Постанова № 14848231, 31.03.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-5412/10/2570 Головуючий у 1-й інстанції: Барнаміна Н.М.

Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" березня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Мамчура Я.С. та Шостака О.О.,

при секретарі - Лосік Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги Прилуцького міжрайонного прокурора та Прилуцької об’єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року у справі за адміністративним позовом Прилуцького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Прилуцької об’єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області до Акціонерного товариства закритого типу «А/Т тютюнова компанія «В.А.Т.–Прилуки»про стягнення відрахувань від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2010 року Прилуцький міжрайонний прокурор Чернігівської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Прилуцької ОДПІ інспекції Чернігівської області, в якому просив стягнути з АТЗТ «А/Т тютюнова компанія «В.А.Т.–Прилуки»відрахування від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів в розмірі 516839 грн. 32 коп.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року в задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням Прилуцький міжрайонний прокурор Чернігівської області та Прилуцька ОДПІ Чернігівської області подали апеляційні скарги в яких просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову. Свої вимоги обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянти вказують на те, що обов’язок сплачувати відрахування від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів передбачений ст. 22 Закону України «Про рекламу».

Під час судового засідання представник Прилуцького міжрайонного прокурора Чернігівської області підтримав свою апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити з підстав, викладених в ній.

Прилуцька ОДПІ Чернігівської області звернулася до суду із клопотанням про розгляд та вирішення апеляційних скарг за відсутності свого представника. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь представника позивача в судовому засіданні –не обов’язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за його відсутності.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти апеляційних скарг та просили суд відмовити в їх задоволенні посилаючи на те, що судом першої інстанції було винесено законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування –відсутні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг та заперечення на них, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги Прилуцького міжрайонного прокурора Чернігівської області та Прилуцької ОДПІ Чернігівської області –задовольнити частково, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року – скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позову виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З матеріалів справи вбачається, що Прилуцькою ОДПІ Чернігівської області було проведено виїзну планову перевірку АТЗТ «А/Т тютюнова компанія «В.А.Т.–Прилуки»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 01 квітня 2010 року, про що складено акт № 816/23/14333202 від 16 серпня 2010 року.

Під час проведення перевірки було встановлено, що відповідачем за період, що перевірявся, було витрачено на рекламу 10336786 грн. 33 коп., проте в порушення вимог ч. 8 ст. 22 Закону України «Про рекламу»5 відсотків від витрачених коштів не спрямовано на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Прилуцького міжрайонного прокурора Чернігівської області суд першої інстанції виходив з того, що відрахування від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів не є обов’язковим платежем, підлягає сплаті в добровільному порядку, а тому не може бути предметом стягнення в судовому порядку.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає вимогам закону та не знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

У відповідності до ч. 8 ст. 22 Закону України «Про рекламу»рекламодавці алкогольних напоїв та тютюнових виробів зобов'язані у порядку, передбаченому законами України, спрямовувати на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем не менше 5 відсотків коштів, витрачених ними на розповсюдження реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв у межах України.

Вказана норма саме зобов’язує рекламодавців алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснювати такі відрахування, тобто встановлює обов’язкове для виконання правило, згідно якого не менше 5 відсотків коштів, витрачених ними на розповсюдження реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв у межах України підлягає перерахуванню на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відрахування, передбачені ч. 8 ст. 22 Закону України «Про рекламу», носять добровільний характер та не підлягають стягненню в судовому порядку, спростовуються вищевикладеним.

Також суд першої інстанції послався на те, що порядок здійснення вказаних відрахувань встановлено не Законами України, як це передбачено ч. 8 ст. 22 Закону України «Про рекламу», а підзаконним нормативно-правовим актом –Порядок відрахувань на виробництво соціальної рекламної інформації про шкоду тютюнопаління та вживання алкогольних напоїв, затвердженим постановою КМ України № 997 від 08 вересня 1997 року (далі –Порядок).

Згідно п. 1 Порядку він розроблений відповідно до Закону України «Про рекламу», визначає процедуру надходження та акумулювання коштів для виробництва соціальної рекламної інформації про шкоду тютюнопаління та вживання алкогольних напоїв і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і громадян –суб'єктів підприємницької діяльності, які є рекламодавцями тютюнових виробів та/або алкогольних напоїв.

З огляду на те, що Порядок був розроблений на виконання Закону України «Про рекламу» та встановлює порядок спрямування коштів на виробництво та розповсюдження соціальної реклами щодо шкоди тютюнопаління та зловживання алкоголем, як це передбачено ч. 8 ст. 22 вказаного Закону колегія суддів вважає безпідставними посилання суду першої інстанції на те, що Порядок не є нормативно-правовим актом, який регулює дані правовідносини.

Колегія суддів вважає, що у ч. 8 ст. 22 Закону України «Про рекламу»законодавець, зазначаючи, що відрахування коштів на соціальну рекламу здійснюється в порядку, передбаченому законами України, вказував на те, що такий порядок може бути встановлений як нормативно-правовими актами (законами України), так і підзаконними нормативно-правовими актами (зокрема, постановами КМ України).

Висновок суду першої інстанції про те, що згідно вищевказаної норми Закону порядок здійснення таких відрахувань повинен встановлюватися виключно законом України колегія суддів вважає –помилковим.

Відмовляючи в задоволенні вимог Прилуцького міжрайонного прокурора Чернігівської області суд першої інстанції також послався на те, що відрахування, передбачені ч. 8 ст. 22 Закону України «Про рекламу», не є податком (збором), який включений до переліку обов’язкових податків (зборів), а тому не підлягає обов’язковій сплаті. Також суд першої інстанції виходив з того, що законом не визначено орган, на який покладено функцію контролю за сплатою вказаних відрахувань.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані відрахування не відносяться до податкових зобов’язань, проте вважає неправильною думку суду про те, що вони не є обов’язковими до виконання.

У відповідності до п. 7 Порядку у разі порушення цього Порядку підприємства, установи, організації та громадяни-суб'єкти підприємницької діяльності несуть відповідальність згідно із законодавством.

З огляду на те, що п. 2 Порядку зобов’язує рекламодавців тютюнових виробів та/або алкогольних напоїв спрямовувати на виробництво соціальної рекламної інформації про шкоду тютюнопаління та вживання алкоголю не менш як 5 відсотків коштів, витрачених на розповсюдження в межах України реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв, а п. 7 Порядку вказує, що за невиконання його вимог настає відповідальність згідно із законом, колегія суддів вважає, що вказані відрахування є обов’язковими для рекламодавців тютюнових виробів та/або алкогольних напоїв. Та обставина, що зазначені відрахування не є податковим зобов’язанням не позбавляє їх статусу обов’язкового платежу.

Помилковими колегія суддів вважає також посилання суду першої інстанції на відсутність органу, який здійснює контроль за сплатою відрахувань, передбачених ч. 8 ст. 22 Закону України «Про рекламу».

У відповідності до п. 31 ст. 2 Закону України «Про державний бюджет на 2009 рік»та п. 26 ст. 2 Закону України «Про державний бюджет на 2010 рік»відрахування від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів та/або алкогольних напоїв в межах України було віднесено до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2009-2010 роки.

Згідно Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 604 від 27 грудня 2001 року відрахуванням від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів та/або алкогольних напоїв у межах України було призначено код бюджетної класифікації –24060500.

У додатках № 8 до Законів України «Про державний бюджет на 2009 рік»та «Про державний бюджет на 2010 рік»було визначено перелік органів, за якими закріплено контроль за справлянням (стягненням) платежів до бюджету. Згідно вказаних додатків на державну податкову адміністрацію України було покладено функції щодо контролю за справлянням (стягненням) до бюджету, зокрема, платежів за кодом бюджетної класифікації 24060500.

Таким чином, вищевказаними Законами України визначено орган, який здійснює контроль за виконанням ч. 8 ст. 22 Закону України «Про рекламу».

За таких обставин колегія суддів вважає, що вищевикладене спростовує висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 24 листопада 2010 року, та є підставами для її скасування.

Звертаючись до суду з даним позовом Прилуцький міжрайонний прокурор Чернігівської області просив стягнути з АТЗТ «А/Т тютюнова компанія «В.А.Т.–Прилуки»відрахування від суми коштів, витрачених на рекламу тютюнових виробів у розмірі 516839 грн. 32 коп. на рахунок бюджету м. Прилуки.

З огляду на те, що п. 31 ст. 2 Закону України «Про державний бюджет на 2009 рік»та п. 26 ст. 2 Закону України «Про державний бюджет на 2010 рік»вказані відрахування віднесено до джерел формування Державного бюджету України, а не місцевих бюджетів, колегія суддів вважає необхідним стягнути кошти, що є предметом даного позову, на користь Державного бюджету України, а не місцевого бюджету м. Прилуки.

Також позивач просив стягнути з відповідача на користь місцевого бюджету м. Прилуки суді витрати по справі згідно діючого законодавства.

У відповідності до ч. 4 ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем –фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Враховуючи, що Прилуцький міжрайонний прокурор Чернігівської області у даній справі виступає в якості представника позивача, який є суб’єктом владних повноважень, колегія суддів, керуючись ч. 4 ст. 94 КАС України, вважає, що судові витрати не підлягають стягненню з відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при розгляді та вирішенні даної справи було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В зв’язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги Прилуцького міжрайонного прокурора Чернігівської області та Прилуцької ОДПІ Чернігівської області –задовольнити частково, постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року –скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Прилуцького міжрайонного прокурора та Прилуцької об’єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області –задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2010 року –скасувати.

Адміністративний позов Прилуцького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Прилуцької об’єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області –задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства закритого типу «А/Т тютюнова компанія «В.А.Т.–Прилуки»на користь Державного бюджету України 516839 (п’ятсот шістнадцять тисяч вісімсот тридцять дев’ять) грн. 32 коп.

В задоволенні іншої частини вимог Прилуцького міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Прилуцької об’єднаної державної податкової інспекції Чернігівської області –відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді Я.С. Мамчур

О.О. Шостак

Постанова складена в повному обсязі 05 квітня 2011 року.