Рішення № 119903090, 21.06.2024, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2024 року м. Житомир

справа № 240/1684/24

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яка призвела до ненарахування та невиплати з 01.08.2023 підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести з 01.08.2023, нарахування та виплату підвищення до пенсії, непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам визначеної Законом України Про Державний бюджет України на відповідний рік.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є непрацюючим пенсіонером, проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення та перебуває на обліку у відповідача. У зв`язку із прийняттям рішення Конституційним Судом України від 17 липня 2018 року №6-р/2018, відповідач повинен був нараховувати та виплачувати підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", чого зроблено не було.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження, надіслав до суду відзив на позовну заяву.

Згідно з положеннями ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивач є непрацюючим пенсіонером та проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 (далі - Постанова КМУ №106), віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку у відповідача.

З 1 січня 2015 року виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року №796-XII було припинено, у зв`язку із внесенням змін до Закону №796-ХІІ Законом України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України від 28 грудня 2014 року №76-VIII (далі - Закон №76-VIII), яким зокрема статтю 39 Закону №796-ХІІ було виключено.

17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 вказані зміни було визнано неконституційними, у зв`язку з чим, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою, в якій просив провести нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючому пенсіонеру, відповідно до ст.39 Закону №796-ХІІ

Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області листом повідомило позивача, що підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру йому не нараховується і не виплачується.

Вважаючи вказану бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі - Закон №796-XII).

Суд зазначає, що стаття 39 Закону №796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так:

"1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".

Встановлено, що 28.12.2014 прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 18.03.2020 у справі №240/4937/18, з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-XII, яка була чинною до 01.01.2015.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині покладення на відповідача обов`язку здійснити відповідне підвищення до пенсії, виходячи із розміру 2 мінімальних заробітних плат, суд виходить з наступного.

Правова позиція щодо розрахункової величини при виплаті зазначеного підвищення до пенсії вперше висловлена Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 05.09.2022 у справі №240/5904/22.

Зокрема, у вказаній постанові суд апеляційної інстанції вказав що, розглядаючи подання про розгляд Верховним Судом як зразкової справи №240/42082/21, колегія суддів в ухвалі від 24 травня 2022 року зазначила, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, ухваленій за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18, висловлена правова позиція, згідно з якою позивач має право за рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 на щомісячне отримання підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону України №796-ХІІ.

Також колегія суддів звернула увагу, що відступу від вищенаведеної правової позиції суду не відбувалось, а процесуальний закон не наділяє такими повноваженнями суд першої інстанції, у тому числі й Верховний Суд, при розгляді ним справи як зразкової.

Наявність неоднакового застосування судами першої та/або апеляційної інстанцій норм матеріального права, ухвалення цими судами різних і суперечливих судових рішень у спорах окремої категорії, без врахування уже сформованої правової позиції Верховного Суду, не зумовлюють автоматичного і безумовного прийняття Верховним Судом справи до провадження як зразкової, і не визначені процесуальним законом як обов`язкові підстави для відкриття провадження у зразковій справі. Навпаки, такі обставини сприятимуть дублюванню вже сформованих правових позицій.

Як встановлено з постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року (зразкова справа №240/4937/18), надаючи правову оцінку висновку суду першої інстанції про розмір підвищення, передбаченого статтею 39 Закону України №796-ХІІ, Суд зазначив про помилковість делегування права визначення такого Кабінету Міністрів України. Наведений висновок Суду обумовлений тим, що норма закону має вищий пріоритет над нормою підзаконного нормативно-правового акта.

Водночас у цій справі, виходячи з доводів позивача, а також доводів відповідача, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини потребують оцінки судом застосування норм законів України № 796-ХІІ та №1774-VІІІ, зокрема, визначення розрахункової величини для проведення розрахунку доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.

Розглядаючи зразкову справу №240/4946/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року визнала помилковим висновок суду першої інстанції щодо обчислення розміру щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону України №796-ХІІ у відсотковому відношенні до мінімальної заробітної плати з наступних підстав.

01 січня 2017 року набрав чинності Закон України № 1774-VІІІ.

За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону (у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

За результатами аналізу наведених положень Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за загальним правилом дії норм права у часі, у зв`язку з набранням чинності Законом України № 1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону України № 796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Наведений висновок обумовив зміну рішення Верховного Суду в частині слів "мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік" на слова та цифри "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року".

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до статті 39 Закону України №796-ХІІ, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня календарного року, а не у розмірі 2-х мінімальних заробітних плат, як вважає позивач.

Аналогічна позиція викладена у постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі №140/16883/21 та Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2022 року у справі №320/3839/21.

Такий висновок суду, з чим погодився і Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 05.09.2022 справа №240/5904/22, не суперечить положенням статті 71 Закону України №796-ХІІ.

Зазначеною правовою нормою закріплено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Однак положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень статті 39 Закону України №796-ХІІ, що не має своїм правовим наслідком призупинення дії такої.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом під час розгляду зразкової справи №200/9195/19-а, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду.

У рішенні Верховного Суду за результатами розгляду названої справи зазначено, що Законом України № 1774-VІІІ змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом зобов`язання відповідача провести позивачу нарахування і виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону України №796-ХІІ, у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня календарного року.

Частиною 1 та 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7, Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати з 01 серпня 2023 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01 серпня 2023 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 (двадцять) коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 21 червня 2024 року.

Суддя А.В. Горовенко