Ухвала суду № 125973200, 20.03.2025, Ленінський районний суд м. Запоріжжя

Дата документу 20.03.2025

Справа № 334/815/25

Провадження № 1-кс/334/733/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2025 року слідчий суддя Ленінського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя клопотання заступника начальника СД Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025087050000040 від 28.01.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.249 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Заступник начальника СД Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_3 звернулася до слідчого судді з клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні №12025087050000040 від 28.01.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.249 КК України.

На обґрунтування клопотання зазначила, що 28 січня 2025 року, приблизно о 12 годині 00 хвилин, ОСОБА_4 , маючи умисел на незаконне зайняття рибним добувним промислом, діючи умисно, знаходячись на березі річки «Дніпро» (Дніпровське водосховище), а саме біля с. Привітне Запорізького р - ну Запорізької обл., в порушення ст. 63, 27 Закону України «Про тваринний світ» та п.п. 1 підпункту 1 Розділу IV «Правил любительського і спортивного рибальства», за допомогою забороненого знаряддя лову сіткою лісковою займався незаконним рибним добувним промислом, внаслідок чого незаконно виловив: 10 екземплярів «сазанів», 6 екземплярів «судаків» та 2 «екземпляри» ляща.

Розмір шкоди, завданої внаслідок незаконного вилову риби ОСОБА_4 , відповідно до «Такс для обчислення розміру шкоди, завданої порушенням законодавства про рибне господарство внаслідок незаконного добування (вилову), знищення або пошкодження водних біоресурсів, а також незаконного знищення чи погіршення середовища існування водних біоресурсів», затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 29.09.2023 № 1042 становить 61 880 гривень 00 копійок, чим завдав істотної шкоди рибному господарству України за наявною ознакою добування великої кількості риби.

Таким чином, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 249 КК України, тобто у незаконному зайнятті рибним добувним промислом, що заподіяло істотну шкоду.

За вказаним фактом 28.01.2025 СД Запорізького РУП ГУ НП в Запорізькій області відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025087050000040 за ч. 1 ст. 249 КК України.

В ході досудового розслідування, 20.02.2025 прокурором Дніпровської окружної прокуратури м. Запоріжжя Запорізької обл. підслідність у вказаному кримінальному провадженні визначено за СД відділу поліції № 6 Запорізького РУП ГУ НП в області.

Постановою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури від 12.03.2025 підслідність у зазначеному кримінальному провадженні визначено за СД Запорізького РУП ГУ НП в Запорізькій області.

Встановлено, що у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення обґрунтовано підозрюється ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Новопетрівка Запорізького р - ну Запорізької обл., громадянин України, українець, який має середню спеціальну освіту, офіційно не працевлаштований, неодружений, не має на утриманні малолітній та неповнолітніх людей, не є інвалідом, адвокатом чи депутатом не являється, який зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий.

Вина ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення повністю підтверджується наявними у кримінальному провадженнями доказами, а саме:

- протоколом огляд місця події від 28.01.2025, в ході якого виявлено водні біоресурси: 10 екземплярів «сазанів», 6 екземплярів «судаків» та 2 «екземпляри» ляща, а також сітка ліскова та гумові заброди;

- постановою про визнання речовим доказом від 28.01.2025 вищевказаних водних біоресурсів та знаряддя лову;

- ухвалою про арешт вищезазначених водних біоресурсів та знаряддя лову;

- протоколами допиту свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ;

- інформацією на запит з Інституту рибного господарства від 30.01.2025;

- протоколом про адміністративне правопорушення №000323;

- висновком судової інженерно екологічної експертизи № СЕ-19/108-25/3171-ФХЕД від 11.02.2025.

Враховуючи вищевикладене, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України, 19.03.2025 старшим дізнавачем СД Запорізького РУП ГУ НП в Запорізькій області, за погодженням з прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Запоріжжя Запорізької області, ОСОБА_4 повідомлено про підозру за ч. 1 ст. 249 КПК України.

Разом з цим, в ході досудового слідства Державне агентство України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Запорізькій області визнано потерпілим, представником якого в порядку ст. 128 КПК України, заявлено цивільний позов до підозрюваного ОСОБА_4 . Ціна позову: 61 880 грн., що підтверджується висновком судової інженерно екологічної експертизи № СЕ-19/108-25/3171-ФХЕД від 11.02.2025.

В ході досудового слідства у формі дізнання, задля забезпечення відшкодування вищевказаного цивільного позову, перевірявся майновий стан підозрюваного ОСОБА_4 .

Згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_4 встановлено, що на праві власності останньому належить земельна ділянка, площею 5,1011 га за адресою: Запорізька обл., Запорізький р-он., с/ рада Миколай- Пільська.

Згідно довідки про оціночну вартістю об`єкта нерухомості від 18.03.2025 вартість земельної ділянки, загальною площею 5.1011 га, за адресою: Запорізька обл., Запорізький р-он., с/рада Миколай-Пільська, складає 97 798 гривень 63 копійок.

У зв`язку з цим, з метою забезпечення цивільного позову та відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, виникла необхідність у застосуванні до ОСОБА_4 заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту вищевказаної земельної ділянки.

В ході досудового розслідування встановлено, що кримінальним правопорушенням заподіяно шкоду в сумі 61 880 грн.

З метою відшкодування зазначеної шкоди Державним агентством України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Запорізькій області (ЄРДПОУ:41157495, юридична адреса: м. Запоріжжя, вул. Чубанова, б. 235) заявлено цивільний позов про стягнення з підозрюваного ОСОБА_4 зазначених коштів. Таким чином, наявні підстави, передбачені ч.1 та п.4 ч.2 ст. 170 КПК України для накладення арешту на майно підозрюваного з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

У ході розслідування встановлено наявність у власності ОСОБА_4 земельної ділянки. Документами, що підтверджують право власності на зазначене майно є інформація Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майн.

Арешт зазначеного майна необхідний для унеможливлення його відчуження підозрюваним, з метою уникнення обов`язку відшкодування шкоди, завдану кримінальним правопорушенням.

Незастосування арешту майна може ускладнити виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України.

Також, незастосування цього заходу може призвести до зникнення зазначеного майна, що можуть перешкодити кримінальному провадженню, тому у відповідності до вимог ст. ст.131, 132, 170-173 КПК України, з метою належного збереження майна та забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, слід накласти арешт на зазначене майно, що належить ОСОБА_4 , шляхом заборони відчуження.

Застосування заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна є співрозмірним завданням кримінального провадження, спрямоване на досягнення цілей розслідуваного кримінального провадження.

Дізнавач в судове засідання не з`явилась, подала заяву про розгляд клопотання за її відсутності.

Дослідивши клопотання, копії матеріалів, якими обґрунтовуються доводи клопотання, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що СД Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12025087050000040 від 28.01.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.249 КК України.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Окрім того, ч. 2 ст. 328 ЦК України передбачає, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950), учасником яких є Україна.

Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини.

Конвенція про захист прав і основоположних свобод є міжнародним договором, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб`єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення.

Так, положеннями ст.ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004 року).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно до положень з ч.1 ст.131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до положень ч.ч.3-5 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов`язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

Згідно з положеннями ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Арешт майна допускається з метою забезпечення:1) збереження речових доказів;2) спеціальної конфіскації;3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98цього Кодексу.

Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4частини першої статті 96-2Кримінального кодексу України.

У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно ч.2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 КПК України та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 КПК України.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Згідно приписів ч.1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

У відповідності до п. п. 1, 2, 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:

- правову підставу для арешту майна;

- можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

- розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

- наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Так, аналіз змісту клопотання дізнавача показав, що у зазначених процесуальних документах, не дотримані вимоги наведених вище норм кримінального процесуального закону та не доведено, що стосовно арештованого майна, є підстави вважати, що воно є речовим доказом у кримінальному провадженні та взагалі має будь-яке відношення до кримінального провадження.

Дізнавач в клопотанні зазначив, що арешт зазначеного майна необхідний для унеможливлення його відчуження підозрюваним, з метою уникнення обов`язку відшкодування шкоди, завдану кримінальним правопорушенням.

При накладенні арешту на майно у кримінальному провадженні з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) слідчий суддя, з-поміж іншого, повинен обов`язково враховувати розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Сума цивільного позову в цьому кримінальному провадженні не співрозмірна заходу забезпечення кримінального провадження у виді накладення арешту на земельну ділянку, про яке просить дізнавач. Вартість земельної ділянки, на яку дізнавач просить накласти арешт перевищує суму заявлених позовних вимог.

Згідно з вимогами ст.173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Приймаючи до уваги наведене, враховуючи не доведення дізнавачем обставин, визначених ст.ст. 170, 171 КПК України, враховуючи правові підстави для арешту майна, наслідки арешту майна, розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, приходжу до висновку, що відсутні належні правові підстави для арешту майна, а тому клопотання до задоволення не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.171,172,173 КПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені клопотання заступника начальника СД Запорізького РУП ГУНП в Запорізькій області ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025087050000040 від 28.01.2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.249 КК України відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 5-денний строк з дня проголошення ухвали; у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Слідчий суддя: ОСОБА_1