Рішення № 125609611, 05.03.2025, Шумський районний суд Тернопільської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 601/2943/24

2/609/51/2025

05 березня 2025 року Шумський районний суд Тернопільської області

в складі головуючого судді Харлана М.В.

за участю секретаря судового засідання Семенюк О.І.

представника військової частини НОМЕР_1 Бугайова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шумськ в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом: ОСОБА_1

до

відповідача: Моторно (транспортного) страхового бюро України

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_1

вимоги позивача: про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,-

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції сторін.

1. 30 вересня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 (далі позивач) - адвокат Найда Катерина Володимирівна звернулась до суду із позовом до Моторно (транспортного) страхового бюро України (далі відповідач) з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи.

Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 19 грудня 2024 року за клопотанням представника відповідача залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військову частину НОМЕР_1 .

2. Позов обґрунтований тим, що 24 березня 2023 року близько 07 год. 45 хв. на автодорозі «Чугуїв - Милове» поблизу села Борівське, Куп`янського району Харківської області, відбулась дорожньо-транспортна пригода, в якій водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «MERCEDES-BENZ» р.н. НОМЕР_2 не впорався з керуванням та допустив з`їзд керованого ним автомобіля з проїзної частини дороги в кювет.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_2 та пасажир ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинули.

За фактом вищевказаного ДТП, СВ розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Харківській області 24.03.2023 р. внесло відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023220000000329.

Згодом, Харківська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону листом повідомила, що під час досудового розслідування зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру ОСОБА_2 , однак у зв`язку із смертю останнього, кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Вказує, що внаслідок вищевказаного ДТП, було завдано моральну шкоду близькому родичу загиблого, а саме матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 , пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки «MERCEDES BENZ» р.н. НОМЕР_2 , не була застрахована, оскільки останній є учасником бойових дій, а тому, Моторно (транспортне) страхове бюро України мало відшкодувати завдану шкоду.

02 червня 2023 року представник позивача надіслав на поштову адресу відповідача повідомлення про настання страхового випадку та звернувся в порядку визначеному Законом України №1961-IV від 01.07.2004 р. із заявою на виплату страхового відшкодування.

Серед заявлених позивачем до відшкодування вимог, містились 80400 грн. рахунок відшкодування моральної шкоди, встановленої п. 27.3 ст. 27 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р.

Вказує, що своїм листом МТСБУ повідомило представника позивача, що для прийняття рішення щодо відшкодування шкоди МТСБУ необхідно отримати завірений належним чином документ, складений відповідною повноважною установою (вирок суду, постанова про відмову в порушенні кримінальної справи), що підтверджує відповідальність іншого учасника за скоєння ДТП.

Однак, вищезазначена вимога МТСБУ не відповідає порядку врегулювання даних правовідносин, встановленого Законом України №1961-IV від 01.07.2004 р.

Так, з правових норм Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р. слідує те, що страховик зобов`язаний проводити розслідування страховий випадку та самостійно витребувати необхідні йому документи. А тому, покладення відповідачем на позивача свого обов`язку щодо отримання документів про обставини скоєння ДТП, є нічим іншим як затягуванням виплати страхового відшкодування.

Вважає, що призупинення відповідачем розгляду заяви на виплату страхового відшкодування є грубим порушенням Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Так, станом на дату подачі позовної заяви, відповідач не здійснив виплату відшкодування, що стало підставою для звернення позивача в суд за захистом свого порушеного права на регламентну виплату.

З врахуванням наведеного, представник позивача просила стягнути з МТСБ України на користь ОСОБА_1 80400 грн. - відшкодування моральної шкоди та 21000,00 грн. - витрат пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.

3. 13 грудня 2024 року Шумським районним судом Тернопільської області від представника відповідача МТСБ України Гусєва П.В. зареєстровано відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Свій відзив представник відповідача обґрунтовує тим, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

А тому, в дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 24.03.2023 р. за участю транспортного засобу «Мерседес» д.н. НОМЕР_2 має нести відповідальність винна особа в дорожньо-транспортній пригоді.

Окрім того, відповідно до п 21.1 ст. 21 Закону № 1961-IV з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

На виконання вимог Закону № 1961-IV військова частина НОМЕР_1 не укладало жодного договору на переданий волонтерський транспортний засіб «Мерседес» д.н. НОМЕР_2 .

Оскільки на момент ДТП учасник бойових дій керував незабезпеченим транспортним засобом, тому, в даному випадку Військова частина є особою, відповідальність якої застраховано, і саме військова частина НОМЕР_1 повинна нести відповідальність за нанесену шкоду, а пільга надана ОСОБА_2 не розповсюджується на вказане ДТП.

Відповідно до ст. 27 Закону № 1961-IV страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Вказана норма відносно МТСБУ є відсилочною, адже відсилає до ст. 41 Закону № 1961-IV, яка передбачає випадки, коли МТСБУ відшкодовує моральну шкоду. Однак, автомобіль обвинуваченого не є таким автомобілем, що підпадає під підпункт «в» пункту 41.2 статті 41 Закону № 1961-IV.

Разом з тим, пільга надана ОСОБА_2 не розповсюджується на його роботодавця, а отже, потерпілий у даній справі не має право на отримання відшкодування визначеного ст. 27 Закону № 1961-IV.

За вказаних обставин, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог, стягнути з позивача судові витрати у зв`язку із розглядом справи у розмірі 2000,00 грн.

4. 20 січня 2025 року представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача військової частини НОМЕР_1 на адресу суду скеровано письмові пояснення відповідно до яких останній не погодився з доводами представника відповідача про те, що особа, яка вчинила дорожньо-транспортну пригоду - ОСОБА_2 на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, який належав військовій частині НОМЕР_1 . Звернув увагу суду на те, що транспортний засіб «MERCEDES-BENZ» р.н. НОМЕР_2 на обліку третьої особи не перебував, у зв`язку із чим, автомобіль не є військовим майном чи штатним транспортним засобом військової частини НОМЕР_1 , а отже остання не являється власником вищевказаного майна. Окрім того, ОСОБА_2 не був закріплений за вказаним транспортним засобом у відповідності до положень Інструкції про порядок використання автомобільної техніки у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 січня 1995 року. А отже, вказані обставини свідчать про те, що під час ДТП ОСОБА_2 керував транспортним засобом, який не належав військовій частині НОМЕР_1 . Крім того, вказаний факт свідчить про відсутність у третьої особи обов`язку щодо страхування цивільно-правової відповідальності завданої внаслідок експлуатації транспортного засобу «MERCEDES-BENZ» р.н. НОМЕР_2 .

У зв`язку із вищенаведеним, третьої особи вважає, що підстави для притягнення військової частини НОМЕР_1 до цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану ОСОБА_2 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 24 березня 2023 року відсутні.

В судовому засіданні представник військової частини НОМЕР_1 Бугайов В.В. викладені в письмовому поясненні від 20 січня 2025 року доводи підтримав повністю, щодо вирішення спору поклався на думку суду.

В судове засідання засідання позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Найда К.В. не з`явились, однак в матеріалах справи міститься клопотання представника позивача, згідно якого остання просила розгляд справи здійснювати за її та позивача відсутності, підтримавши повністю позовні вимоги.

Представник відповідача МТСБУ в судове засідання не з`явився, надіслав суду заяву, згідно якої просив розгляд справи здійснювати у його відсутність.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

5. Ухвалою судді Кременецького районного суду Тернопільської області від 13 листопада 2024 року матеріали цивільної справи № 601/2943/24 передано за підсудністю до Шумського районного суду Тернопільської області.

6. Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 05 грудня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та призначено підготовче засідання на 19 грудня 2024 року.

7. Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 19 грудня 2024 року за клопотанням представника відповідача залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - військову частину НОМЕР_1 , підготовчий розгляд справи відкладено на 30 січня 2025 року.

8. Ухвалою Шумського районного суду Тернопільської області від 30 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду на 17 лютого 2025 року, у зв`язку із неявкою представника відповідача, судовий розгляд справи відкладено на 05 березня 2025 року.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

9. Відповідно до копії Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 «Про призначення розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком» від 24.03.2023 р. встановлено, що 24 березня 2023 року близько 07 год. 45 хв., керуючи волонтерським транспортним засобом марки «MERCEDES-BENZ» р.н. НОМЕР_2 , на автодорозі Р07, сполучення Чугуїв-Мілове, поблизу населеного пункту Борівське, Куп`янського району Харківської області, солдат ОСОБА_2 не впорався з керуванням та допустив з`їзд керованого ним автомобіля з проїжджої частини дороги та виліт в кювет, в результаті чого солдат ОСОБА_2 та майор ОСОБА_3 загинули на місці.

10. Відповідно до копії листа прокурора Харківської спеціалізованої прокуратура у сфері оборони Східного регіону адресованого Урсул О.М., ОСОБА_1 слідує, що в провадженні СВ розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Харківській області перебувало кримінальне провадження №12023220000000329 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України. Під час досудового розслідування зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру ОСОБА_2 , однак у зв`язку із смертю останнього, кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі п.5 ч.1 ст. 284 КПК України.

11. Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 28 березня 2023 року Шумським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кременецькому районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті: с. Борівське, Куп`янського району, Харківської області.

12. Згідно копії Витягу з особової справи майора ОСОБА_3 вбачається, що останній виключений із списків особового складу частини наказом командира військової частини НОМЕР_1 №92 від 30 березня 2023 року. Одночасно у витязі вказані відомості про родину ОСОБА_3 (мати - ОСОБА_5 , 1969 р.н., батько - ОСОБА_6 (з сім`єю не проживає), брат - ОСОБА_7 , 2011 р.н.)

13. Відповідно до копії листа № 3731 наданого 22 квітня 2023 року військовою частиною НОМЕР_1 на адвокатський запит вбачається, що ОСОБА_2 надано статус учасника бойових дій.

14. Перевіркою чинності полісу внутрішнього страхування, встановлено що станом на 24.03.2023 р. поліс на ТЗ № SR9839K відсутній.

15. Як стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 23 вересня 1994 року Шумським відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільської області ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Шумськ Шумського району Тернопільської області та в графі батьки вказано - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

16. Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 виданого Шумським відділом реєстрації актів громадянського стану Тернопільської області вбачається, що 23 лютого 2006 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_6 розірвано.

17. Відповідно до інформації про коло осіб першого ступеня споріднення по відношенню до загиблого, що є додатком №6 до Договору про надання професійної правничої допомоги, до таких осіб по відношенню до загиблого входили: ОСОБА_1 (мати), ОСОБА_6 (батько, проживає в росії).

18. Позивач у позові зазначила, що має право на отримання страхового відшкодування у зв`язку із смертю потерпілого одноосібно, на підтвердження чого, нею до МТСБ України було надіслано заяву відповідно до якої остання вказала, що батько ОСОБА_3 - ОСОБА_6 проживає на території росії та являється її громадянином, а тому, на моральну шкоду претендувати не буде.

19. Листом № 77 від 03.07.2023 р. МТСБ України повідомило представника позивача, що для прийняття рішення щодо відшкодування шкоди МТСБУ необхідно отримати завірений належним чином документ, складений відповідною повноважною установою (вирок суду, постанова про відмову в порушенні кримінальної справи), що підтверджує відповідальність іншого учасника за скоєння ДТП.

20. Відповідно до копії довідки №285 виданої 11 січня 2025 року військовою частиною НОМЕР_1 за підписами т.в.о командира військової частини ОСОБА_8 , начальника фінансово-економічної служби - головного бухгалтера військової частини ОСОБА_9, вбачається, що автомобіль марки «MERCEDES-BENZ» ML 270 Vin: НОМЕР_6 на обліку військової частини не перебуває.

ІV. Оцінка Суду.

21. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

22. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

23. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

24. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

25. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

26. Відповідно до статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

27. Згідно з частинами першою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

28. З огляду на презумпцію вини завданої шкоди, передбаченої частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).

29. Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв`язку між ними.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

30. Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Такі правові висновки зроблені в постановах Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), від 03 червня 2020 року у справі № 345/3335/17 (провадження № 61-22598св18), від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19 (провадження № 61-320св20).

Матеріалами справи встановлено, що шкоду потерпілому було завдано саме джерелом підвищеної небезпеки, а не внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого.

«Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела, а завдана ним шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної особи, у тому числі якщо шкоду завданої здоров`ю особи» (постанови Верховного Суду у справах: №751/8121/17 від 14 січня 2019 року; №500/2095/15-ц від 10 січня 2019 року; №757/59802/16-ц від 05 грудня 2018 року; №126/1439/17 від 01 лютого 2018 року).

Отже, з вищевикладеного випливає, що саме володільці джерела підвищеної небезпеки можуть бути відповідальними за шкоду завдану ними в розумінні ст. 1166, 1187, 1188 ЦК України, а не пішоходи чи пасажири, які несуть відповідальність виключно у разі завдання ними умисної шкоди.

31. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст.1 Закону України "Про страхування" (далі - Закон № 85/96-ВР)).

32. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

33. Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону № 85/96-ВР.

34. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 7 Закону №85/96-ВР в Україні одним із видів обов`язкового страхування є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон № 1961-IV).

35. Згідно зі статтею 3 Закону №1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

36. Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

37. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).

38. Згідно з підпунктами "а", "г" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі; особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.

39. Відповідно до п. п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

40. Відповідно до статті 13.1. Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю І групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Аналіз положень статті 13 Закону України №1961-IV від 01.07.2004 р. вказує на те, що однією з обов`язкових умов відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є особи, зазначені в її пункті 13.2, є керування транспортним засобом, який належить особам на праві власності, тоді як для осіб, наведених у пункті 13.1 вказаної статті, такою умовою є керування транспортним засобом, який належить учаснику бойових дій.

У рішенні від 23.12.2014 р. (справа №1-6/2014) Конституційний Суд України розтлумачив даний пункт Закону у розрізі поняття "належність" транспортних засобів учасникам бойових дій, інвалідам війни, інвалідам I групи та її види. Так, вказаним рішенням визначено, що транспортними засобами, які належать учасникам бойових дій та інвалідам війни, що визначені законом, інвалідам I групи є такі наземні транспортні засоби, якими вони володіють не тільки на праві власності, а й на будь-якій іншій правовій підставі (договір підряду оренди, тощо).

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «MERCEDES-BENZ», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 не застрахована, оскільки останній є учасником бойових дій, що підтверджується листом військової частини НОМЕР_1 №3731 від 22.04.2023 р. в якому зазначено про те, що останньому надано статус учасника бойових дій.

Таким чином Закон звільняє від обов`язку страхування цивільно-правової відповідальності учасників бойових дій, які особисто керують транспортними засобами на правовій підставі.

41. Згідно з абз. 2 п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

42. Статтею 41 Закону № 1961-IV передбачено також перелік випадків, в яких регламентні виплати здійснюються саме МТСБУ за рахунок коштів з централізованих страхових резервних фондів чи з коштів фонду страхових гарантій, а відповідно до приписів пункту 41.1. статті МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У справі, що розглядається, внаслідок ДТП, загинув військовослужбовець ОСОБА_3 , який був сином позивача ОСОБА_1 .

43. Відповідно до пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV саме МТСБУ відшкодовує шкоду потерпілому, оскільки шкода заподіяна транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Звернення позивача з позовом до суду узгоджується зі статтями 15, 16 ЦК України.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), зазначено, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

44. Пунктом 27.3 ст. 27 Закону №1961-IV встановлено, що страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Судом встановлено, що страховий випадок - ДТП, в результаті якого загинув ОСОБА_3 , сталось ІНФОРМАЦІЯ_2 , смерть потерпілого настала на місці пригоди та є прямим наслідком цієї ДТП, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

На день настання страхового випадку ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6700 грн. 00 коп.

Розмір відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, що належить до виплати позивачу, становить 80400 грн. (6700 грн. х 12), яке підлягає до стягнення з МТСБУ на користь позивача ОСОБА_1 .

45. У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує на те, що оскільки на момент ДТП учасник бойових дій керував незабезпеченим транспортним засобом, то в даному випадку, саме військова частина НОМЕР_1 повинна нести відповідальність за нанесену шкоду.

46. Статтею 34 Закону України "Про дорожній рух", передбачені вимоги до реєстрації та обліку транспортних засобів. Державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, а також відсутності будь-яких обтяжень, у тому числі за даними Державного реєстру обтяжень рухомого майна, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків. Державний облік зареєстрованих транспортних засобів включає в себе процес реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про зареєстровані транспортні засоби та їх власників. Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.

Цією ж статтею передбачено, що відомчу реєстрацію та облік транспортних засобів, які належать військовим частинам, об`єднанням чи організаціям, що входять до складу Збройних Сил України здійснює уповноважений орган Міністерства оборони України.

47. На виконання вимог статті 34 Закону України "Про дорожній рух", постановою Кабінету Міністрів України № 1032 від 30.09.2009 затверджено Порядок відомчої реєстрації та ведення обліку транспортних засобів Збройних Сил України. Даний Порядок визначає процедуру відомчої реєстрації, перереєстрації, тимчасової реєстрації (далі - реєстрація), ведення обліку транспортних засобів, які закріплені за військовими частинами, закладами, установами та організаціями, що входять до складу Збройних Сил (далі - військові частини), та зняття їх з обліку (п. 1 Порядку). Реєстрація транспортного засобу Збройних Сил (далі - транспортний засіб) полягає у здійсненні комплексу заходів, пов`язаних з перевіркою відповідних документів, закріпленням номерного знака, звіркою і у разі потреби дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин (кузова, шасі, рами, двигуна), оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційного документа - технічного талона транспортного засобу Збройних Сил (далі - технічний талон), зразок якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 1992 р. N 47. Облік зареєстрованих транспортних засобів ведеться шляхом накопичення, узагальнення та зберігання інформації про такі транспортні засоби у базі даних уніфікованої електронно-облікової системи Збройних Сил (п. 2 Порядку). Реєстрація транспортних засобів, ведення обліку зареєстрованих транспортних засобів та зняття їх з обліку здійснюється уповноваженим органом Міноборони - військовою інспекцією безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах та її структурними підрозділами (далі - підрозділи військової інспекції безпеки дорожнього руху) (п. 3 Порядку). Використання (зберігання) незареєстрованих згідно з цим Порядком транспортних засобів забороняється (п. 5 Порядку). Реєстрації підлягають усі легкові, вантажні, спеціалізовані, спеціальні автомобілі, автобуси, тягачі колісні, тягачі-транспортери, шасі, трактори, майстерні рухомі для технічного обслуговування та ремонту озброєння і військової техніки, мотоцикли, причепи та напівпричепи (п. 6 Порядку).

48. Так, із наданих письмових пояснень, а також пояснень в судових засіданнях представника військової частини НОМЕР_1 встановлено, що транспортний засіб «MERCEDES-BENZ» р.н. НОМЕР_2 на обліку третьої особи не перебував, у зв`язку із чим автомобіль не є військовим майном чи штатним транспортним засобом військової частини НОМЕР_1 , а отже остання не являлась власником вищевказаного майна.

Окремо представник третьої особи вказав, що військовослужбовець ОСОБА_2 не був закріплений за вказаним транспортним засобом у відповідності до положень Інструкції про порядок використання автомобільної техніки у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 січня 1995 року, а отже, вказані обставини свідчать про те, що під час ДТП ОСОБА_2 керував транспортним засобом, який не належав військовій частині НОМЕР_1 .

49. Загальновідомо, що після військової агресії російської федерації в Україні поширився волонтерський рух, для потреб Збройних Сил України збирались кошти, за які придбавались та ввозились з-за кордону, в тому числі, і автомобілі.

Однак, такі автомобілі ввозились в Україну як для військових частин, так і для тактичних підрозділів (взводів, рот тощо) чи окремих військовослужбовців, які беруть участь у бойових діях.

Тому у суду немає підстав для висновку, що саме військова частина НОМЕР_1 , як юридична особа, на час ДТП була власником (законним володільцем) транспортного засобу « ІНФОРМАЦІЯ_4 » р.н. НОМЕР_2 і що даний автомобіль волонтери передали саме цій військовій частині.

Враховуючи вищенаведені обставини та аналізуючи норми закону, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

V. Розподіл судових витрат між сторонами.

50. Вирішуючи питання про понесені позивачем судові витрати, суд виходить з такого.

51. Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

52. Згідно із ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

53. Беручи до уваги, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», а тому з відповідача слід стягнути 1211,20 грн. судового збору в дохід держави.

54. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина перша статті 15 ЦПК України).

55. Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі: 1) на професійну правничу допомогу.

56. Частиною 1 статті 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

57. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч. 2 ст. 134 ЦПК України).

58. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

59. При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

60. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

61. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

62. Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

63. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

64. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

65. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

66. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

67. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

68. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

69. Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

70. Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

71. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

72. При визначенні суми відшкодування понесених особою витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказані критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

73. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

74. Частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

75. З огляду на зазначене, слід виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

76. 31 березня 2023 року між позивачем ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Центр захисту при ДТП «Автопоміч», в особі керуючого партнера Гіщинського І.Ю. укладено договір про надання професійної правничої (правової) допомоги №Ж 164.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до договору про залучення адвоката про надання професійної правничої (правової) допомоги № 29/03-22 від 01 січня 2024 року професійну правничу допомогу позивачу ОСОБА_1 надавала адвокат Найда Катерина Володимирівна, повноваження якої підтверджуються копією ордера серії ВС № 1313439 від 24 вересня 2024 року.

На виконання умов договору про надання правничої (правової) допомоги №Ж 164 адвокатське об`єднання надало позивачу правничу допомогу, обумовлену Договором, що підтверджується детальним розрахунком виконаних робіт від 24.09.2024 р. на загальну суму 21000 грн.

Таким чином, позивачем надано докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість, понесених у суді.

77. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Разом з тим, представник відповідача Моторно (транспортного) страхового бюро України до суду з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не звертався.

78. Суд зазначає, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

79. Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

80. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

81. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

З урахуванням висновків Верховного Суду та правових висновків Великої Палати Верховного Суду з указаного процесуального питання, понесені позивачем витрати на правничу допомогу у розмірі 21000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 15, 1166, 1167, 1172, 1187, ЦК України, Законами України «Про страхування», «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Моторно (транспортного) страхового бюро України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: військова частина НОМЕР_1 про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи - задовільнити повністю.

2. Стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 80400 (вісімдесят тисяч чотириста) гривень відшкодування моральної шкоди.

3. Стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь ОСОБА_1 21000 (двадцять одну тисячу) гривень судових витрат пов`язаних з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги.

4. Стягнути з Моторно (транспортного) страхового бюро України на користь на користь держави (ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувач Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повне рішення суду складено 05 березня 2025 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 .

Відповідач: Моторно (транспортне) страхове бюро України, місце знаходження: 02002, Русанівський бульвар, 8 м. Київ, код ЄДРПОУ: 21647131.

Третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: військова частина НОМЕР_1 .

Суддя: М.В. Харлан