Рішення № 125957639, 19.03.2025, Чортківський районний суд Тернопільської області

копія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" березня 2025 р. Справа № 608/2940/24

Номер провадження2/608/78/2025

Чортківський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Коломієць Н. З.

з участю секретаря Смаглій О. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чорткові справу в спрощеному позовному провадженні за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2024 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В позовній заяві позивач вказав, що між ТОВ «Споживчий кредит» та ОСОБА_1 29 вересня 2023 року було укладено Кредитний договір (оферти) № 29.09.2023-100000665. Відповідно до умов договору, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 13 000 гривень строком на 28 днів за фіксованою незмінною ставкою у розмірі 1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Зобов`язання за Кредитним договором позивачем були виконані належним чином, проте, з другої сторони, відповідач ОСОБА_1 не виконав свої обов`язки, тому станом на 26.10.2023 виникла заборгованість в сумі 18 590,00 гривень, яка складається з: 13 000 гривень - заборгованості по тілу кредиту, 3640,00 гривень - заборгованості по процентах, 1950,00 гривень - комісії. Позивач просить стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також судові витрати по справі.

В ході розгляду справи представником відповідача адвокатом Шелудько О. О. було подано відзив на позов, згідно з яким відповідач позов не визнає, вважає, що позивач не надав суду належних доказів того, що між сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору про надання кредиту. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач дійсно отримав кредитні кошти в розмірі 13 000 гривень. Квитанція про перерахунок коштів від 29.09.2023 не є належним доказом та не може свідчити про одержання коштів ОСОБА_1 . Також заперечує проти стягнення з відповідача комісії в розмірі 1950 гривень, оскільки таке нарахування є порушенням Закону України «Про захист прав споживачів» та з умов кредитного договору не зрозуміло, за які послуги з боржника стягується комісія. Представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.

Представником позивача Павленком Д. О. подано відповідь на відзив, в якому він зазначив, що Кредитний договір 29.09.2023 укладений з відповідачем, підписаний ним, а значить сторони досягли всіх його істотних умов. Видача кредитних коштів в сумі 13 000 гривень підтверджується квитанцією № 2371771812 від 29.03.2023, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак є належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Щодо нарахування комісії пояснив, що 1950 гривень становить 15% від суми кредиту, що передбачено Кредитним договором, за перерахування кредитодавцем коштів на рахунок позичальника. Інформація про комісію надана відповідачу перед укладенням кредитного договору та викладена у паспорті споживчого кредиту. Ознайомлення з цією інформацією засвідчено підписом відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, просив справу розглянути без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 , його представник адвокат Шелудько О. О. в судове засідання не з`явилися. Адвокат Шелудько О. О. подала заяву про розгляд справи у її та відповідача відсутності, позов не визнає, просить відмовити у його задоволенні.

Суд, розглянувши позовну заяву, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Судом встановлено, що між ТОВ «Споживчий кредит» та ОСОБА_1 29 вересня 2023 року було укладено Кредитний договір (оферти) № 29.09.2023-10000665. Відповідно до умов договору, ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 13 000 гривень строком на 28 днів за фіксованою незмінною ставкою у розмірі 1 % за один день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

За інформацією з Довідки ТОВ «Старт-мобайл» вих. № 1501/25-4 від 15.01.2025 на номер абонента НОМЕР_1 , 29.09.2023 о 09:59:00 було доставлено SMS-повідомлення з текстом: «Код підтвердження: T763».

Підписанням цього Договору позичальник підтвердив, що він ознайомився на сайті https://sgroshi.com.ua/ua з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, згідно ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»

Вказаним договором визначено, що він укладений у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями, із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України «Про електронну комерцію» .Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

За змістом статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 ст. 203 ЦК України ).

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України ).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( стаття 1055 ЦК України ).

Матеріалами справи підтверджено те, що оспорюваний договір укладений в електронній формі.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, в ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті Закону України «Про електронну комерцію», (далі за тексом Закон) електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Згідно зі статтею 64 ЦПК України, докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

Матеріалами справи встановлено, що кредитний договір із зазначенням у ньому усіх реквізитів відповідача, в тому числі місця прописки та проживання, мобільного номеру телефону, а також інформація щодо умов кредитування, містить електронний підпис із одноразовим ідентифікатором Т763, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису.

При цьому, відповідач, через особистий кабінет на веб-сайті позикодавця, подав заявку на отримання позики за умовами, які вважав зручними для себе та підтвердив умови отримання позики, після чого позикодавець надіслав останньому за допомогою засобів зв`язку на указаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Оскільки кредитний договір укладений шляхом накладення електронного підпису відповідача, який ідентифікує його особу, тому договір вважається укладеним.

Поряд з цим, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

Представник відповідача заперечує отримання кредитних коштів ОСОБА_1 та вважає квитанцію № 2371771812 від 29.09.2023, призначення якої: видача швидкого кредиту в сумі 13 000 гривень за договором № 29.09.2023-100000665 на картку/рахунок VISA НОМЕР_2 , не належним та допустимим доказом.

Однак, твердження представника відповідача спростовується інформацією, наданою АТ КБ «ПриватБанк» № 20.1.0.0.0/7-250218/48589-БТ від 28.02.2025, згідно якої 29.09.2023 підтверджено зарахування грошових коштів в сумі 13 000 гривень за договором № 29.09.2023-100000665 на картку АТ КБ «ПриватБанк» НОМЕР_3 , яка належить ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Таким чином, суд вважає доведеним факт отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 13 000 гривень.

В підтвердження своїх заперечень щодо нарахування комісії, представник відповідача посилається на Закони України «Про споживче кредитування» та «Про захист прав споживачів».

Зокрема вказує, що згідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є не справедливими; нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Згідно ст. 11 цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», для цілей обчислення реальної річної процентної ставки та денної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, доходи кредитодавця у вигляді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит Банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супровідних послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Згідно п.9 Заявки, яка є невід`ємною частиною Кредитного договору №29.09.2023-100000665, п.6 Підтвердження укладення кредитного договору, комісія, пов`язана з наданням Кредиту - 15% від суми Кредиту та дорівнює 1950 грн 00 коп. Розраховується шляхом множення суми Кредиту (база розрахунку) на розмір Комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Дана умова чітко вказана у вищевказаних документах та на момент підтвердження укладення кредитного договору відповідач з нею був ознайомлений.

Відтак, комісія пов`язана із наданням послуги позивача, а саме, перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником при укладенні Кредитного договору, не порушує вимоги Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно зі ст. ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України з ОСОБА_1 на користь позивача належить стягнути витрати на оплату судового збору в розмірі 2422 гривні 40 копійок, згідно платіжної інструкції АТ «ПУМБ» № СЦ00021846 від 29.11.2024.

Керуючись Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 11, 509, 526, 530, 625, 610, 612, 1048, 1050, 1054 Цивільного Кодексу України, ст. ст. 76, 81, 89, 141, 263, 264 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032) до ОСОБА_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволити.

Стягнути з ОСОБА_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032) заборгованість за кредитним договором № 29.09.2023-100000665 від 29.09.2023 станом на 26 жовтня 2023 року в сумі 18 590 (вісімнадцять тисяч п`ятсот дев`яносто) гривень 06 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ, 01032), сплаченого судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги Тернопільському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з оригіналом

Суддя:/підпис/

Оригінал рішення знаходиться в матеріалах справи № 608/2940/24.

Рішення набирає законної сили « » р.

Суддя: Н. З. Коломієць

Копію рішення видано « » року

Секретар