Постанова № 18344102, 14.09.2011, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а/1770/3013/2011

14 вересня 2011 року 09год. 54хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Шевчук С.М. за участю секретаря судового засідання Бєлкіної Д.С. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Данилюк І.Г.

відповідача: представник не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Акціонерне товариство "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А."

доДержавна податкова інспекція у м.Рівне

про визнання недійсними та скасування податкових повідомленнь-рішеннь №0000042344 та №0000052344 від 06.04.2011 року

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання недійсними та скасувння податкових повідомлень-рішень від 06.04.2011р. №0000052344, №0000042344.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення є неправомірними у звязку з безпідставним зменшенням податковим органом податкового кредиту позивача за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених при митному оформленні товарів отриманих представництвом позивача від головного офісу (нерезидента); невизнанням поданої звітності з ПДВ за квітень 2010року, як податкової; відсторнуванням господарської операції позивача з ТОВ «Іртас», як такої, що відповідач вважає нікчемною та безтоварною.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала повністю та пояснила суду, що позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту ПДВ по операції зі сплати ПДВ під час ввезення товарів на митну територію України від головного офісу (нерезидента). Окрім названого зазначила, що позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту суму ПДВ з господарської операції позивача з ТОВ «Іртас», оскільки така операція є товарною (такою, що фактично була здійснена сторонами). Стверджує, що податкова декларація з податку на додану вартість за квітень 2010 року заповнена та подана позивачем у повній відповідності до вимог чинного законодавства (зокрема, Закону України “Про податок на додану вартість”, Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПАУ від 30.05.1997р. №166, Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”). Номери рядків, до яких надаються додатки, не є обовязковими реквізитами, та не позбавляє можливості податковий орган здійснити належну обробку податкової декларації з податку на додану вартість. Зазначила, що податкову звітність за попередні періоди відповідачем було прийнято, не зважаючи на відсутність тих самих номерів рядків. Просила позов задовольнити повністю.

Державна податкова інспекція у м.Рівне адміністративний позов не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях.

У судовому засіданні представники відповідача надали пояснення, тотожні письмовим запереченням, зокрема вказали, що позивачем завищено податковий кредит за жовтень2009 року в сумі 5118грн. Таке завищення відбулося у звязку з включенням позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених митним органам при імпорті товарів, які представництво не придбало, а отримало тимчасово і безкоштовно від головного офісу. Оскільки не було факту придбання або виготовлення товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх наступного використання в оподатковуваних операціях, то у позивача відсутнє право на податковий кредит, відповідно і на бюджетне відшкодування. Окрім наведенного, представник відповідача зазначив, що декларація позивача з податку на додану вартість за квітень 2010 року подано до ДПІ у м.Рівне не визнана як податкова декларація, у звязку з тим, що ця декларація заповнена всупереч правилам, визначеним у затвердженому порядку її заповнення. Про цю обставину позивач був повідомлений ДПІ у м.Рівне листом від 21.05.2010р. №2189/28-218. Проте нову декларацію за квітень 2010 року представництво не подало, а відтак вважає, що сума, відображена у такій декларації в розмірі 3169грн., грн. не може брати участь у визначенні відємного значення суми податку на додану вартість. Операції позивача з ТОВ «Іртас»вважає безтоварними, оскільки названий контрагент не знаходиться за місцем його реєстрації, а відносно ряду осіб порушено кримінальну справу за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, відтак сума ПДВ з такої операції в розмірі 116 715грн не може брати участь у визначенні відємного значення суми податку на додану вартість. За таких обставин, вважає спірні рішення правомірними та просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, покази свідків, повно і всебічно зясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю.

Судом встановлено, що АТ “Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.” є юридичною особою, яка має своє представництво в Україні Представництво “Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.”, що перебуває на обліку як платник податків та, зокрема як платник податку на додану вартість, у ДПІ у м. Рівне.

Державною податковою інспекцією у м.Рівне було проведено позапланову виїзну перевірку Представництва "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів за жовтень 2010 року, що декларувалось в період: лютий та липень 2010року, листопад 2010 року, за результатами якої складено акт від 21.01.2011р. №55/521/23-300/26603641 (т.1 - а.а.с.36-49).

У вказаному акті перевірки зафіксовано порушення позивачем, зокрема:

- пп.7.4.1, п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями, в результаті чого: завищено бюджетне відшкодування по декларації з ПДВ за листопад 2010року на суму 5118 грн.; завищено відємне значення різниці між сумою податкових зобовязань і сумою податкового кредиту згідно поданої декларації з ПДВ за листопад 2010року на суму 116715грн.

- пункту 4.3 ст. 4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №166, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, (далі Порядок №166) та п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 . Закону України "Про податок на додану вартість", що полягає у завищенні залишку відємного значення рядка 26 декларації з ПДВ за листопад 2010року на суму 3169грн.

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ у м.Рівне винесені податкове повідомлення-рішення від 06.04.2011р. №0000052344, яким позивачу зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2010року у розмірі 119 884грн., та податкове повідомлення-рішення від 06.04.2011р. №0000042344, яким позивачу змешено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5118грн. за листопад 2011року (т.1 - а.а.с.34,35).

Що стосується зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5118грн. за листопад 2011року, то суд зазначає наступне.

Як вбачається з акта перевірки, податковим органом зроблено висновок про завищення податкового кредиту жовтня 2010року на суму 5118грн. внаслідок віднесення до його складу полдатку на додану вартість сплаченого митному органу при тимчасовому ввезенні, без факту придбання, основних засобів та матеріалів, отриманих представництвом від АТ "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." відповідно до контракту №7/4 від 08.02.2008р. для ремонту автодороги Київ-Чоп за ВМД №204000011/2010/006577 від 04.10.2011року.

Тобто, податковий орган вбачає порушення у тому, що за приписами пп.7.4.1 п.7.4 ст.7Закону N168/97-ВР право платника на податковий кредит Закон повязує лише з придбанням товарів та основних фондів, тобто купівлею товарно-матеріальних цінностей з їх оплатою, та ввозом на постійній основі.

Суд не погоджується з цими висновками відповідача, зважаючи на таке.

У ході судового розгляду встановлено, що 08.02.2008р. між АТ "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." (Постачальник) та Представництвом "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." (Отримувач) укладено контракт №7/4, згідно з яким Постачальник поставляє, а Отримувач приймає обладнання, техніку, транспортні засоби, витратні матеріали тощо необхідні для проведення ремонту автодороги Київ-Чоп, км 348-441. Після завершення ремонту автодороги матеріали, необхідні для проведення ремонту (основні засоби), підлягають поверненню Постачальнику. Ці обставини сторонами не заперечуються.

Відповідно до п.10.1 пп.“б” ст.10 Закону N168/97-ВР особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є митний орган при справлянні податку з осіб, визначених у пункті 2.4 статті 2 цього Закону.

У п.2.4 ст.2 цього Закону N168/97-ВР вказано, що платником податку є будь-яка особа, що імпортує товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України, незалежно від того, який режим оподаткування вона використовує згідно із законодавством.

Пряма норма Закону N168/97-ВР (пп.3.1.2 п.3.1 ст.3) вказує, що з метою оподаткування до імпорту прирівнюється ввезення з-за меж митного кордону України на митну територію України товарів (супутніх послуг) за договорами лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта лізингу лізингодавцю-резиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави, та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке ввезення пов'язане із поверненням товарів у зв'язку з припиненням дії зазначених договорів.

Як вказує пп.7.3.6 п.7.3 ст.7 Закону N168/97-ВР, датою виникнення податкових зобов'язань при імпорті є дата подання митної декларації із зазначенням у ній суми податку, що підлягає сплаті.

Отже, за Законом N168/97-ВР ввезення імпортного майна для його використання на митній території України має наслідком нарахування і сплату податку на додану вартість.

У пп.7.5.2 п.7.5 ст.7 Закону N168/97-ВР вказано, що для операцій із імпорту товарів (супутніх послуг) та по поставці послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата сплати податку по податкових зобов'язаннях згідно з підпунктом 7.3.6 цієї статті.

Згідно пп.7.2.7 п.7.2 ст.7 цього Закону у разі імпорту товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається вантажна митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість.

Підпункт 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону N168/97-ВР визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Вищенаведені норми Закону, які стосуються податкового кредиту з ПДВ, вказують, що дата сплати податку за податковими зобовязаннями є датою виникнення права платника на податковий кредит. Проте, це право Закон дозволяє реалізувати за наявності належним чином оформлених вантажних митних декларацій, при умові використання товарно-матеріальних цінностей в оподатковуваних ПДВ операціях в межах господарської діяльності платника.

Суд вважає, що законодавче запровадження права платників податків на податковий кредит лише при купівлі з обовязковою виплатою компенсації за придбані товари, як вказує відповідач, позбавляло би необхідності згадувати про імпорт, тобто про ввезення майна за договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно). З огляду на це, суд відхиляє доводи відповідача щодо включення підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону N168/97-ВР до операції з придбання також операції імпорту, оскільки імпорт названий нарівні з операцією придбання.

Факт сплати позивачем до бюджету податку на додану вартість підтверджується вантажно- митною декларацією №204000011/2010/006577 від 04.10.2011року (т.1 - а.а.с.63,64) та платіжним дорученням від 17.09.2010року№2961 (а.с. 209 т.1).

У звязку з тим, що у названій вантажно митній декларації визначений митний режим ІМ 40 (імпорт), то суд вважає документально не підтвердженим і необґрунтованим твердження відповідача про тимчасовий ввіз майна.

Закон N168/97-ВР, не містить заборони на відображення податкового кредиту при тимчасовому ввезенні майна.

Тимчасовий ввіз майна, згідно з п.5.17 ст.5 Закону N168/97-ВР, може мати наслідком лише повне звільнення від оподаткування. Таке звільнення можливе лише, для товарів, визначених за переліком ст.206 Митного кодексу України. Строк тимчасового ввезення визначається статтею 208Митного кодексу України і не може перевищувати 1 рік з моменту ввезення. Оскільки імпортовані товари не підпадають під вказані критерії та відсутній дозвіл митниці на повне звільнення від оподаткування ПДВ, то позивач зобовязаний був сплатити податок до бюджету.

Статтею 95 Цивільного кодексу України вказано, що представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Отже, отримання представництвом майна від головного офісу не змінює право власності на нього, бо позивач як юридична особа залишається його власником, незалежно від того, якому підрозділу відбувається поставка.

Позивач зазначав, а відповідач не заперечував того, що імпортні матеріальні цінності, використовуються в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, позивачем за наявності усіх підтверджуючих документів виконані основні вимоги Закону N168/97-ВР щодо права платника на відображення податкового кредиту з податку на додану вартість, й наступне включення відповідних сум податку на додану вартість до суми бюджетного відшкодування.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд дійшов висновку про безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 5118грн. за листопад 2011року податковим повідомленням рішенням від 06.04.2011р. №0000042344.

2. Що стосується зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2010року у розмірі 119 884грн. за податковим повідомленням рішенням від 06.04.2011р. №0000052344 , то суд зазначає наступне.

2.1. Податковим органом зроблено висновок про завищення відємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2010року на суму 3169грн., у звязку з не визнанням відповідачем декларації з податку на додану вартість за квітень 2010року, як податкової декларації у звязку з чим значення рядка 26 декларації за жовтень 2010року не є підтвердженим .

Судом встановлено, що 20 травня 2010 року Представництвом АТ “Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А.” до ДПІ у м.Рівне подано в електронній формі телекомунікаційними каналами звязку податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період квітень 2010 року. Факт отримання податковим органом цієї податкової звітності підтверджений квитанцією №2, сформованою центром обробки електронних звітів 20.05.2010р.

21 травня 2010 року ДПІ у м. Рівне позивачу було направлено лист №2189/28-218 з інформацією про невизнання податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2010 року податковою звітністю та пропозицією подати нову декларацію, оформлену належним чином. При цьому, причиною невизнання поданої декларації податковою звітністю в обумовленому листі зазначено відсутність обовязкових реквізитів номерів рядків декларації, до яких надаються додатки, передбачені Порядком заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженим наказом ДПА України від 30.05.1997р. №166.

Таким чином, суть спору зводиться до того, що відповідач невизнає подану позивачем декларацію з ПДВ за квітень 2010року, як податкову через порушення порядку її заповнення у звязку з чим, вважає, що відображене в ній відємне значення різниці в розмірі 3169грн. за квітень 2010року не може приймати участь в бюджетному відшкодуванні.

Відповідно до пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”від 21.12.2000р. №2181-III, чинного на момент виникнення спірних правовідносин ( далі - Закон №2181-III), платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Згідно з пп.7.8.1 п.7.8 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”від 03.04.1997р. N168/97-ВР, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон N168/97-ВР), податковим періодом для податку на додану вартість є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Законом, календарний квартал.

Підпунктом 4.1.4“а”п.4.1 ст.4 Закону №2181-III передбачено, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до абз.5 пп.4.1.2 п.4.1 ст.4 Закону №2181-III податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Пунктом 4.3 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженим наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №166, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.07.1997р. за №250/2054 (надалі по тексту іменовано Порядок №166) передбачено, що податкова звітність, може бути не визнана контролюючим органом, як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів.

Зважаючи на пояснення представника відповідача (а.с. 162 т.1), наданих в ході судового розгляду справи, та наданої копії декларації з ПДВ за квітень 2010року (а.с. 164 -167 т. 1) вбачається, що позивач при поданні такої декларації до податкового органу не заповнив ( а.с. 167 т. 1) графу найменування якої «Додатки до ряків декларацій (зазначити номери рядків декларацій)».

Обгрунтовуючи обовязкову необхідність заповнення такої графи платником податків, відповідач у своїх поясненнях покликався на п. 1.3, п.3.3 Порядку №166 та п. 4.5 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та компютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України, затв. Наказом ДПА України №827 від 31.12.2008року.

Пункт 1.3. Порядку №166 (на порушення якого вказує відповідач) встановлює, що декларація складається із вступної частини, службових полів та чотирьох розділів, з них платником заповнюються перші три розділи, службові поля та вступна частина, четвертий розділ заповнюється працівниками податкової інспекції (адміністрації) лише на оригіналі декларації, який залишається в податковій інспекції (адміністрації).

Отож, виходячи з п. 1.3. Порядку №166, Розділ I декларації "Податкові зобов'язання", розділ II "Податковий кредит", розділ III "Розрахунки з бюджетом за звітний період" підлягають обовязковому заповненню платником податків. З декларації з податку на додану вартість за квітень 2010року поданої позивачем до податкового органу вбачається, що позивач названі розділи заповнив, з приводу них у відповідача не виникло жодних заперечень.

Стосовно ж спірної графи декларації за квітень 2010року іменованої- «Додатки до ряків декларацій (зазначити номери рядків декларацій)», то названа графа не входить до складу названих трьох розділів, які підлягають обовязковому заповненню платником податків.

Пункт 3.3. Порядку №166 (на порушення якого зновуж таки вказує відповідач) передбачає, що декларація заповнюється таким чином, щоб забезпечити збереження записів у ній та вільне читання тексту (цифр) протягом установленого строку зберігання звітності. Декларація може бути заповнена від руки чорнильною чи кульковою ручкою або видрукувана (заповнення олівцем не допускається), без виправлень і помарок; у рядках, де відсутні дані для заповнення, має бути проставлений прочерк.

Аналізуючи вищевказані пункти (на порушення яких вказує відповідач) так і інші положення Порядку №166, вбачається, що спірна графа «Додатки до ряків декларацій (зазначити номери рядків декларацій)»не є такою, що містить обов'язкові до заповнення реквізити.

Не заповнення позивачем спірної графи (а зокрема номерів рядків, до яких додаються додатки), не робить неможливою належну обробку декларації з ПДВ за квітень 2010року та не можливим врахування задекларованих позивачем показників у податковому обліку.

Покликання відповідача п. 4.5 Методичних рекомендацій щодо централізованого приймання та компютерної обробки податкової звітності платників податків в органах ДПС України, затв. Наказом ДПА України №827 від 31.12.2008року, як на підставу для невизнання згаданої декларації податковою звітністю, судоим до уваги не приймається, оскільки названий акт є лише методичними рекомендаціями, а не нормативним актом, що підлягає обовязковому застосуванню.

Відтак, суд вважає безпідставними наведені відповідачем доводи стосовно невизнання поданої позивачем декларації з ПДВ за квітень 2010року, як податкової та відповідне не врахування відображеного в ній відємного значення різниці в розмірі 3169грн. у бюджетному відшкодуванні.

2.2. Податковим органом зроблено висновок про завищення відємного значення різниці між сумою податкових зобовязань і сумою податкового кредиту згідно поданої декларації з ПДВ за листопад 2010року на суму 116715грн. по операціям позивача з ТОВ «Іртас», які відповідач вважає безтоварними, то судом встановлено наступне.

Позивачем 26.04.10 укладено контракт субпідряду з ТОВ «Іртас», на виконання останнім робіт по ремонту автодороги М06 Кіїв Чоп в Україні км 348- км 441 (а.с. 68-80) та додаток до нього (а.с. 13-14 т.2). Пунктом 17.1 ст. 17 , п. 18.1 ст. 18 названого контракту передбачено, що схваленням робіт виконаних підрядчиком є складання та підписання проміжкового платіжного сертифікату. По закінченню робіт за контрактом складається кінцевий сертифікат. У платіжному сетрифікаті відображається відомості щодо кількості і вартості виконаних підрядником робіт (п. 23.4 ст.23 названого контракту).

В підтвердження обставин щодо фактичного виконання ТОВ «Іртас» підрядних робіт, позивачем надано: свідоцтво про реєстрацію ТОВ «Іртас» платниклм ПДВ (а.с. 88 т.1), ліценцією № 490741 на право ТОВ «Іртас»виконання будівельних робіт (а.с. 89-91 т.1), акт передачі ТОВ «Іртас»будівельного майданичика (а.с. 15 т.2); сертифікати виконаних робіт, протоколи приймання робіт (а.с. 31-190 т.2, 81-82 т.1, 1-6, 10-11 т.2); платіжні доручення на перерахування коштів (а.с. 227- 234 т. 1), картку бухгалтерського обліку по рах. 631 (про оприбуткування представництвом позивача виконаних підрядних робіт, а.с. 7-9 т. 1). Підписання первинних документів про виконання підрядних робіт від імені ТОВ «Іртас»здійснено виконробом ОСОБА_4.

В ході розгляду справи, свідок ОСОБА_4, показав, що 01.04.2010року ТОВ «Іртас»уклало з ним трудовий договір від 01.04.2010року (а.с.19-21 т.2), відповідно до якого його прийнято на роботу на посаду виконроба. В подальшому ТОВ «Іртас»доручило йому здійснення контролю за виконанням підрядних робіт по ремонту автодороги М 06 Кіїв Чоп в Україні км 348- км 441 працівниками ТОВ «Іртас». Також, свідок показав, що в ході виконання ним посадових обовязків він здійснював контроль за фактичним виконанням підрядних робіт будівельниками (що були направлені ТОВ «Іртас») на автодорозі М 06 Кіїв Чоп в Україні км 348- км 441, здійснював їх обмір, облік, складав документи про їх фактичне виконання надавав представникам позивача. Свідок показав, що всі відображені підрядні роботи у сертифікатах виконаних робіт та протоколах приймання робіт були фактично виконані.

Таким чином, дослідженими доказами підтверджуються обставини щодо фактичного виконання підрядних робіт, обумовлених у вищеперелдічених первинних документах, на підставі яких позивач здійснював формування сум податкового кредиту.

Відповідно до п. п. 7.2.4. , 7.2.6. п. 7.2 ст.7 Закону «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. При цьому, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.п. 7.2.3 названого Закону). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (роботи, послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг)( п.п 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 названого Закону).

Податкові накладні, на підставі яких позивач відніс до складу податкового кредиту спірну суму податку на додану вартість, складені відповідно до вимог п.п 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та містить всі обовязкові реквізити.

Отже, зважаючи на обумовлене вище, позивач відповідно правомірно на підставі такої податкової накладної, відніс суму податку на додану вартість в розмірі 116715грн. до складу податкового кредиту.

Стосовно ж бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, то судом встановлено, що позивач при складанні декларації з податку на додану вартість за листопад 2010року діяв відповідно до положень п.п. 7.7.1. та п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що доводи відповідача наведені в обґрунтування прийнятих ним спірних податкових повідомлень рішень не є підставою для зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 119884грн. та відповідного зменшення суми бюджетного відшкодування за листопад 2010року в розмірі 5118грн.

Стосовно ж доводів відповідача про безтоварність операції позивача з ТОВ «Іртас», внаслідок не відображення таким контрагентом у податковій звітності податкових зобовязань по названим господарським операціям, то згідно ст. 61 Конституції України, відповідальність має індивідуальний характер, а Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить формування податкового кредиту та відповідного відшкодування названого податку з бюджету в залежність від подання чи не подання звітності контрагентом такого платника до податкового органу та декларування ним у такій звітності господарських зобовязань.

З огляду на викладене, та враховуючи вимоги п.1 ч.2 ст. 162 КАС України, згідно з якою у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення, та норми матеріального права, що визначають порядок набрання та втрати чинності лише стосовно нормативно-правових актів, що кореспондується з нормою ч.11 ст.171 КАС України, а позивачем фактично оскаржується правовий акт індивідуальної дії, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в спосіб скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Беручи до уваги наведене, позов підлягає до задоволення повністю.

Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Рівне №0000042344 та №0000052344 від 06.04.2011 року скасувати.

Присудити на користь позивача Акціонерне товариство "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3,40грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шевчук С.М.