Рішення № 113598241, 23.08.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Дата ухвалення
23.08.2023
Номер справи
761/10665/23
Номер документу
113598241
Форма судочинства
Цивільне
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України Єдиний державний реєстр судових рішень

Справа № 761/10665/23

Провадження № 2/761/6606/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарі: Габунії М.Г.,

за участі:

представника позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: Мороз С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання договору укладеним та визнання майнових прав, -

В С Т А Н О В И В:

28.03.2023 року до суду надійшла зазначена позовна заява.

В позовних вимогах позивач просить:

визнати укладеним Основний договір 30.06.2015 року між ТОВ «ВКФ Фарби України» та ОСОБА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .

Вимоги позову обгрунтовані тим, що 11.11.2014 року між сторонами був укладений Попередній договір за яким сторони зобов`язались у майбутньому в строк до 30.06.2015 року укласти основний договір купівлі-продажу квартири загальною площею 41.17 кв.м., на 2 поверсі, квартира АДРЕСА_2 .

Як зазначає позивач, на виконання умов попереднього договору він сплатив 97% забезпечувальної суми, а саме: 364 897,47 грн. Однак, відповідач порушив умови договору та відповідно не було укладено основний договір. Неукладення Основного договору позбавляє позивача можливості реалізувати належне йому майнове право на оформленн я та набуття права власності на квартиру. А тому для захисту порушеного права позивач звернувся до суду з цим позовом.

27.04.2023 року до суду надійшов відзив відповідача на заявлені вимоги в якому представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог. Як зазначає представник, позивач не виконав умови попереднього договору в частині повної оплати забезпечувальної суми, тому у відповідності до положень пунктів 4.2, 4.7 Попереднього договору Основний договір не може бути укладений.

Крім того представник зазначила, що 22.02.2021 року на адресу позивача було направлено повідомлення про розірвання попереднього договору, а тому в силу положень п.5.4 Попереднього договору, він є розірваним з 22.02.2021 року.

Також представник зауважує, що основним зобов`язанням за попереднім договором, є зобов`язання сторін укласти Основний договір в строк, визначений попереднім договором. Якщо в цей строк Основний договір не укладено, то у відповідності до положень ч.3 ст.635 ЦК України попередній договір припинений з 01.07.2015 року та сторони не мають зобов`язання щодо укладення основного договору. Позивач до 01.07.2015 року жодного разу не звертався із пропозицією про укладення Основного договору. За умовами Попереднього договору позивач не набув майнових прав, а тому враховуючи, що Попередній договір припинений, майнові права не можуть бути визнані за позивачем.

В той же час представник зауважує, що будь-яке спонукання до укладення Основного договору є недопустимим.

26.05.2023 року представник відповідача подала до суду заяву про застосування строку позовної давності.

14.08.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій представник позивача наполягає на задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у позові.

18.08.2023 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких представник відповідача наполягає на відмові в задоволенні заявлених вимог з підстав, викладених у відзиві.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позову не визнала та просила відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Вислухавши представників сторін, оцінивши в сукупності надані суду докази, врахувавши процесуальні заяви сторін, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за наступних підстав.

Як встановлено судом, 11.11.2014 року між ТОВ «ВКФ Фарби України» (далі - Сторона - 1) та ОСОБА_1 (далі - Сторона - 2) був укладений попередній договір за умовами якого сторони зобов`язувались укласти в майбутньому договір купівлі-продажу відповідно до якого ТОВ «ВКФ Фарби України» зобов`язується передати однокімнатну квартиру на другому поверсі загальною площею 41,17 кв.м., житловою площею 18,45 кв.м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_3 .

Договір підписаний сторонами, що свідчить про їх згоду з визначеними умовами.

Згідно з пунктом 2.1 Попереднього договору, 100% ціна Об`єкта (сума Основного договору). разом з ПДВ становитиме 376 877,94 грн.

Пунктом 2.3.1 Попереднього договору визначено порядок та строки сплати забезпечувальної суми.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача та зазначено в позовній заяві, позивач сплатив 97% вартості квартири. Однак з копій квитанцій вбачається що позивач сплатив загальну суму 360 897,47 грн., що становить 95,76%.

Крім того, варто зазначити, що пунктом 4.2 Попереднього договору сторони домовились та визначили, що Основний договір може бути укладений виключно у разі сплати Стороною-2 повної суми коштів, що передбачена пунктом 2.3.1 Попереднього договору, на банківський рахунок Сторони-1 у належному порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.02.2021 року на адресу позивача, зазначену в попередньому договорі, відповідач направив повідомлення про розірвання Попереднього договору від 11.11.2014 року.

Представник відповідача не надала доказів отримання вказаного листа позивачем.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив факт отримання позивачем зазначеного листа.

Однак суд не може прийняти до уваги пояснення представника відповідача щодо розірвання попереднього договору, оскільки у відповідності до положень ч.3 ст.635 ЦК України зобов`язання за попереднім договором припинились, так як між сторонами не було укладено Основного договору та жодна із сторін не направила другій стороні пропозицію про його укладення.

Щодо вимог позивача про визнання укладеним Основного договору 30.06.2015 року суд зазначає наступне.

Особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин.

Так, за змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки.

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв волі учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна із сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків).

Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством.

Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Під час розгляду справи судом встановлено, що сторони не проявляли волевиявлення щодо укладення правочину (основного договору), істотних умов цього договору не погоджували.

Щодо способу захисту порушеного права

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину укладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. А тому, з врахуванням зазначеного, суд не вбачає законом передбачених підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання укладеним Основного договору 30.06.2015 року між ТОВ «ВКФ Фарби України» та ОСОБА_1 ;

Щодо вимог позивача про визнання майнових прав за ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 190 ЦК України, майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки .

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

За змістом ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Як зазначено в умовах договору, за даним попереднім договором сторони зобов`язались укласти в майбутньому договір купівлі-продажу квартири. Однак, за умовами попереднього договору сума 376 877,94 грн. є забезпеченням укладення в майбутньому Основного договору та згідно з попереднім договором позивач не придбав майнові права на квартиру.

Отже, оскільки за умовами попереднього договору позивач не придбавав майнові права, сплачена сума є забезпечувальним платежем для укладення в майбутньому Основного договору, суд не вбачає законом передбачених підстав для задоволення позову в частині визнання майнових прав на квартиру.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Так як суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні заявлених вимог, питання застосування строків позовної давності судом не вирішувалось.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.759, 764, 774, 776, 778 ЦК України, ст.ст.4, 77-81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ Фарби України» про визнання договору укладеним та визнання майнових прав - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 04 вересня 2023 року

Суддя: Н.Г. Притула

Часті запитання

Який тип судового документу № 113598241 ?

Документ № 113598241 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 113598241 ?

Дата ухвалення - 23.08.2023

Яка форма судочинства по судовому документу № 113598241 ?

Форма судочинства - Цивільне

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 113598241 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 113598241, Шевченківський районний суд міста Києва

Судове рішення № 113598241, Шевченківський районний суд міста Києва було прийнято 23.08.2023. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні відомості.

Судове рішення № 113598241 відноситься до справи № 761/10665/23

Це рішення відноситься до справи № 761/10665/23. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система забезпечує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє ефективно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 113598240
Наступний документ : 113598242