товариства "Консервний завод "Кодимський" стягнуто 202584,00 грн. основного боргу, 10835,51 грн. пені, 10129,20 грн. штрафу, 2097,19 грн. процентів річних, 3241,34 грн. збитків від інфляції, 2288,87 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішенням та постановою, товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 598, 599, 601, 602 Цивільного кодексу України, ст. 203 Господарського кодексу України, ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України, просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд. В обґрунтування вимог касаційної скарги заявник посилається на те, що судами в повній мірі не було досліджено та не з'ясовано можливість зарахування зустрічних однорідних вимог сторонами.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

13.07.2010 р. між сторонами справи був укладений Договір поставки №13/07/10.

Відповідно до п. п. 1.1. - 1.3. договору постачальник (позивач) зобов'язується поставити і передати у власність Покупця (відповідача) товар вказаний у п. 1.2. договору, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах передбачених Договором; найменування товару - яблучне пюре асептичне, Brix 10 - 12 %, ТУ У 15.3-30419332.001-2001; ціна та кількість товару вказується в специфікації, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. п. 3.6. - 3.8. договору днем виконання Постачальником обов'язків з поставки товару вважається дата передачі товару Покупцеві на складі Постачальника; в момент поставки товару Постачальник повинен передати Покупцеві з товаром товаро - транспортну накладну, якісне посвідчення виробника, сертифікат відповідності, висновок санітарно - епідеміологічної експертизи; товар вважається переданим Постачальником та прийнятим Покупцем за кількістю з моменту підписання видаткової накладної.

Згідно п. п. 5.1. - 5.2. договору загальна сума договору відповідає сумі всіх поставок по договору, які підтверджені специфікаціями, накладними та іншими товаросупроводжуючими документами; оплата - 100 % за кожну партію товару повинна бути здійснена протягом 5 банківських днів від дати прийому - передачі партії товару відповідно до видаткової накладної.

Пунктами 6.1 та 6.2 договору передбачено, що в разі прострочення оплати за поставлені партії товару Покупцем сплачується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, а також штраф у розмірі 5% від загальної суми простроченого платежу.

На виконання договірних умов позивач у період з 16.07.10р. по 24.11.10р. поставив відповідачу товар на загальну суму 1 006 591,50 грн.

Однак, відповідач розрахувався за отриманий товар лише частково, в результаті чого утворився борг в розмірі 202584,00 грн.

На вказану суму боргу позивачем нарахована пеня в розмірі 10 835,51 грн. за період з 21.09.10 р. 28.01.11 р., 10 129,20 грн. 5 % штрафу, а також 3241,34 грн. збитків від інфляції та 2097,19 грн. 3 % річних за вказаний період. Поданий позивачем розрахунок визнаний судами правильним.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають встановлені договором правові наслідки, зокрема сплата неустойки штрафу, пені, які обчислюється відповідно до ст. 549 цього Кодексу.

За правилами частин 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням норм наведеного законодавства та встановлених судовими інстанціями обставин справи щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язання стосовно своєчасної оплати отриманого за договором товару, господарські суди попередніх інстанцій правомірно задовольнили позов.

Стосовно посилань касаційної скарги на те, що судами в повній мірі не було досліджено та не з'ясовано можливість зарахування зустрічних однорідних вимог сторонами, то судова колегія касаційної інстанції вважає, що зазначені доводи не можуть бути підставою для скасування прийнятих у справі рішень з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, із приписів даної правової норми випливає, що зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін до другої сторони, яка має отримати цю заяву.

Проте, господарським судом встановлено, що відповідач надіслав заяву позивачу щодо зарахування зустрічної вимоги під час розгляду даної справи, а саме: 20.04.2011р. і на день винесення судового рішення, а саме: 21.04.2011р. позивач заяву відповідача не отримав, що виключає можливість зарахування вимоги відповідача.

За таких обставин, господарський суд попередніх інстанцій дійшов обгрунтованого висновку щодо відсутності припинення зобов'язання відповідача шляхом зарахування зустрічної вимоги.

Посилання відповідача на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки, на погляд відповідача, господарськими судами не в повному об'ємі було досліджено заперечення відповідача щодо припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, не може бути прийнято до уваги.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, як випливає з приписів даної правової норми, в правочині виявляється воля її учасників (учасника), яка має пізнаватися іншими особами, а тому має бути виражена зовні. Саме зовнішній вияв волі називається волевиявленням. Без волевиявлення немає угоди.

Оскільки позивач не одержав заяви відповідача щодо зарахування однорідних вимог, то волевиявлення відповідача щодо припинення зобов'язання не відбулося. За таких обставин, господарські суди дійшли правомірного висновку щодо відсутності припинення зобов'язання відповідача.

Касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у оскаржених рішенні та постанові, дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Надія-В" залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.06.2011р. у справі №6/19/2011/5003 без змін.

Головуючий суддя Карабань В.Я. СуддяЖаботина Г.В.

Суддя Ковтонюк Л.В.