РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
12 лютого 2024 року м. Рівне№460/825/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати з 01.01.2024 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з 01.01.2024 до зміни законодавства або зміни правового статусу.
Ухвалою суду від 26.01.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
За змістом позовної заяви, вимоги обґрунтовані тим, що позивач проживає в населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення. Крім цього, позивач не працює, перебуває на обліку у відповідача та стверджує, що має право на доплати, передбачені Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991. Позивач вказує про наявність права на отримання доплати до пенсії, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XII і просить зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити таку з 01.01.2024. На думку позивача, стаття 39 Закону України №796-XII розповсюджується на всіх без винятку непрацюючих пенсіонерів, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, а не лише на тих, які мають відповідні посвідчення потерпілих від Чорнобильської катастрофи, оскільки у зразковій справі Великої Палати Верховного Суду №240/4937/18 відсутні правові висновки щодо обов`язкової наявності в особи відповідного посвідчення. За наведеного, просить позов задовольнити повністю.
У встановлений судом строк відзиву на позов не подано
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідженням письмових доказів по справі суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача отримуючи пенсію та не працює. Також, позивач проживає в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Позивач вважає порушеним своє право щодо ненараховання і невиплати відповідачем підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, передбачене нормою статті 39 Закону №796-XII.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-XII від 28.02.1991.
Частиною першою статті 39 Закону №796-XII, в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, передбачалося, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
А за частиною другою цієї статті в цій же редакції, пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України №107-VI від 28.12.2007 частини першу та другу статті 39 Закону №796-XII було замінено однією частиною такого змісту: Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, з 22 травня 2008 року стаття 39 Закону №796-XII повинна була застосовуватися в редакції, що діяла до внесення змін Законом №107-VI.
28 грудня 2014 року прийнятий Закон України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року.
4 лютого 2016 року прийнятий Закон України Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №987-VIII, який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону №796-XII статтю 39 наступного змісту: Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ.
За змістом ч.ч.2, 3 ст.152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, Рішенням Конституційного Суду України з 17.07.2018 відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, тобто остання з 17.07.2018 є чинною.
Системний аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-р/2018 від 17.07.2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії на підставі ст.39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (в редакції до 01.01.2015), тобто, в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Разом з тим, Велика Палата у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та ст.39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи із 17.07.2018 непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено ст.39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Суд зазначає, що ключовим питанням в даному спорі є належність позивача до категорії осіб, які мають право на отримання спірного підвищення до пенсії.
Статтею 1 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 №796-XII визначено, що Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Відповідно до статті 9 Закону №796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:
1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;
2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;
4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.
Згідно з ст.11 вказаного Закону до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:
1) евакуйовані із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутріутробного розвитку, після досягнення ними повноліття), а також відселені із зон безумовного (обов`язкового) і гарантованого добровільного відселення;
2) особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
3) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років;
4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років;
5) особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов`язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями. Перелік видів робіт і місць, де виконувалися зазначені роботи, встановлюється Кабінетом Міністрів України;
6) особи, які досягли повноліття, з числа зазначених у статті 27 цього Закону, та яким у дитячому віці встановлено причинний зв`язок інвалідності з наслідками Чорнобильської катастрофи, за умови проходження переогляду у спеціалізованій медико-соціальній експертній комісії відповідно до частини п`ятої статті 17 цього Закону.
Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать неповнолітні діти, зазначені у статті 27 цього Закону. Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу в передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи провадиться на умовах, визначених частиною першою цієї статті, а щодо потерпілих, зазначених у пункті 6 частини першої цієї статті, визначення категорії провадиться відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 цього Закону.
Із змісту ст.14 зазначеного Закону слідує, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які:
постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які за станом на 1 січня 1993 року прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Таким чином, норми зазначеного Закону передбачають, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються відповідні категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, яким присвоюються відповідні категорії.
Зокрема, згідно з статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч.1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч.4).
Відповідно до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Пунктом 3 Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов`язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 936 від 20.09.2005р., встановлено, що виплата компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг у разі, коли вперше встановлено відповідний статус постраждалої особи і видано відповідне посвідчення, проводиться з дня подання громадянином заяви, але не раніше ніж з дня видачі йому посвідчення встановленого зразка.
Статтею 290 КАС України визначеноособливості провадження у зразковій справі.
Відповідно до пункту четвертого частини восьмої статті 290 КАС України, в ухвалі про відкриття провадження у зразковій справі зазначаються ознаки типової справи.
Згідно з частиною десятою статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає: 1) ознаки типових справ; 2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм; 3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.
Верховний Суд відкриваючи ухвалою від 23.11.2018 провадження у зразковій адміністративній справі №240/4937/18, розглянувши матеріали типових справ у поєднанні зі справою, за якою надійшло подання про її розгляд як зразкової, дійшов висновку, що справи відповідають ознакам типових, визначених пунктом 21 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки:
позивачами у них є пенсіонери, які мають статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
відповідачем у них є один і той самий суб`єкт владних повноважень (територіальний орган Пенсійного фонду України), на пенсійному обліку якого перебувають позивачі;
спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку з невиплатою територіальним органом Пенсійного фонду України підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, встановленого частиною другою ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»);
позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати протиправною бездіяльність та зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам).
У постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 Верховний Суд додатково визначив обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права: а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.
Вказано, що за ознаками типових справ це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, установлених частиною другоюстатті 39 Закону № 796-ХІІу редакції, чинній до 01 січня 2015 року.
У позовній заяві позивач зазначає, що має право на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Як свідчать матеріали справи, позивач є пенсіонером, проживає у зоні гарантованого добровільного відселення та не працює.
Проте, з огляду на фактичні обставини справи, позивачем не пред`явлено доказів набуття статусу особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи.
За наведеного, він не може користуватися спірними пільгами лише через проживання в населеному пункті, територія якого відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Отже, дана справа не відповідає ознакам типової, а тому при її розгляді не можуть враховуватися правові висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18.
За наведеного, суд не враховує посилання позивача на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №240/4937/18, як на підставу для задоволення позовних вимог, оскільки у вказаній зразковій справі відсутні правові висновки щодо обов`язкової наявності в особи відповідного посвідчення, так як фактичні обставини цієї справи та зразкової справи є різними, з огляду на те, що судом встановлено, що у позивача відсутній статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Суд наголошує, що наявність статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи є визначальним в контексті права особи на доплату до пенсії відповідно до статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, оскільки частиною третьою статті 65 цього ж Закону передбачено, що посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
За наведеного, суд наголошує, що умовами реалізації конституційного права громадянина України на отримання вищевказаної щомісячної грошової допомоги, Закон №796-XII за одночасної наявності яких, особа набуває права на отримання підвищення до пенсії, передбаченогостаттею 39 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є:
- належність особи до категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а саме наявність у неї статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, який підтверджений відповідним посвідченням;
- проживання особи в населеному пункті, який відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, розташований на територіях радіоактивного забруднення;
- наявність у особи статусу непрацюючого пенсіонера.
Тобто, саме посвідчення є документом, що підтверджує статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, та підставою для отримання, зокрема, підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Також, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази звернення позивача до відповідача із заявою щодо нарахування та виплати спірного підвищення до пенсії.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Так, постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Суд зазначає, що згідно Розділу І цього Порядку, саме на пенсіонерів покладено обов`язок повідомляти органи Пенсійного фонду України про зміни у їх правовому статусі та звертатися із зверненням про наявність правових підстав для проведення перерахунку пенсії.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Наведеним положенням Основного Закону України кореспондує частина перша статті 5 КАС України, якою передбачено право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Завданням адміністративного судочинства, у розумінні частин 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Водночас, за змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 за №18-рп/2004, поняття порушене право, за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес.
У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Тобто, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, а для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).
Отже, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.
Таким чином, підставами для визнання протиправним дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та зобов`язання до вчинення певних дій, є невідповідність їх вимогам чинного законодавства.
При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними та як наслідок зобов`язання до їх вчинення, є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
За наведеного, суд дійшов висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства України, у позивача відсутнє право на підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, із зазначеної дати, оскільки у позивача відсутнє посвідчення, що підтверджує віднесення його до осіб, потерпілих від Чорнобильської катастрофи та відсутні докази того, що позивач звертався за призначенням спірного підвищення до пенсії.
За наведених обставин, позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статтей 134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 12 лютого 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)
Суддя Н.В. Друзенко
Судове рішення № 116926463, Рівненський окружний адміністративний суд було прийнято 12.02.2024. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 460/825/24. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: