Ухвала суду № 12608933, 30.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2010 року                               м. Київ                                        К-33193/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Голубєва Г.К., Маринчак Н.Є., Рибченко А.О., Федоров М.О.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (далі –ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010

у справі № 2-а-17111/09/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “ВіЕйБі Лізинг” (далі – ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»)

до ДПІ

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 05.08.2009 №0005052304/0, від 03.09.2009 №0005052304/1 та від 07.12.2009 №0005052304/2 з мотивів їх прийняття з порушенням вимог чинного законодавства України.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2010 у позові відмовлено з мотивів неправомірного включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ у податковому періоді фактичного одержання податкових накладних від постачальника, позаяк чинним законодавством не передбачено можливості відстрочення платником реалізації ним права на формування податкового кредиту. До того ж, за висновком місцевого суду, ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»не подано належних доказів на підтвердження факту оплати поставленого товару як підстави для висновку про здійснення позивачем фактичної сплати відповідних сум ПДВ у складі ціни товару.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії визнано нечинними. У прийнятті цього рішення апеляційний суд виходив з того, що обов’язковою підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної, а тому у разі одержання такої накладної від постачальника із запізненням (тобто після закінчення податкового періоду, в якому виникло право на формування податкового кредиту за першою подією) платник може віднести відповідні суми ПДВ до податкового кредиту саме у податковому періоді одержання податкових накладних. Крім того, апеляційний суд зазначив про те, що податковим органом не заперечується власне факт виконання операцій з поставки товару позивачеві (за якими контролюючий орган визнав необґрунтованим включення сум ПДВ до податкового кредиту) та проведення ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»розрахунків за поставлений товар.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду міста Києва зі спору, посилаючись на помилкове скасування судом апеляційної інстанції правильної та вмотивованої постанови місцевого суду у справі.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»зазначає про правильність та обґрунтованість висновків апеляційного суду та просить залишити оскаржувану постанову без змін, а скаргу – без задоволення.

Справу розглянуто в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну перевірку ТОВ «ВіЕйБі Лізинг»з питання декларування податкового кредиту та податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами за лютий, березень 2009 року, оформлену актом від 17.07.2009 №1265/23-04/33880354. В ході цієї перевірки було виявлено факт завищення позивачем податкового кредиту за перевірені періоди на суму 741195 грн. (у тому числі за лютий 2009 року –на 283123 грн., за березень 2009 року –на 458072 грн.). Вказаний висновок ДПІ ґрунтується на тому, що підприємство неправомірно включило до податкового кредиту суми ПДВ у тих податкових періодах, коли фактично було отримано податкові накладні від постачальників, а не у періоди виникнення права на формування податкового кредиту за першою подією. Наведене слугувало підставою для визначення позивачеві податкового зобов’язання з ПДВ у сумі 1111793 грн. (у тому числі 741195 грн. за основним платежем та 370598 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 названого Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У розгляді цієї справи попередні судові інстанції дійшли різних висновків щодо порядку формування податкового кредиту у разі одержання покупцем податкової накладної від постачальника в іншому податкову періоді, ніж періоді настання першої події, з якою Закон пов’язує виникнення у платника права на податковий кредит.

Так, місцевий суд послався на неможливість перенесення у часі реалізації платником права на формування податкового кредиту.

Втім з такою правовою оцінкою обставин справи погодитися не можна, адже законодавчо установлений порядок формування податкового кредиту не передбачає його автоматичне виникнення за наслідками здійснення першої події у розумінні підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 названого Закону. Така перша подія лише визначає виникнення об'єктивного права платника на формування податкового кредиту, реалізація якого є можливою у разі виконання певних умов. Відповідно ж до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»саме податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відтак відмова платникові в одержанні податкової вигоди у вигляді права на зменшення податкових зобов’язань з підстав несвоєчасного надання платникові податкових накладних постачальником товару не може бути визнана правомірною.

До того ж, за змістом абзацу другого підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону відповідальність платника податку настає у випадку непідтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника.

В даному разі, як вбачається з установлених судами обставин справи, включена ТОВ «ВіЕйБі Лізинг» сума податку на додану вартість до податкового кредиту підтверджена податковими накладними, які відповідають вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону.

Не можна визнати обґрунтованим і висновок місцевого суду про відсутність доказів здійснення позивачем оплати поставленого товару. Так, у матеріалах справи міститься поданий позивачем витяг з книги обліку придбання товарів (робіт, послуг), яка містить інформацію про оплату позивачем поставлених йому товарів (у тому числі і за операціями, формування податкового кредиту за якими є предметом цього спору). Даний витяг є доказом у розумінні частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України. У випадку наявності сумнівів у вірогідності та достовірності цього доказу адміністративний суд мав право та повинен був витребувати у позивача додаткові докази на підтвердження факту проведення оплати. Втім суд першої інстанції, відхиливши вказаний витяг як доказ лише з підстав його завірення печаткою позивача, не витребував у сторін будь-яких фактичних даних, які місцевий суд вважав необхідними для вирішення цього спору.

Втім факт оплати товарів є вирішальною обставиною під час встановлення права платника на отримання бюджетного відшкодування та не має істотного значення на стадії формування податкового кредиту.

Водночас відповідачем не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних операцій з поставки товару позивачеві, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Крім того, варто наголосити, що у листі Державної податкової адміністрації України від 11.08.2004 р. N 15316/7/15-2417 викладено правову позицію, відповідно до якої записи в податковому обліку про податкові накладні, отримані із запізненням, не можуть бути прирівняними до записів про самостійно виправлені помилки, а тому включення їх до декларації з податку на додану вартість повинно здійснюватися в такому порядку. У випадку коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких відбулися оплата та отримання товарів (робіт, послуг), суми податку, вказані в таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Вказаний лист є роз’ясненням у розумінні підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», тоді як за змістом підпункту «д»цієї ж норми Закону не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення.

За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано визнав неправомірним нарахування позивачеві податкових зобов’язань за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, а тому підстав для скасування правильної та вмотивованої постанови Київського апеляційного адміністративного суду не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

                                                   УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва відхилити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2010 у справі № 2-а-17111/09/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко