Рішення № 11514946, 15.09.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 вересня 2010 р. Справа 7/165-10

за позовом: Малого приватного підприємства "Ліна", м.Київ

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с.Осіївка, Бершадського району, Вінницької області

про стягнення 43440,77 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : Видмеденко Т.В., представник, довіреність від 14.09.2010 року б/н.

відповідача : не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області 26.07.2010 року надійшла позовна заява Малого приватного підприємства "Ліна" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 43440,77 грн., з яких 26948,67 грн. основного боргу, 1699,92 грн. 3 % річних, 9348,18 грн. втрат від інфляції, 5444,00 грн. пені в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 01.08.2008 року № 200.

За вказаним позовом 27.07.2010 року порушено провадження у справі № 7/165-10 з призначенням її до розгляду в засіданні суду на 15.09.2010 року.

Однак відповідач в судове засідання не з'явився та не надав документів, які витребовувались від нього ухвалою суду від 27.07.2010 року про порушення провадження у справі.

Слід зауважити, що ухвалу від 26.07.2010 року відповідачу надіслано рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною в позовній заяві (АДРЕСА_2). При цьому суд зазначає, що конверт з вказаною ухвалою повернувся на адресу суду з відміткою відділення зв'язку "за зазначено адресою не проживає".

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців НОМЕР_1 станом на 13.09.2010 року місцезнаходженням відповідача є наступна адреса: АДРЕСА_2 яка є ідентичною тій, що зазначена в позовній заяві і по якій було направлено ухвалу про порушення провадження у справі відповідачу.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на таку фізичну особу-підприємця.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 26.07.2010 року про порушення провадження у справі, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано жодного клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України.

За відсутності поданого представником позивача відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні представником позивача було подано клопотання про відмову від позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 5444,00 грн..

Вказане клопотання, яке відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, прийнято судом до розгляду.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.08.2008 року між МПП "Ліна" (Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки № 200 згідно п.1.1 якого, Постачальник зобов'язаний поставляти, а Покупець приймати та оплачувати товар в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у видаткових накладних та рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно п.1.2 Договору найменування товару: електротехнічна, світлотехнічна та кабельно-провідникова продукція.

В п.5.1 Договору сторонами погоджено порядок проведення розрахунків, а саме те, що Покупець зобов'язаний здійснювати оплату за поставлений товар в гривнях на рахунок Постачальника, на умовах відстрочення платежу в кількості 21 календарний день з моменту відвантаження.

Як вбачається із матеріалів справи, за період з 01.08.2008 року по 13.01.2009 року позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 73907,21 грн., що підтверджується видатковими накладними від 01.08.2008 року № Л-00010261, від 05.08.2008 року № Л-00010431, від 07.08.2008 року № Л00010621, від 11.08.2008 року № Л-00010696, від 14.08.2008 року № Л-00010910, від 19.08.2008 року № Л-00011139, від 21.08.2008 року № Л-00011245, від 21.08.2008 року № Л-00011246, від 13.01.2009 року № Л-00000101 (а.с.15-26, т.1).

За отриманий товар відповідач провів розрахунок грошовими коштами на загальну суму 7400,00 грн..

На підтвердження факту проведення розрахунків позивачем надано до суду банківські виписки за 13.01.2009 року (2200,00 грн.) та 20.07.2009 року (5200,00 грн.).

Окрім проведення розрахунку грошовими коштами відповідачем було здійснено повернення товару на загальну суму 39558,54 грн., що підтверджується прибутковими накладними (повернення) від 18.12.2008 року № Л-00002722, від 18.12.2008 року № Л-00002724, від 27.02.2009 року № Л-00000413, від 27.02.2009 року № Л00000415, від 27.02.2009 року № Л-00000418, від 12.11.2008 року № № 1, 2, 3, 4, 5 тощо.

З врахуванням встановлених фактів розмір боргу відповідача становить 26948,67 грн. (73907,21-7400,00-39558,54).

Слід вказати, що хронологія господарських правовідносин між сторонами і відображення розміру боргу у заявленому розмірі (26948,67 грн.) відображено також в наданій позивачем оборотно-сальдовій відомості, довідці щодо руху коштів з відповідачем за період з 01.08.2008 року по 20.08.2010 року № 73 від 20.08.2010 року тощо.

Окрім того, суд зауважує, що факт одержання товару за вказаними вище видатковими накладними та наявність боргу перед позивачем відображено також в гарантійних листах позивача.

Непроведення відповідачем розрахунків за отриманий товар спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по здійсненню поставки товару та дії відповідача по його прийняттю за визначеною ціною, свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 26948,67 грн. правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1699,92 грн. 3 % річних та 9348,18 грн. інфляційних втрат за період з 11.09.2008 року по 19.07.2010 року згідно наданого розрахунку, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам чинного законодавства та укладеного між сторонами договору.

При перевірці 3 % річних та інфляційних втрат судом виявлено помилки допущені позивачем у визначенні сум заборгованостей на які нараховувались 3 % річних та інфляційні втрати, а також періоди за якими проводилось нарахування.

Так, в періоді з 18.12.2008 року по 03.02.2009 року позивачем не враховано проведення оплати позивачем 13.01.2009 року в сумі 2200,00 грн. і відповідно слід було змінювати періоди нарахування з 18.12.2009 року по 13.01.2009 року на суму 46923,63 грн., а в періоді з 13.01.2009 року по 03.02.2009 року на суму 44723,63 грн. той час як позивачем проведено нарахування за вказаний період на суму заборгованості в сумі 46923,63 грн.

З 03.02.2009 року по 27.02.2009 року позивач нараховував 3 % річних та інфляційні втрати на суму в розмірі 49065,38 грн. в той час як у вказаному періоді вірною є сума заборгованості у розмірі 46865,38 грн..

У періоді з 27.02.2009 року по 19.07.2010 року до сплати відповідачем частини боргу в сумі 5200,00 грн. (20.07.2009 року) сум боргу відповідача становила 32148,67 грн., в той час як позивач проводив нарахування на суму боргу в розмірі 26948,67 грн..

Окрім того при перевірці розрахунку 3 % річних судом виявлено помилки які полягають в тому, що позивачем не було враховано того, що в 2008 році кількість днів становила 366. Також позивачем невірно визначалась кількість днів прострочення в періодах, зокрема в періоді з 11.09.2008 року по 12.11.2008 року позивач вказав 21 день, тоді як вірним є 63, в періоді з 03.02.2009 року по 27.02.2009 року вірним є 24 дні, а позивач вказав 25 днів.

Провівши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних із врахуванням допущених позивачем помилок (але в межах періодів вказаних позивачем та кількості днів прострочення які він визначив) судом отримано 9037,08 грн. інфляційних втрат та 1691,00 грн. 3 % річних. При перерахунку суд враховує, що брав для сумування суми отримані в результаті перерахунку з меншим значенням ніж було визначено позивачем, в іншому випадку для сумування бралась сума яка визначалась позивачем.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних з мотивів наведених вище.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині стягнення пені суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені та штрафу приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу розяснені процесуальні наслідки його дій.

Приймаючи заяву про відмову від позову суд враховує те, що вона підписана представником позивача Видмеденко Т.В. у якої наявні повноваження на відмову від позову, що вбачається із довіреності від 14.09.2010 року б/н.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню із врахуванням часткової відмови в стягненні 3 % річних та інфляційних втрат і припинення провадження у справі в частині вимоги про стягнення пені.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог відповідно до ст.49 ГПК України.

15.09.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 49, 75, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_2 (ідентифікаційний код-НОМЕР_2) на користь Малого приватного підприємства "Ліна", вул.Мельникова, 9, кв.9, м.Київ, 04050 (ідентифікаційний код-21575414) - 26948 грн. 67 коп. - основної суми боргу, 1691 грн. 00 коп. - 3 % річних, 9037 грн. 08 коп. втрат від інфляції, 376 грн. 77 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 204 грн. 69 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Прийняти відмову позивача від стягнення пені припинити провадження у справі в частині стягнення 5444 грн. 00 коп. - пені на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

5. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 27 вересня 2010 р.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи

2 - відповідачу - вул. Лихенка, 117, с. Осіївка, Бершадський район, Вінницька область, 24256