Рішення № 119700797, 06.06.2024, Яготинський районний суд Київської області

Яготинський районний суд Київської області

Справа № 382/1300/23

Провадження № 2/382/74/24

РІШЕННЯ

Іменем України

06 червня 2024 року Яготинський районний суд Київської області ускладі:

головуючого суддіКисіль О.А.

за участю секретаря Заряда А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Яготин справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерне товариство "Ідея банк" про захист прав споживачів,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до Яготинського районного суду Київської області з позовною заявою до Акціонерне товариство "Ідея банк" про захист прав споживачів.

Позов обгрунтовано тим, що 22.08.2019 року, між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» було укладено Кредитний договір № Р20.23967.005578464.

Відповідно п. 1.2 Договору, банк відкриває позичальнику кредитну лінію на поточні потреби у сумі 31000,00 гривень (тридцять одна тисяча грн. 00 коп.) , включаючи витрати на страховий платіж, а Позичальник зобов`язується прийняти кредит та повернути його разом із процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості).

Відповідно до Кредитного договору Банк надає кредит строком на 60 місяців. Строк починає рахуватися із дня списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок.

Відповідно положення 2 Паспорту споживчого кредиту Договору, вказано загальний розмір кредиту 95636,37 гривень (дев`яносто п`ять тисяч шістсот тридцять шість гривень 37 коп.), що включає страховий платіж.

На даний момент, обов`язки за кредитним договором № Р20.23967.005578464 від 22.08.2019 року позивачка виконує відповідно графіку погашення заборгованості і кошти за кредитом сплачує.

Однак за п. 2 Паспорту споживчого кредиту Договору № Р20.23967.005578464 згідно з графіком щомісячних платежів до сум, що підлягають сплаті включається комісія (плата за обслуговування) у розмірі 2,75 % щомісячно від початкової суми кредиту Згідно Порядку повернення кредиту, що включає кількість та розмір платежів, періодичність внесення, що було надано Банком, сума плати за обслуговування дорівнює 15 656,57 (п`ятнадцять тисяч шістсот п`ятдесят шість грн. 57 коп.) дані нарахування позивачка вважає незаконними, та укладений кредитний договір № Р20.23967.005578464 від 12.08.2019 року про надання кредитних коштів таким, що порушує її права як споживача та підлягає визнанню нікчемним.

Враховуючи вищевикладене просила визнати недійсним п. 2 Паспорту споживчого кредиту договору про надання споживчого кредиту №Р20.23967.005578464 від 12.08.2019 року у частині незаконно нарахованих сум встановлених як плата за обслуговування кредитної лінії заборгованості за кредитним договором №Р20.23967.005578464 від 12.08.2019 року. Покласти на АТ "Ідея Банк" обов`язок здійснити зарахування грошових коштів, сплачених як плату за обслуговування кредитної заборгованості за кредитним договором №Р20.23967.005578464 від 12.08.2019 року в рахунок погашення тіла за кредитним договором №Р20.23967.005578464 від 12.08.2019 року.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, направила клопотання про розгляд справи без її участі, підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

Заяву ОСОБА_2 про розглядсправи завідсутності представникапозивача,не приймаєдо увагиз оглядуна непідтвердження повноваженьпредставника вданому провадженніта подача даноїзаяви за допомогою електронної пошти без використання електронного цифрового підпису є способом, який не передбачений чинним процесуальним законодавством.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав. Був повідомлений належним чином про відкриття провадження у справі, із надісланням копії ухвали суду про відкриття провадження по справі та копії матеріалів позовної заяви, в порядку ст. 128 ЦПК України. Належне повідомлення відповідача підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, з`ясувавши дійсні обставини справи та дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 76 ЦПК України).

За правилом ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадках, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України).

В судовому засіданні судом встановлено, що 22.08.2019 року, між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» було укладено договір кредиту та страхування № Р20.23967.005578464.

Відповідно п. 1.2 Договору, банк відкриває позичальнику кредитну лінію на поточні потреби у сумі 31000,00 гривень (тридцять одна тисяча грн. 00 коп.) , включаючи витрати на страховий платіж, а Позичальник зобов`язується прийняти кредит та повернути його разом із процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості).

Згідно п.2 даного Договру, нанесенням власного підпису під цим договором Страхувальник (Застрахована особа) окцептує оферту від 14.03.2019 року ПрАТ «Страхова компанія Уніка життя» від імені якої діє страховий агент та укладає добровільно страхування життя для клієнтів АТ «Ідея банк» який є договором приєднання згідно ст.634 ЦК України та складається з невід`ємних частин: ч.1 «Основні умови» та ч.2 «Загальні умови» (а.с.5-9).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ч. 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України)

Ч. 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України.

Як роз`яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" недійсними правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування" кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.

Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення.

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг", а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію") із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

За положеннями абзацу 2 частини другої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначній спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

У постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341 цс 15 Верховний Суд України наголосив, що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

У Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) зазначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

Враховуючи вище викладене, а також те, що укладено було саме договір кредиту та страхування 17.08.2019 року між сторонами по справі та даний договір містить як умови кредитування, так і умови страхування, даний договір підписаний сторонами по справі, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що свідчить про досягнення згоди з усіх істотних умов договору, та у матеріалах справи відсутні докази укладення саме споживчого кредиту. Умови договору викладено чітко та з повною інформацією стосовно умов кредитування та страхування, з якими позивач погодився, підписавши договір, і додаткових вимог щодо цих умов він не заявляв. Позивачем не доведено обгрунтованість заявлених вимог, тому суд дійшов висновку про безпідставність доводів позивача про порушення його прав як споживача при укладенні спірного договору.

Керуючись ст. ст. 2-13, 76-87, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст.ст.215, 203, 525, 627, 1054, 526, 638, 207 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», суд

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Акціонерне товариство "Ідея банк" про захист прав споживачів, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, після проголошення повного рішення 13 червня 2024 року, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 13.06.2024 року.

Суддя Кисіль О.А.