Ухвала суду № 119035248, 29.04.2024, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/285/24

Провадження № 2/752/2974/24

У Х В А Л А

29 квітня 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Хоменко В.С.,

за участю секретаря Павлюх П.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва клопотання представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» Кодя Василя Олександровича про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Сіщук Володимир Васильович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -

в с т а н о в и в:

в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва перебуває вищезазначена цивільна справа.

Ухвалою судді від 29.01.2024 року відкрито провадження в справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін.

27.02.2024 року на адресу суду від представника відповідача - Кодя В.О. надійшло заперечення проти вирішення вказаного спору судом, посилаючись на те, що відповідно до п. 10.1 кредитного договору, укладеного між сторонами, ними погоджено передачу спору на вирішення третейського суду (за виключенням спорів про захист прав споживачів), а саме до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, у зв`язку із чим, просить залишити без розгляду вищевказану позовну заяву.

Перевіривши матеріали цивільної справи суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

З матеріалів справи вбачається, що 14.05.2020 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Споживчий центр» укладено кредитний договір № 14.05.2020-100001105.

За приписами ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця, кредитні умови.

У кредитному договорі № 14.05.2020-100001105 від 14.05.2020 року вказано, що позичальник підтверджує, що інформація, зазначена в частині 2 статті 12, частині другій статті 13 Закону України «Про захист прав споживачів» йому надана.

Для прийняття позичальником усвідомленого рішення та задля зручності надання інформації кредитор до укладення договору надав позичальнику всю необхідну інформацію у обсязі та формі, встановлених Законом України «Про споживче кредитування».

Згідно з п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до преамбули Закону України «Про споживче кредитування» цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 12.12.2018 року в справі № 755/11648/15-ц кредитні договори, укладені фізичними особами з банками за своєю суттю є споживчими договорами і на них розповсюджуються положення Закону України «Про захист прав споживачів».

При цьому, ч. 14 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» вказує на те, що третейські суди не мають права розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Як наслідок Верховний Суд відмовив банку у задоволенні заяви про видачу виконавчого листа на виконання рішення третейського суду.

Велика Палата Верховного Суду виклала у своїй постанові положення про те, що, якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов`язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов`язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер, як споживчого, відтак і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», тобто незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», враховуючи зазначене, судовий захист прав споживачів здійснюється загальними судами за правилами цивільного судочинства в порядку позовного провадження за позовами фізичних осіб споживачів товарів, робіт і послуг.

Також суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 року в справі № 643/2870/18.

Суд вважає, що кредитний договір № 14.05.2020-100001105 від 14.05.2020 року за своїм змістом є договором про надання споживчого кредиту, позаяк відсутні докази на підтвердження того, що кредит надавався позичальнику не для задоволення особистих потреб, він пов`язаний зі здійсненням ОСОБА_1 . підприємницької діяльності чи виконанням ним обов`язків як найманим працівником.

Отже, декларація сторін кредитного договору у п. 1.2 Договору, що Кредит за даним договором не є споживчим, а даний договір не є договором про надання споживчого кредиту жодного правого значення для кваліфікації цього договору як договору про надання споживчого кредиту не має.

Пунктом 10.1 кредитного договору визначено, що всі вимоги, які виникають при виконанні даного Договору або у зв`язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, окрім справ у спорах щодо захисту прав споживачів, підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків (свідоцтво про реєстрацію постійно діючого третейського суду № 007-2005 від 21.06.2005 року, видане Київським міським управлінням юстиції), згідно з регламентом третейського суду. Розгляд здійснюється одноособово суддею, який призначається в порядку, встановленому регламентом постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що є невід`ємною частиною даної третейської угоди, і з яким Сторони ознайомились.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути передано будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Оскільки, укладений між сторонами кредитний договір за своєю правовою природою є споживчим, а тому третейське застереження, викладене в п. 10.1 кредитного договору №14.05.2020-100001105 від 14.05.2020 року, не може бути виконане.

Законом України «Про третейські суди» виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Таким чином, суд приходить до висновку, що спір щодо визнання виконавчого напису, вчиненого щодо кредитного договору № 14.05.2020-100001105 від 14.05.2020 року, таким, що не підлягає виконанню, підлягає розгляду судом загальної юрисдикції, а тому в задоволенні клопотання представника відповідача ТОВ «Споживчий центр» про залишення позову без розгляду необхідно відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 257, 352, 353, 354 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

у задоволенні клопотання представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Кодя Василя Олександровича про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», треті особи: приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Сіщук Володимир Васильович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сазонова Олена Миколаївна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Хоменко В.С.