Рішення № 119860377, 19.06.2024, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/10234/24

пр. № 2/759/3835/24

19 червня 2024 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Горбенко Н.О. з участю секретаря судового засідання Натальчук А.І., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом ТОВ «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що з 18.04.2017 року він перебував у трудових відносинах з ТОВ «ДІЄСА».

13.03.2024 року його було звільнено з посади менеджера категорійного відділу супутніх продажів Департаменту торгової комерції за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. У день звільнення заробітна плата йому виплачена не була.

Відповідно до Розрахункового листка за березень 2024 року заборгованість ТОВ «ДІЄСА» по заробітній платі становить 96 889,10 грн., яку він, посилаючись на положення ст. ст. 47, 116 КЗпП України, просить стягнути.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями обрано головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, справу призначено до судового розгляду з викликом учасників справи (а.с. 22-23).

Позивач у судове засідання не з`явився, через систему «Електронний суд» надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності, у якій просив задовольнити позов з викладених у ньому підстав, а також вказав, що подане відповідачем клопотання носить шаблонний характер, не стосується суті справи, оскільки ним не заявляються вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу та стягнення середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку при звільненні.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, 19.06.2024 року через систему «Електронний суд» надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, просив відмовити у задоволенні позовних вимог частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та інших платежів, не пов`язаних із стягненням заробітної плати. Зазначила, що перед працівниками ТОВ «ДІЄСА» дійсно існує заборгованість по виплаті заробітної плати, компенсації невикористаних днів відпустки та інших виплат, проте дана заборгованість виникла у зв`язку із обставинами непереборної сили, а саме у зв`язку із введенням на території України воєнного стану. У той же час, погашення заборгованості перед працівниками здійснюється, отже заборгованість зменшується. У наданому листі Торгово-Промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року вказано, що військова агресія російської федерації проти України з 24.02.2022 року є обставиною непереборної сили для суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по договору. ТОВ «ДІЄСА» зазнала значних збитків: ракетним ударом знищена частина товарних запасів; втрачений контроль над активами, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях. Вказані обставини поставили компанію у скрутне становище, що спричинило не можливість виконання усіх зобов`язань в томі числі по оплаті заробітної плати. Таким чином, введення воєнного стану в Україні стало обставиною непереборної сили для ТОВ «ДІЄСА» та таким, що унеможливило виконання своїх обов`язків по своєчасній виплаті заробітної плати перед позивачем.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши обставини в їх сукупності, надавши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, суд прийшов до наступного.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що з 18.04.2017 року позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «ДІЄСА» (а.с. 9-11).

13.03.2024 року відповідно до Наказу № Z00/12/03/002 від 13.03.2024 року «Про припинення трудового договору» ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 12).

Відповідно до Розрахункового листка за березень 2024 року ТОВ «ДІЄСА», відповідач має перед позивачем заборгованість по заробітній платі у розмірі 96 889,10 грн. (а.с. 13).

Вказане не заперечується відповідачем.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ст. ст. 21, 43, 46 Конституції України, ст. ст. 94, 115 КЗпП України, ст. ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 43 Конституції передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 ст. 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч. 5 ст. 97 КЗпП України.

Статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене

Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена ст. 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене.

Згідно зі ст. 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у п. 4 ч. I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996 року, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

З урахуванням викладеного, суд вважає встановленою та доведеною 96 889,10 грн., у зв`язку з чим приходить до висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі у вищезазначеному розмірі.

Крім того, слід зазначити, що представник відповідача у поданому до суду клопотанні заперечував лише проти стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та інших платежів, не пов`язаних із стягненням заробітної плати, проте, такі вимоги позивачем у позові не заявлялися. Проти стягнення заборгованості по заробітній платі представник відповідача не заперечував.

Окрім того, згідно ч. 1 ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні ст. 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Отже, положення ч. 1 ст. 617 ЦК України не можуть бути підставою для звільнення ТОВ «ДІЄСА» від обов`язку виплатити позивачу невиплачену заробітну плату.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі № 905/857/19.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Відповідно до вимог ст. 430 ЦПК України суд допускає до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265, 268, 274-279, 354, 355, 430 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 96 889,10 грн. (дев`яносто шість тисяч вісімсот вісімдесят дев`ять гривень 10 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь держави, судовий збір у розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», код ЄДРПОУ 36483471, адреса: вул. Велика Васильківська, буд. 45, м. Київ, 03150.

Суддя Н.О. Горбенко