Рішення № 112710040, 17.07.2023, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/8590/20

Провадження № 2/204/33/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2023 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,

представника позивачів адвоката Довженка О.В., відповідачки ОСОБА_1 , представників відповідачів адвокатів Осипова С.О. та Ковальчука Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за спільною позовною заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи ОСОБА_8 та приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ковальова Євгенія Євгенівна, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування,

В С Т А Н О В И В:

16 грудня 2020 року позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду зі спільним позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , визначивши третіми особами ОСОБА_8 та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ковальову Є.Є., із вимогами про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та дарування (том 1, а. с. 1-8).

В обґрунтування позовної заяви, з урахуванням уточнень від 27 вересня 2021 року, зазначають, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого 07 грудня 1998 року Державним житлово-комунальним підприємством «Південне», власниками квартири АДРЕСА_1 були: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 . В подальшому, ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належало 5/9 частини вказаної квартири, зокрема на підставі: свідоцтва про право власності на житло, виданого 07 грудня 1998 року Державним житлово-комунальним підприємством «Південне» 1/9 частина; на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 06 жовтня 2011 року Третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 5-2249, 1/9 частина квартири; на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 06 жовтня 2011 року Третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстрованого в реєстрі за № 5-2293, 1/9 частина квартири; згідно з договором дарування від 20 лютого 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу № 229 2/9 частини. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2014 року, яке набрало чинності 11 червня 2014 року, за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_12 . Таким чином, станом на 28 грудня 2019 рік, ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належало по 1/9 частки, а ОСОБА_1 належало 4/9 частки спірної квартири. Зазначають, що після дзвінка незнайомих осіб, які повідомили про набуття права власності на 7/9 частин спірної квартири, вони отримали Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 03 березня 2020 року № 202644574 та дізналися, що дійсно відбулося відчуження 7/9 частин вказаної квартири. Вказують, що на підставі договору дарування від 28 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є., реєстровий № 993, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 стали власниками по 1/18 частин вказаної квартири та на які останні зареєстрували право власності (відповідно номер запису про право власності 34938118 та 34938133 від 28 грудня 2019 року). При цьому, зазначають, що на підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є., реєстровий № 996, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 набули право спільної часткової власності на 1/3 частку цієї квартири кожен, на які відповідно зареєстрували право власності (номер запису про право власності 34938267 та 34938249 від 28 грудня 2019 року). Позивачі стверджують, що на момент зазначених правочинів відповідні частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 були у спільній частковій власності: ОСОБА_2 (1/9 частка), ОСОБА_8 (1/9 частка), ОСОБА_5 (1/9 частка), ОСОБА_4 (1/9 частка), ОСОБА_1 (4/9 частки) та ОСОБА_3 (1/9 частка). При цьому, троє зі співвласників цієї квартири ( ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 ) станом на теперішній час не укладали жодного правочину з відчуження своєї частки в спірній квартирі, які належать їм на праві спільної часткової власності, а тому позивачам не зрозуміло, ким та яким чином було відчужено 7/9 частин квартири й хто саме неправомірно розпорядився чужою власністю та позбавив власника його майна. Позивачі зазначають про те, що відчуження частки у спільній частковій власності повинно здійснюється із дотриманням права переважної купівлі, зміст якого розкритий у ст. 362 ЦК України. Натомість, їх ніхто з інших співвласників квартири не повідомляв про намір продати свою частку у ній, що в свою чергу не відповідає вимогам закону при відчуженні частки у праві спільної часткової власності. Тому, позивачі вважають, що право власності на 7/9 часток спірної квартири відповідачі набули неправомірно, оскільки власники 3/9 частин квартири не укладали з ними жодного правочину щодо відчуження своєї частки власності в спірній квартирі. Крім того, зазначають про те, що в спірній квартирі було здійснено самочинне перепланування та втручання в несучі конструкції житла (пробиття дверного прорізу в несучій (капітальній) стіні), без відповідних дозвільних документів на те, й, відповідно, відчуження такого нерухомого майна без приведення документів до відповідності заборонена чинним законодавством. Так, висновком судового експерта Івченко В.В. № 1334-05 від 11 травня 2021 року за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи спірної квартири було встановлено, що проведена реконструкція зазначеної квартири призвела до втручання у несучу будівельну конструкцію квартири та будинку. Крім того дана реконструкція не узгоджується із вимогами п. 1 Переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію, затвердженого постановою КМУ від 07 червня 2017 року № 406 щодо проведення будівельних робіт із перепланування жилого будинку і житлового приміщення, виконання яких навпаки передбачає не втручання в несучі конструкції. З цих підстав, позивачі вважають, що виконана реконструкція квартири потребує отримання дозволу на її проведення, а також відповідно до вимог ст. 26 та 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" отримання документів, які засвідчують законність проведених робіт та прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна. При цьому вважають, що спірні правочини здійснювалися нотаріусом без належної технічної документації (технічного паспорту), що призвело до того, що нотаріус вчинив відчуження часток без актуальної технічної характеристики об`єкта нерухомості, які не можуть бути ні предметом договору застави, купівлі-продажу, дарування, тощо. Позивачі вважають, що право власності на спірну квартиру відповідачі не набули, оскільки реєстрація такого права здійснювалася на підставі недостовірних відомостей та всупереч нормам діючого законодавства, а тому укладені договори мають бути визнанні недійсними. При цьому, вказують на те, що визнання правочинів недійсними є законною підставою для скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, які внесено 28 грудня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. за індексним номерами № 50542996 та 50543150. Тому, прохають суд: визнати недійсними договори купівлі-продажу квартири та дарування від 28 грудня 2019 року, які посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. відповідно за реєстровими № 996 та № 993 та скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, які внесені 28 грудня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. за індексними номерами 50543150 та 50542996.

Ухвалою суду від 21 грудня 2020 року позовну заяву залишено без руху, позивачам надано строк для усунення недоліків (том 1, а. с. 33).

30 грудня 2020 року позивачами надано суду квитанцію про сплату судового збору (том 1, а. с. 35-37), однак недоліки зазначені в ухвалі суду від 21 грудня 2020 року, в повному обсязі не усунуто.

Ухвалою суду від 30 грудня 2020 року позовну заяву залишено без руху повторно, позивачам надано строк для усунення недоліків (том 1, а. с. 38).

27 січня 2021 року позивачами надано суду позовну заяву у новій редакції (том 1, а. с. 40-47) однак недоліки, зазначені в ухвалі від 30 грудня 2020 року, в повному обсязі не усунуто.

Ухвалою суду від 27 січня 2021 року позовну заяву залишено знову без руху, позивачам надано строк для усунення недоліків (том 1, а. с. 48).

08 лютого 2021 року недоліки зазначені в ухвалі суду від 27 січня 2021 року позивачами усунуто (том 1, а. с. 50-57).

Ухвалою суду від 10 лютого 2021 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 10 годину 12 березня 2021 року (том 1, а. с. 58), копія якої надіслана учасникам справи 15 лютого 2021 року за вихідним № 4046/21-вих/2/204/635/21 (том 1, а. с. 65).

04 березня 2021 року на адресу суду представником відповідача ОСОБА_7 адвокатом Ковальчуком Д.Ю. надано відзив напозовну заяву (том 1, а. с. 76-80), в якому він позовні вимоги не визнає, проти їх задоволення заперечує.

В обґрунтування відзиву зазначає те, що положення ст. 362 ЦК України не застосовуються до правовідносин між сторонами, що виникли на підставі договору дарування, а стосуються виключно відносин, що випливають з договору купівлі-продажу. Тому вважає, що у позивачів відсутнє переважне право купівлі частки у разі дарування частки у спільній частковій власності, й відповідно порушень вказаної статті під час укладання спірного договору не було. Вказує, що 28 грудня 2019 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_5 безоплатно передав у власність ОСОБА_7 та ОСОБА_6 належну йому на праві особистої приватної власності, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07 грудня 1998 року, виданого Державним житлово-комунальним підприємством «Південне», згідно з розпорядженням № 3515-98, зареєстрованого в КП «ДМБТІ» ДОР 06 січня 1999 року та записано в реєстрову книгу № 297п за реєстровим № 62-123, 1/9 частку квартири АДРЕСА_1 . Вважає, що право власності дарувальника було підтверджено належним чином, він мав право на дарування вказаної частки та, власне його і реалізував, а відтак вказаним правочином жодним чином не порушено прав позивачів. Тому, вважає, що вимоги про визнання договору дарування недійсним є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири зазначає наступне. Так, вказує на те, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, станом на дату підписання даного відзиву на позовну заяву, відсутні відомості про реєстрацію за позивачами по 1/9 частці права власності на квартиру АДРЕСА_1 , при тому, що останніми надано рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2014 по справі № 204/2588/13, яким визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_12 . Тому вважає, що на дату укладення договору купівлі-продажу квартири, зокрема 28 грудня 2019 року, позивачі не набули статусу співвласників квартири. Крім того, вважає, що правила ст. 362 ЦК України відповідачами при укладанні договору купівлі-продажу порушено не було, оскільки продавець продала належну їй частку права власності на квартиру безпосередньо власникам даної квартири. Тобто, ОСОБА_1 визначила серед переліку власників, кому вважає за необхідне продати частку саме ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які набули статусу співвласників на підставі договору дарування від 28 грудня 2019 року по 1/18 кожному від ОСОБА_5 , і вже не були третіми особами. При цьому, зазначає, що навіть у разі встановлення порушення переважного права інших співвласників нерухомого майна, це не має наслідком недійсність договору купівлі-продажу нерухомого майна в силу положень ЦК України. Разом з цим, зазначає про те, що відповідно до пунктів 1, 2 спірного договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_7 та ОСОБА_6 купили в рівних частках 6/9 часток спірної квартир. Також, зазначає про те, що 1/9 частка вказаної квартири й без того належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07 грудня 1998 року, виданого Державним житлово-комунальним підприємством «Південне», згідно з розпорядженням № 3515-98, зареєстрованого в КП «ДМЕТ» ДОР 06 січня 1999 року та записано в реєстрову книгу № 297п за реєстровим № 62-123. Більш того, вказує на те, що 5/9 часток спірної квартири належали ОСОБА_1 на підставі: свідоцтв про право на спадщину за заповітом, що видані 06 жовтня 2011 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Янковою І.В. та зареєстровані в реєстрі за № 5-2249 (1/9 частка) та 10 жовтня 2011 року в реєстрі № 5- 2243 відповідно та, зареєстрованих в КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради 23 березня 2012 року за реєстраційним номером 31762216 (1/9 частка); договору дарування від 20 лютого 2013 року від ОСОБА_10 (2/9 частки); на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07 грудня 1998 року, виданого Державним житлово-комунальним підприємством «Південне», згідно з розпорядженням 1815-98, зареєстрованого в КП «ДМБТІ» ДОР 06 січня 1999 року та записано в реєстрову книгу № 297п за реєстровим № 62-123 (1/9 частка). Разом з цим, зазначає про те, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2014 року по справі № 204/2588/13-ц., залишеним без змін в цій частині, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/120 частин після смерті ОСОБА_9 , яку успадкувала ОСОБА_1 за заповітом від 10 жовтня 2011 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 10 жовтня 2011 року № 5-2293, було відмовлено. Тому вважає, що вказані власники часток правомірно уклали договір купівлі-продажу 6/9 часток квартири на користь інших співвласників даної квартири. Натомість, посилання позивачів на наявність 1/9 частки права власності у ОСОБА_8 вважає безпідставним, оскільки вказане жодним чином не підтверджено та, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме такі відомості відсутні. Також зазначив, що у наданому позивачами технічному паспорті КП «ДМБТ» на спірну квартиру міститься відмітка про те, що дверний отвір закладений, а площа квартири змінена: загальна 146.8 кв.м., житлова 82,2 кв.м. Крім того, 11 січня 2019 року ТОВ «Департамент землеустрою, містобудування та оцінки майна» було проведено технічну інвентаризацію квартири АДРЕСА_2 та складено відповідний технічний паспорт на вказану квартиру. У відомостях даного технічного паспорту також зазначено про загальну площу 146.8 кв.м., житлова 82,2 кв.м., яка вказана в оспорюваних позивачами договорах дарування та купівлі-продажу. Більше того у вказаному технічному паспорті відсутні будь-які відмітки про наявність об`єктів самочинного будівництва. Натомість у ньому наявний акт інженера з інвентаризації майна від 11 січня 2019 року, в якому зазначено, що загальна площа змінилась за рахунок уточнення лінійних розмірів, що не підлягає узаконенню відповідно до п. 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127. Тому вважає позовні вимоги позивачів не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом. Разом з цим, прохає суд судові витрати по справі, зокрема витрати на правову допомогу у розмірі 30000 гривень, покласти на позивачів.

10 березня 2021 року на адресу суду представником відповідача ОСОБА_6 адвокатом Ковальчуком Д.Ю. надано відзив напозовну заяву (том 1, а. с. 127-132), в якому він зазначає про те, що ОСОБА_6 у повному обсязі заперечує позовні вимоги позивачів, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Обґрунтування даного відзиву аналогічні відзиву, наданого 04 березня 2021 року адвокатом Ковальчуком Д.Ю., як представником ОСОБА_7

12 травня 2021 року ОСОБА_2 надано суду оригінал висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 1334-05 від 11 травня 2021 року (том 1, а. с. 236-251).

27 травня 2021 року на адресу суду надійшов відзив відповідачки ОСОБА_1 на позовну заяву (том 2, а. с. 13-19), в якому вона позовні вимоги визнає, проти їх задоволення не заперечує.

В обґрунтування відзиву зазначає про те, що їй у квартирі АДРЕСА_2 належить: 1/9 частина на підставі свідоцтва про право спільної часткової власності на житло, виданого 07 грудня 1998 року Державним житлово-комунальним підприємством «Південне»; 1/9 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 06 жовтня 2011 року Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 5-2249; 1/9 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 10 жовтня 2011 року Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 5-2293; 2/9 частки на підставі договору дарування від 20 лютого 2013 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 229. При цьому зазначає, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , на підставі свідоцтва про право спільної часткової власності на житло, виданого 07 грудня 1998 року Державним житлово-комунальним підприємством «Південне» належить по 1/9 частині даної квартири, кожному. Стверджує, що в 2019 році вона разом з ОСОБА_4 та її сином ОСОБА_5 вирішили продати належні їм частки вищезазначеної квартири ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (загалом 7/9 зазначеної квартири). Для пошуку покупців вони звернулися до агентства з нерухомості ТОВ «Інфосервіс». В грудні 2019 року працівник компанії з нерухомості ТОВ «Інфосервіс» ОСОБА_14 повідомив їх про те, що він знайшов покупців ( ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ), які готові купити належні їй, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 7/9 часток квартири. Так, вони з покупцями домовились про вартість купівлі-продажу їх частин квартири в сумі 56000 доларів США, із розрахунку 8000 доларів США за кожні 1/9 частки квартири. Стверджує, що угода по продажу 7/9 часток зазначеної квартири була призначена ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на 28 грудня 2019 року за згодою приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ковальової Є. Є. Так, ОСОБА_4 для продажу своєї 1/9 частки квартири надав їй нотаріально посвідчену довіреність. 28 грудня 2019 року близько о 16-00 годині вона з сином ОСОБА_5 прибули до приміщення приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ковальової Є. Є., розташованого за адресою: АДРЕСА_3 . Зайшовши до вказаного приміщення, вони на вимогу приватного нотаріуса ОСОБА_15 передали останній свої паспорти громадянина України, ідентифікаційні номери та оригінал свідоцтва про право спільної часткової власності на житло, виданого 07 грудня1998 року Державним житлово-комунальним підприємством «Південне», на квартиру АДРЕСА_2 , а також інші правовстановлюючі документи на квартиру для оформлення договору купівлі-продажу належних їм частин квартири. Однак через деякий час, із кімнати приватного нотаріуса Ковальової Є.Є. до них підійшли ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які почали їм розповідати про те, що купувати 7/9 часток квартири, які належать їй (5/9 часток квартири), її сину ОСОБА_5 (1/9 частка квартири) та її рідному брату ОСОБА_4 (1/9 частка квартири) вони не можуть у зв`язку з тим, що відповідно до діючого законодавства України вони офіційно повинні повідомити інших співвласників квартири, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_8 про такий продаж. Але, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відразу запропонували їм варіант не купівлі-продажу належних їх частин зазначеної квартири, а оформити спочатку нотаріально договір дарування на їх ім`я належних її сину 1/9 частини спірної квартири, а вже потім договір купівлі-продажу інших часток. При цьому, стверджує про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запевнили їх, що договір дарування буде лише формальним та у будь-якому випадку вони отримають грошові кошти за належну її сину ОСОБА_16 1/9 частини квартири. При цьому, вказує на те, що пізніше до їх розмови з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 приєдналася приватний нотаріус Ковальова Є.Є., яка також почала вмовляти ОСОБА_5 здійснити угоду у вигляді договору дарування ОСОБА_6 та ОСОБА_7 належні йому 1/9 частки вищевказаної квартири. Зазначила про те, що ОСОБА_5 не погоджувався на договір дарування 1/9 частки квартири, оскільки розумів, що з ним можуть не розрахуватися після підписання зазначеної угоди, але ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запевнили, що після того як він подарує їм 1/9 частини вказаної квартири приватний нотаріус ОСОБА_15 відразу здійснить договір купівлі-продажу інших 6/9 частин квартири, які належать їй та її брату ОСОБА_4 , а потім відразу розрахуються за придбану квартиру із нею та її сином. Стверджує, що дані перемовини тривали більше двох годин, приватний нотаріус Ковальова Є.Є. весь час переконувала їх, що вона особисто знає ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та ріелтора ОСОБА_17 та що вони порядні люди і у будь-якому випадку розрахуються з нею та її сином за придбану квартиру. Врешті решт вони погодилися на запропоновані умови та оформили відповідні договори. Після цього, нотаріус запропонувала всім учасникам даних договорів перейти до окремої кімнати для здійснення розрахунків, але зайшовши до вказаної кімнати покупці стали розповідати, що повної суми в розмірі 56000 доларів США вони зараз не мають, а відтак вони не можуть її віддати, але зможуть розрахуватися частково сумою у розмірі 20500 доларів США. Після таких подій вона запанікувала та почала вимагати розірвання договору купівлі-продажу, в іншому випадку викличе поліцію, оскільки в діях ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , вбачала шахрайство. Натомість, останні почали вмовляти її не викликати поліцію, а про відсутність повної суми в розмірі 56000 доларів США вони пояснили, що нещодавно їх добрий знайомий позичив в них 40000 доларів США під відсотки та обіцяв до 28 грудня 2019 року розрахуватися з ними, але в нього виникли якісь проблеми та він стовідсотково через два-три тижні поверне їм кошти, після чого вони обов`язково розрахуються з нею, а для її заспокоєння вони написали розписки про передачу їй 20500 доларів США. Натомість, в подальшому, останні так і не розрахувалися з нею, тому вона мала намір звернутися до суду для захисту своїх прав та інтересів, але їй стало відомо, що позивачі звернулися з позовом про визнання даних договорів недійсним. Тому вона вважає, що окрім підстав, викладених позивачами у їх спільному позові, спірні договори купівлі-продажу та дарування вищезазначеної квартири у будь-якому випадку повинні бути визнанні судом недійсними, в тому числі, з підстав, що нею зазначені. Разом з цим, зазначає, що про існування рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2014 року, яким було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_18 , яка діяла в інтересах неповнолітнього на той час ОСОБА_3 , та визнано за останнім право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_2 , вона дізналася від свого адвоката Вовчука О.Ю., який приймав участь у суді першої інстанції та у подальшому подав касаційну скаргу до ВССУ. При цьому, стверджує, що ухвалу ВССУ від 11 червня 2014 року вона не отримувала, а про деякі рішення судів може не пам`ятати зі спливом п`яти з половиною років, які супроводжувалися іншими судовими процесами між нею та її рідними братами й сестрою. Вважає, що як би Позивач-2 або на той час його опікун скористалися своїм правом та зареєстрували належним чином 1/9 частини квартири, то жодних позовних вимог до неї та інших Відповідачів у нього б не було. Але заради справедливості вважає, що звичайно 1/9 частина квартири, яка належить ОСОБА_19 на підставі наявних в матеріалах даної цивільної справи судових рішень повинна бути йому повернута, тому прохає суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

14 червня 2021 року на адресу суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_5 (том 2, а. с. 43-50), в якому він позовні вимоги визнає, проти задоволення позову не заперечує.

В обґрунтування відзиву зазначає про те, що його матері ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_2 належить: 1/9 частина на підставі свідоцтва про право спільної часткової власності на житло, виданого 07 грудня 1998 року Державним житлово-комунальним підприємством «Південне»; 1/9 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 06 жовтня 2011 року Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 5-2249; 1/ 9 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 10 жовтня 2011 року Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 5-2293; 2/9 частки на підставі договору дарування від 20 лютого 2013 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 229. При цьому зазначає, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , на підставі свідоцтва про право спільної часткової власності на житло, виданого 07 грудня 1998 року Державним житлово-комунальним підприємством «Південне» належить по 1/9 частині даної квартири, кожному. Стверджує, що в 2019 році, він, разом з його матір`ю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вирішили продати належні їм частки вищезазначеної квартири ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (загалом 7/9 зазначеної квартири). Для пошуку покупців вони звернулися до агентства з нерухомості ТОВ «Інфосервіс». В грудні 2019 року працівник компанії з нерухомості ТОВ «Інфосервіс» ОСОБА_14 повідомив їх про те, що ним знайдені покупці ( ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ), які готові купити належні їм 7/9 часток квартири. Так, вони з покупцями домовились про вартість купівлі-продажу зазначеної частки квартири в сумі 56000 доларів США, із розрахунку 8000 доларів США за кожні 1/9 частки квартири. Угода по продажу 7/9 часток зазначеної квартири була призначена ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на 28 грудня 2019 року за згодою приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ковальової Є.Є. Так, ОСОБА_4 для продажу своєї 1/9 частки квартири надав ОСОБА_1 нотаріально посвідчену довіреність. 28 грудня 2019 року близько о 16-00 годині він та його мати ОСОБА_1 прибули до приміщення приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ковальової Є.Є., розташованого за адресою: АДРЕСА_3 . На вимогу приватного нотаріуса ОСОБА_15 вони передали їй свої паспорти громадянина України, ідентифікаційні номери, оригінал свідоцтва про право спільної часткової власності на житло, виданого 07 грудня 1998 року Державним житлово-комунальним підприємством «Південне», на квартиру АДРЕСА_2 та інші правовстановлюючі документи на квартиру для оформлення договору купівлі-продажу належних їм частин квартири. Однак через деякий час із кімнати приватного нотаріуса Ковальової Є.Є. до нас підійшли ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які почали їм розповідати про те, що купувати 7/9 часток квартири, які належать йому (1/9 частка квартири), його матері (5/9 часток квартири) та його дядьку ОСОБА_4 (1/9 частка квартири) вони не можуть у зв`язку з тим, що відповідно до діючого законодавства України вони офіційно повинні повідомити інших співвласників квартири ОСОБА_2 та ОСОБА_8 про такий продаж. Але ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запропонували їм варіант не купівлі-продажу належних їм частини зазначеної квартири, а оформити спочатку нотаріально договір дарування на їх ім`я належних йому 1/9 частини спірної квартири, а вже потім договір купівлі-продажу інших часток. При цьому, стверджує про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 запевнили його, що договір дарування буде лише формальним та у будь-якому випадку вони отримають свої грошові кошти. При цьому, вказує на те, що пізніше до їх розмови з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 приєдналася приватний нотаріус Ковальова Є.Є., яка також почала вмовляти його здійснити угоду у вигляді договору дарування ОСОБА_6 та ОСОБА_7 належних йому 1/9 частки вищевказаної квартири. Зазначає про те, що він не погоджувався на договір дарування 1/9 частки квартири, оскільки розумів, що з ним можуть не розрахуватися після підписання зазначеної угоди, але, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , запевнили, що після того як він подарує їм 1/9 частини вказаної квартири приватний нотаріус ОСОБА_15 відразу здійснить договір купівлі-продажу інших 6/9 частин квартири, які належать його матері та його дядьку ОСОБА_4 , а потім відразу розрахуються за придбану квартиру з ним та його матір`ю. Стверджує, що дані перемовини травили більше двох годин, приватний нотаріус Ковальова Є.Є. весь час переконувала їх, що вона особисто знає ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та ріелтора ОСОБА_17 та, що вони порядні люди і у будь-якому випадку розрахуються з ними за придбану квартиру. Врешті, вони погодилися на запропоновані умови та оформили відповідні договори. Після цього, нотаріус запропонувала всім учасникам даних договорів перейти до окремої кімнати для здійснення розрахунків, але зайшовши до вказаної кімнати покупці стали розповідати, що повної суми в розмірі 56000 доларів США вони зараз не мають, а відтак вони не можуть її віддати, але зможуть розрахуватися частково сумою у розмірі 20500 доларів США. Зазначає, що після вказаного його мати запанікувала та почала вимагати розірвання договору купівлі-продажу, інакше буде викликати поліцію, оскільки в діях ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вбачала шахрайство. Натомість, останні почали вмовляти її не викликати поліцію, а про відсутність повної суми в розмірі 56000 доларів США вони пояснили, що нещодавно їх добрий знайомий позичив в них 40000 доларів США під відсотки та обіцяв до 28 грудня 2019 року розрахуватися з ними, але в нього виникли якісь проблеми та він стовідсотково через два-три тижні поверне їм кошти, після чого вони обов`язково розрахуються з ними, а для заспокоєння його матері ОСОБА_1 вони написали розписки про передачу їй 20500 доларів США. Натомість, в подальшому, останні так і не розрахувалися з ними, тому його матір мала намір звернутися до суду для захисту своїх прав та інтересів, але їй стало відомо, що позивачі звернулися з позовом про визнання даних договорів недійсним. Тому він вважає, що окрім підстав, викладених позивачами у їх спільному позові, спірні договори купівлі-продажу та дарування вищезазначеної квартири у будь-якому випадку повинні бути визнані судом недійсними, в тому числі, з підстав, що ним зазначені. Разом з цим, зазначає, що про існування рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2014 року, яким було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_18 , яка діяла в інтересах неповнолітнього на той час ОСОБА_3 , та визнано за останнім право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_2 , він дізнався лише після 27 травня 2021 року, але вважає, що як би ОСОБА_20 або на той час його опікун скористалися своїм правом та зареєстрували належним чином 1/9 частини квартири, то жодних позовних вимог до нього та інших Відповідачів не було. Але, заради справедливості вважає, що звичайно 1/9 частина квартири, яка належить ОСОБА_21 на підставі наявних в матеріалах даної цивільної справи судових рішень повинна бути йому повернута, тому прохає суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

15 червня 2021 року на адресу суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_6 (том -2, а. с. 78-83), в яких він вважає за необхідне спростувати обставини, викладені ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву.

Так, зазначає, що твердження ОСОБА_1 про те, що продавці 7/9 часток спірної квартир, зокрема ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 домовились з покупцями ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про продаж вказаних часток за 56000 доларів США не відповідають дійсності. Стверджує, що він разом з ОСОБА_7 домовився виключно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про придбання у них 6/9 часток за 48000 доларів в гривневому еквіваленті, що й в подальшому було відображено в підписаному сторонами договорі купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом. При цьому, зазначає, що жодних домовленостей між ним та ОСОБА_7 щодо придбання за договором купівлі-продажу частки у ОСОБА_5 не було, а відтак і ціна вказаного придбання не погоджувалось між сторонами. Разом з цим, зазначає про те, що не відповідають дійсності й інші доводи ОСОБА_1 викладені нею у відзиві на позовну заяву. Так, зазначає, що між ним, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , була досягнута домовленість про продаж 6/9 часток квартири АДРЕСА_1 за 48000 доларів США. Вказана домовленість була реалізована шляхом укладення 28 грудня 2019 року договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом. Дніпровського міського нотаріального округ Ковальовою Є.Є. При цьому, зазначає, що їх спільний знайомий з ОСОБА_1 та ОСОБА_7 ОСОБА_22 , знаючи про продаж частки квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , запропонував йому з ОСОБА_7 придбати у них 6/9 частки квартири. Вказаній особі достовірно також відомо про суму подальшого продажу вказаної частки квартири за 48000 доларів США. Стверджує, що в середині грудня 2019 року, за попередньою домовленістю з ОСОБА_1 , ним разом з ОСОБА_7 було передано в якості завдатку ОСОБА_1 27500 доларів США за продаж частки квартири. Вказані кошти були передані надвечір в присутності також спільного знайомого ОСОБА_22 у транспортному засобі ОСОБА_7 . При цьому, зазначає, що ОСОБА_1 написала на прохання покупців розписки про отримання нею в якості завдатку вказаної суми коштів, але попросила їх розірвати вказані розписки після підписання договору купівлі-продажу квартири, оскільки не бажала, щоб про отримання нею вказаної суми коштів знав її чоловік, який проживав з нею в «громадянському» шлюбі. Таким чоловіком є ОСОБА_23 , який представляє її як адвокат по даній справі та який був присутнім, як він вказав, в якості адвоката представника ОСОБА_1 при підписанні останньою договору купівлі-продажу 28 грудня 2019 року у приватного нотаріуса. Стверджує, що решта суми у розмірі 20500 доларів США були передані покупцями ОСОБА_1 28 грудня 2019 року безпосередньо перед підписанням договору купівлі-продажу квартири у приміщенні приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ковальової Є.Є. При цьому, зазначає про те, що за вимогою адвоката ОСОБА_1 ОСОБА_23 , покупцями були написані розписки про залишкову суму, яку вони передали того ж дня ОСОБА_1 , хоча за загальними правилами оформлення документів розписку пише саме та особа, яка отримує кошти, а не яка їх передає. Однак, без вказаних розписок ОСОБА_23 не погоджував ОСОБА_1 підписувати договір купівлі-продажу квартири і покупці змушені були написати вказані розписки, що додані до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 . Під час підписання у приватного нотаріуса Ковальової С.С. також був присутній спільний знайомий ОСОБА_22 , який може підтвердити вказані обставини. Після підписання 28 грудня 2019 року договору купівлі-продажу квартири покупці розірвали розписки ОСОБА_1 про отримання нею 27500 доларів США в якості завдатку за продаж частки квартири поза межами приміщення нотаріальної контори. Стверджує, що жодного обману ОСОБА_1 щодо передачі коштів від покупців не було, і у неї та адвоката були відсутні жодні претензії стосовно переданих сум грошових коштів. В наданих покупцях розписках не має жодного слова про те, що вони зобов`язуються у майбутньому передати ОСОБА_1 ще якість кошти, як вона вказує у відзиві на позовну заяву. Станом до цього часу від ОСОБА_1 не надходило покупцям жодних вимог про сплату коштів. Нею не подавалось жодних заяв до правоохоронних органів про вчинення нібито шахрайських дій з боку Покупців. Не подано судових позовів про визнання недійсними підписаного нею договору купівлі-продажу квартири. Тобто ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій, які б свідчили, що стосовно неї були вчинені протиправні дії покупцями ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Вказує, що ОСОБА_1 добровільно, без будь-якого примусу підписала договір купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2019 року, де в пункті 3 вказано, що фінансових або будь-яких інших претензій з приводу проведеного розрахунку сторони одна до одної не мають, а цей договір укладений ними не під впливом тяжких обставини для них, не на вкрай невигідних умовах, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного. Крім того зазначає, що ОСОБА_1 , достовірно знаючи про судові процеси стосовно частки квартири (цивільна справа № 204/2588/13-ц за позовом ОСОБА_18 в інтересах ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/9 частку квартири), не повідомила його та ОСОБА_7 , як покупців даного майна, про прийняте рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2014 року, яким були задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 та визнано за останнім право власності на 1/9 частку квартири. Тобто, достовірно знаючи вказані обставини, ОСОБА_1 навмисно замовчувала про їх існування, чим порушила п. 5 договору купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2019 року, і саме такі дії свідчать про те, що саме ОСОБА_1 вчиняла вже на момент укладення договору шахрайські дії, вводячи в оману покупців стосовно предмета продажу. Більш того, вважає, що і на даний час остання вступила у зговір з позивачами по цій справі та, визнаючи поданий ними позов, продовжує вчиняти вказані шахрайські дії стосовно покупців. Стверджує, що жодних домовленостей у нього разом з ОСОБА_7 та з ОСОБА_5 , зокрема щодо продажу останнім належної йому 1/9 частки квартири, взагалі не було. Жодних грошових коштів вони йому не передавали і передавати не зобов`язувались. ОСОБА_5 добровільно без будь-якого примусу підписав договір дарування 1/9 частки квартири на його користь та ОСОБА_7 . При цьому, приватним нотаріусом перед підписанням договору дарування були роз`яснені умови та правові наслідки укладення даного договору, які йому були достовірно відомі та з якими він погодився. Вказує, що до цього часу від ОСОБА_5 вимог про сплату коштів до нього з ОСОБА_7 не надходило, жодних заяв до правоохоронних органів про вчинення нібито шахрайських дій чи позовів до суду не подавалося. Тобто ОСОБА_5 не вчинялося жодних дій, які б свідчили, що стосовно нього покупцями були вчинені протиправні дії. В преамбулі договору дарування від 28 грудня 2019 року зазначено про те, що сторони договору підтверджують, що цей договір укладений ними не під впливом тяжких обставин для них, не на вкрай невигідних умовах, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу фізичного, так і психічного. Вважає, що вказане свідчить про те, що ОСОБА_5 чітко розумів зміст вчиненого ним правочину та його правові наслідки, і ним вказаний договір підписувався без будь-якого фізичного примусу. Разом з цим, зазначає про те, що наданий ОСОБА_2 висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 1334-05 від 11 травня 2021 року, не є доказом незаконності оспорюваних позивачами договорів, бо останні посвідчувалися нотаріусом на підставі документів, наданих сторонами, з яких не вбачалося наявність самовільних перепланувань квартири. Зазначає, що вказана експертиза щодо аналізу закладеного дверного отвору між поз. 1 та поз 15 квартири на відповідність його державним стандартам та нормам була проведена станом на 11 травня 2021 року, в той час як оспорюванні позивачами договори були укладені в грудні 2019 року. Більш того, дана експертиза проведена без повідомлення всіх учасників даної справи, за їх відсутності. Тому прохає суд у задоволенні позовних вимог відмовити, у повному обсязі.

15 червня 2021 року на адресу суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_7 (том 2, а. с. 117-122), в яких він вважає за необхідне спростувати обставини, які викладені ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву із обґрунтуванням аналогічним тим, що викладені у письмових поясненнях відповідача ОСОБА_6

02 липня 2021 року на адресу суду надійшла відповідь ОСОБА_2 на письмовіпояснення ОСОБА_7 та ОСОБА_6 (том 2, а. с. 165-168), в яких він зазначає про те, що він, як співвласник 1/9 частини квартири АДРЕСА_1 , не був повідомлений ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , про намір, а потім й продаж 28 грудня 2019 року своїх часток та частки ОСОБА_3 відповідачам ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . При цьому, стверджує, що при укладенні 28 грудня 2019 року спірних договорів купівлі-продажу та договору дарування він присутній не був, стороною правочинів він не є, тому обставини здійснення розрахунків між сторонами йому не відомі, але при цьому вважає, що дане питання не відноситься до предмету та підстав його позову у цій справі. Разом з цим, стверджує, що ОСОБА_1 дійсно знала про перебування в провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська цивільної справи № 204/2588/13-ц за позовом ОСОБА_24 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до неї, треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , орган опіки та піклування Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради, ОСОБА_25 , ОСОБА_10 , про визнання права власності в порядку спадкування після померлого батька та діда, оскільки не погодившись з рішенням апеляційного суду, яким визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_12 , остання подала касаційну скаргу на нього. Вважає, що зазначене свідчить про навмисне введення ОСОБА_1 сторін спірних правочинів в оману та свідоме неправомірне відчуження чужого нерухомого майна, а саме 1/9 частини спірної квартири, яка належить ОСОБА_3

04 серпня 2021 року на адресу суду надійшли письмові пояснення представника відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 адвоката Ковальчука Д.Ю. (том 2, а. с. 172-174), в яких він вважає за необхідне спростувати обставин, які викладені ОСОБА_5 у відзиві на позовну заяву.

Так, зазначає, що твердження ОСОБА_5 про те, що продавці 7/9 часток спірної квартир, зокрема ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 домовились з покупцями ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про продаж вказаних часток за 56000 доларів США не відповідає дійсності. Стверджує, що ОСОБА_7 разом зі ОСОБА_6 домовився виключно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про придбання у них 6/9 часток за 48000 доларів в гривневому еквіваленті, що й в подальшому було відображено в підписаному сторонами договорі купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом. При цьому, зазначає, що жодних домовленостей між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 щодо придбання за договором купівлі-продажу частки у ОСОБА_5 не було, а відтак і ціна вказаного придбання не погоджувалось між сторонами. Разом з цим, зазначає про те, що не відповідають дійсності й інші доводи ОСОБА_5 , викладені ним у відзиві на позовну заяву. Так, зазначає, що між ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 була досягнута домовленість про продаж 6/9 часток квартири АДРЕСА_1 за 48000 доларів США. Вказана домовленість була реалізована шляхом укладення 28 грудня 2019 року договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом. Дніпровського міського нотаріального округ Ковальовою Є.Є. При цьому, зазначає, що спільний знайомий ОСОБА_1 та ОСОБА_7 й ОСОБА_6 ОСОБА_22 , знаючи про продаж частки квартири ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , запропонував ОСОБА_7 із ОСОБА_6 придбати у них 6/9 частки квартири. Вказаній особі достовірно також відомо про суму подальшого продажу вказаної частки квартири за 48000 доларів США. Стверджує, що в середині грудня 2019 року, за попередньою домовленістю з ОСОБА_1 , ОСОБА_7 разом із ОСОБА_6 було передано в якості завдатку ОСОБА_1 27500 доларів США за продаж частки квартири. Вказані кошти були передані надвечір в присутності також спільного знайомого ОСОБА_22 у транспортному засобі ОСОБА_7 . При цьому, зазначає, що ОСОБА_1 написала на прохання покупців розписки про отримання нею в якості завдатку вказаної суми коштів, але попросила їх розірвати вказані розписки після підписання договору купівлі-продажу квартири, оскільки не бажала, щоб про отримання нею вказаної суми коштів знав її чоловік, який проживав з нею в «громадянському» шлюбі. Таким чоловіком є ОСОБА_23 , який представляє її як адвокат по даній справі та який був присутнім, як він вказав, в якості представника ОСОБА_1 при підписанні останньою договору купівлі-продажу 28 грудня 2019 року у приватного нотаріуса. Стверджує, що решта суми у розмірі 20500 доларів США були передані покупцями ОСОБА_1 28 грудня 2019 року безпосередньо перед підписанням договору купівлі-продажу квартири у приміщенні приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ковальової Є.Є. При цьому, зазначає про те, що за вимогою адвоката ОСОБА_1 ОСОБА_23 , покупцями були написані розписки про залишкову суму, яку вони передали того ж дня ОСОБА_1 , хоча за загальними правилами оформлення документів розписку пише саме та особа, яка отримує кошти, а не яка їх передає. Однак без вказаних розписок ОСОБА_23 не погоджував ОСОБА_1 підписувати договір купівлі-продажу квартири, і покупці змушені були написати вказані розписки, що додані до відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 . Під час підписання у приватного нотаріуса Ковальової С.С. також був присутній спільний знайомий ОСОБА_22 , який може підтвердити вказані обставини. Після підписання 28 грудня 2019 року договору купівлі-продажу квартири покупці розірвали розписки ОСОБА_1 про отримання нею 27500 доларів США в якості завдатку за продаж частки квартири поза межами приміщення нотаріальної контори. Стверджує, що жодного обману ОСОБА_1 щодо передачі коштів від покупців не було, і у неї та адвоката були відсутні жодні претензії стосовно переданих сум грошових коштів. В наданих покупцями розписках не має жодного слова про те, що вони зобов`язуються у майбутньому передати ОСОБА_1 ще якісь кошти, як він вказує у відзиві на позовну заяву. Станом до цього часу від ОСОБА_1 не надходило покупцям жодних вимог про сплату коштів. Нею не подавалось жодних заяв до правоохоронних органів про вчинення нібито шахрайських дій з боку Покупців. Не подано судових позовів про визнання недійсними підписаного нею договору купівлі-продажу квартири. Тобто ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій, які б свідчили, що стосовно неї були вчинені протиправні дії покупцями ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . Вказує, що ОСОБА_1 добровільно, без будь-якого примусу підписала договір купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2019 року, де в пункті 3 вказано, що фінансових або будь-яких інших претензій з приводу проведеного розрахунку сторони одна до одної не мають, а цей договір укладений ними не під впливом тяжких обставини для них, не на вкрай невигідних умовах, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психічного. Крім того зазначає, що ОСОБА_1 , достовірно знаючи про судові процеси стосовно частки квартири (цивільна справа № 204/2588/13-ц за позовом ОСОБА_18 в інтересах ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/9 частку квартири), не повідомила його та ОСОБА_7 , як покупців даного майна, про прийняте рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2014 року, яким були задоволені позовні вимоги ОСОБА_3 та визнано за останнім право власності на 1/9 частку квартири. Тобто, достовірно знаючи вказані обставини, ОСОБА_1 навмисно замовчувала про їх існування, чим порушила п. 5 договору купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2019 року і, саме такі дії свідчать про те, що саме ОСОБА_1 вчиняла вже на момент укладення договору шахрайські дії, вводячи в оману покупців стосовно предмета продажу. Більш того, вважає, що і на даний час, остання вступила в зговір з позивачами по цій справі, та визнаючи поданий ними позов, продовжує вчиняти вказані шахрайські дії стосовно покупців.

При цьому, стверджує, що жодних домовленостей у ОСОБА_7 разом з ОСОБА_6 та з ОСОБА_5 , зокрема щодо продажу останнім належної йому 1/9 частки квартири, взагалі не було. Жодних грошових коштів вони йому не передавали і передавати не зобов`язувались. Стверджує, що ОСОБА_5 добровільно без будь-якого примусу підписав договір дарування 1/9 частки квартири на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_6 . При цьому, приватним нотаріусом перед підписанням договору дарування, були роз`яснені умови та правові наслідки укладення даного договору, які йому були достовірно відомі та з якими він погодився. Вказує, що до цього часу від ОСОБА_5 вимог про сплату коштів до ОСОБА_7 чи ОСОБА_6 не надходило, жодних заяв до правоохоронних органів про вчинення нібито шахрайських дій чи позовів до суду, не подавалося. Тобто ОСОБА_5 не вчинялося жодних дій, які б свідчили, що стосовно нього покупцями були вчинені протиправні дії. В преамбулі договору дарування від 28 грудня 2019 року зазначено про те, що сторони договору підтверджують, що цей договір укладений ними не під впливом тяжких обставин для них, не на вкрай невигідних умовах, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, за відсутності будь-якого примусу фізичного, так і психічного. Вважає, що вказане свідчить про те, що ОСОБА_5 чітко розумів зміст вчиненого ним правочину та його правові наслідки, і ним вказаний договір підписувався без будь-якого фізичного примусу. Разом з цим, зазначає про те, що наданий ОСОБА_2 висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 1334-05 від 11 травня 2021 року, не є доказом незаконності оспорюваних позивачами договорів, бо останні посвідчувалися нотаріусом на підставі документів, наданих сторонами, з яких не вбачалося наявність самовільних перепланувань квартири. Зазначає, що вказана експертиза щодо аналізу закладеного дверного отвору між поз. 1 та поз 15 квартири на відповідність його державним стандартам та нормам була проведена станом на 11 травня 2021 року, в той час як оспорюванні позивачами договори були укладені в грудні 2019 року. Більш того, дана експертиза проведена без повідомлення всіх учасників даної справи, за їх відсутності. Тому прохає суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

27 вересня 2021 року на адресу суду надійшла уточнена позовназаява (том 3, а. с. 8-16), в якій позивачі прохали суд визнати недійсними договори купівлі-продажу квартири та дарування від 28 грудня 2019 року, які посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. відповідно за реєстровими № 996 та № 993 та скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, які внесені 28 грудня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. за індексними номерами 50543150 та 50542996.

16 листопада 2021 року представником відповідача ОСОБА_7 адвокатом Ковальчуком Д.Ю., до суду надано відзив на уточнену позовну заяву ( том 3, а. с. 29-35), аналогічного змісту відзиву на позовну заяву від 01 березня 2021 року.

16 листопада 2021 року представником відповідача ОСОБА_6 адвокатом Ковальчуком Д.Ю., до суду надано відзив на уточнену позовну заяву ( том 3, а. с. 46-53), аналогічного змісту відзиву на позовну заяву від 08 березня 2021 року.

У судовому засідання представник позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвокат Довженко О.В., позовні вимоги підтримав в повному обсязі, прохав суд їх задовольнити, обґрунтування надав аналогічні тексту уточненої позовної заяви.

У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 позовні вимоги визнала в повному обсязі, прохала їх задовольнити, обґрунтування надала аналогічні тексту відзиву на позовну заяву.

У судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 адвокат Осипов С.О., позовні вимоги визнав, прохав їх задовольнити, обґрунтування надав аналогічні тексам відзивів на позовну заяву.

У судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 адвокат Ковальчук Д.Ю., позовні вимоги не визнав, проти задоволення позову заперечував, обґрунтування надав аналогічні текстам відзивів на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (том 3, а. с. 242 на звороті), причини неявки суду не відомі.

Третя особа ОСОБА_8 в судове засідання не з`явилася, про дату, місце та час розгляду справи повідомлена належним чином (том 3, а. с. 243), причини неявки суду не відомі.

Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ковальова Є.Є. в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності (том 3, а. с. 246-248).

Дослідивши матеріали позовної заяви, заслухавши учасників цивільного процесу, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло (том 1, а. с. 15), виданого 07 грудня 1998 року Державним житлово-комунальним підприємством «Південне», згідно з розпорядженням № 3515-98, зареєстроване в КП «ДМБТІ» ДОР 03 січня 1999 року та записано в реєстрову книгу № 297п за реєстровим № 62-123, квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_4 (відповідач), ОСОБА_2 (позивач), ОСОБА_11 , ОСОБА_26 (відповідачка), ОСОБА_8 (третя особа), ОСОБА_12 та ОСОБА_16 (відповідач).

06 жовтня 2011 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Янковою І.В. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії ВРЕ № 799649, за реєстровим № 5-2249, на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 , 1936 року народження (том 1, а. с. 87, 138; том 2, а. с. 235).

10 жовтня 2011 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Янковою І.В. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії ВРЕ № 799672, за реєстровим № 5-2293, на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 , 1936 року народження (том 1, а. с. 92, 143; том 2, а. с. 236).

З Витягу про Державну реєстрацію прав № 33583528 від 23 березня 2012 року (том 1, а. с. 88, 139; том 2. А. с. 235 на звороті) вбачається, що за ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину серії ВРЕ № 799649, реєстровий № 5-2249, що видане 06 жовтня 2011 року Третьою дніпропетровської державною нотаріальною конторою, зареєстровано право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 .

З Витягу про Державну реєстрацію прав № 33583373 від 23 березня 2012 року (том 1, а. с. 93, 144; том 2, а. с. 236 на звороті) вбачається, що за ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину серії ВРЕ № 799672, реєстровий № 5-2293, що видане 10 жовтня 2011 року Третьою дніпропетровської державною нотаріальною конторою, зареєстровано право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 .

20 лютого 2013 року між ОСОБА_10 (від імені якої діяв ОСОБА_16 ) та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_10 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла у дар 2/9 частини квартири АДРЕСА_1 , які належали дарувальниці на підставі: Свідоцтва про право на спадщину за законом виданого Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою10 грудня 2010 року за реєстровим № 3-3108, зареєстрованого КП «ДМБТІ» ДОР 01 лютого 2011 року номер витягу 28858850, реєстраційний номер 31762216, Свідоцтва про право на спадщину за законом виданого Третьою дніпропетровською державною нотаріальною конторою10 грудня 2010 року за реєстровим № 3-3107, зареєстрованого КП «ДМБТІ» ДОР 01 лютого 2011 року номер витягу 28858852, реєстраційний номер 31762216 та, Свідоцтва про право власності на житло виданого Державним житлово-комунальним підприємством «Південне»07 грудня 1998 року, розпорядження № 3515-98, зареєстрованого в Дніпропетровському МБТІ 07 грудня 1998 року в реєстрову книгу за № 297п-62-123. Вказаний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою К.Ю. за реєстровим № 229 (том 1, а. с. 89-90, 140-141; том 2, а. с. 233 та на звороті).

З Витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 630698 від 20 лютого 2013 року (том 1, а. с. 91, 142Ґ; том 2, а. с. 234 та на звороті) вбачається, що на підставі (виникнення права власності) договору дарування від 20 лютого 2013 року № 229, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричною К.Ю. та, на підставі (внесення запису) рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 480454 від 20 лютого 2013 року за ОСОБА_1 зареєстровано право спільної часткової власності на 2/9 частки квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2014 року у справі № 204/2588/13ц, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 11 червня 2014 року (том 1, а. с. 22-23), рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2014 року скасовано, а позовні вимоги ОСОБА_18 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи : ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , Орган опіки та піклування Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради, ОСОБА_25 , ОСОБА_10 про визнання права власності в порядку спадкування після померлого батька, задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/9 квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_12 (том 1, а. с. 20 та на звороті). Рішення суду набрало законної сили 02 квітня 2014 року.

Так, вказаним рішенням суду, з-поміж іншого встановлено, що заповіту померлий ОСОБА_27 не залишав, тому його частку квартири після смерті повинні успадкувати спадкоємці першої черги, а саме: батько ОСОБА_9 , мати ОСОБА_10 та син ОСОБА_3 . Батьки померлого на час його смерті з ним не проживали, тому для прийняття спадщини після нього, відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України повинні були подати до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Заяви від них до нотаріальної контори у встановлений Законом термін подані не були. Таким чином можна вважати, що вони не прийняли даної частки спадщини (ч. 1 ст. 1272 ЦК України) (том 1, а. с. 20).

28 грудня 2019 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір дарування, за яким ОСОБА_5 безоплатно передав у власність ОСОБА_28 та ОСОБА_6 належну йому на праві особистої приватної власності 1/9 частки квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. за реєстровим № 993 (том 1, а. с. 81-82, 133-134; том 2, а. с. 208 та на звороті).

Також, судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та самим відповідачем ОСОБА_5 у судовому засіданні, що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. перед нотаріальним посвідченням вищевказаного договору дарування було роз`яснено його сторонам, зокрема відповідачам ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 те, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник ( ОСОБА_5 ) не має права вимагати від обдарованих ( ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ) вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру, а також положення чинного законодавства щодо укладання договорів дарування, підстав та наслідків визнання їх недійсними.

З Витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 195405099 від 28 грудня 2019 року (том 1, а. с. 83, 135) вбачається, що на підставі (виникнення права власності) договору дарування від 28 грудня 2019 року № 993, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. та, на підставі (внесення запису) рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ковальової Є.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50542996 від 28 грудня 2019 року за ОСОБА_6 зареєстровано право спільної часткової власності на 1/18 частки квартири АДРЕСА_1 .

28 грудня 2019 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 та ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_7 та ОСОБА_6 купили в рівних частках 6/9 часток квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. за реєстровим № 996 (том 1, а. с. 84-85, 136-137; том 2, а. с. 230- та на звороті).

З Витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 195405868 від 28 грудня 2019 року (том 1, а. с. 86) вбачається, що на підставі (виникнення права власності) договору купівлі-продажу від 28 грудня 2019 року № 996, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. та, на підставі (внесення запису) рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ковальової Є.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50543150 від 28 грудня 2019 року за ОСОБА_7 зареєстровано право спільної часткової власності на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 202644574 від 03 березня 2020 року (том 1, а. с. 9-12 та на звороті) вбачається зокрема, що право власності на кв. АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 11494612101, номер об`єкта в РПВН 31762216) належить: на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_7 (1/3 частки, номер запису про право власності 34938249) на підставі виникнення права власності договору купівлі-продажу від 28 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Ковальовою Є.Є. за реєстровим № 996, підстава внесення запису рішення приватного нотаріуса ДМНО Ковальової Є.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 50543150 від 28 грудня 2019 року; на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_6 (1/3 частки, номер запису про право власності 34938267) на підставі виникнення права власності договору купівлі-продажу від 28 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Ковальовою Є.Є. за реєстровим № 996, підстава внесення запису рішення приватного нотаріуса ДМНО Ковальової Є.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 50543150 від 28 грудня 2019 року; на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_7 (1/18 частки, номер запису про право власності 34938133) на підставі виникнення права власності договору дарування від 28 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Ковальовою Є.Є. за реєстровим № 993; підстава внесення запису рішення приватного нотаріуса ДМНО Ковальової Є.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 50542996 від 28 грудня 2019 року; на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_6 (1/18 частки, номер запису про право власності 34938118) на підставі виникнення права власності договору дарування від 28 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Ковальовою Є.Є. за реєстровим № 993; підстава внесення запису рішення приватного нотаріуса ДМНО Ковальової Є.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 50542996 від 28 грудня 2019 року.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 245531001 від 23 лютого 2021 року (том 1, а. с. 94-95, 145-146) вбачається зокрема, що право власності на кв. АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 11494612101, номер об`єкта в РПВН 31762216) належить: на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_7 (1/3 частки, номер запису про право власності 34938249) на підставі виникнення права власності договору купівлі-продажу від 28 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Ковальовою Є.Є. за реєстровим № 996, підстава внесення запису рішення приватного нотаріуса ДМНО Ковальової Є.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 50543150 від 28 грудня 2019 року; на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_6 (1/3 частки, номер запису про право власності 34938267) на підставі виникнення права власності договору купівлі-продажу від 28 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Ковальовою Є.Є. за реєстровим № 996, підстава внесення запису рішення приватного нотаріуса ДМНО Ковальової Є.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 50543150 від 28 грудня 2019 року; на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_7 (1/18 частки, номер запису про право власності 34938133) на підставі виникнення права власності договору дарування від 28 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Ковальовою Є.Є. за реєстровим № 993; підстава внесення запису рішення приватного нотаріуса ДМНО Ковальової Є.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 50542996 від 28 грудня 2019 року; на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_6 (1/18 частки, номер запису про право власності 34938118) на підставі виникнення права власності договору дарування від 28 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Ковальовою Є.Є. за реєстровим № 993; підстава внесення запису рішення приватного нотаріуса ДМНО Ковальової Є.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 50542996 від 28 грудня 2019 року.

З відповіді КП «ДМБТІ» ДМР від 16 березня 2021 року № 2892 (том 1, а. с. 201) вбачається, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи на квартиру АДРЕСА_1 на дату інвентаризації, проведеної 28 серпня 2010 року на замовлення ОСОБА_10 для видачі витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо оформлення спадщини на частину даної квартири, в технічній документації було зазначене самочинне переобладнання квартири, а саме: улаштування дверного отвору в капітальній стіні між поз. 1 поз. 15 та переобладнання поз. 16 (1,0 кв. м. у нежитлову), що підлягає усуненню. Житлова площа квартири після переобладнання складає 82,32 кв. м, загальна площа 146,8 кв. м. На дату останньої інвентаризації, проведеної 20 травня 2011 року, на замовлення ОСОБА_1 для видачі витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо оформлення спадщини, в технічній документації зазначене усунення самочинно улаштованого дверного отвору між поз. 1 та поз. 15 вищевказаної квартири, про що складений відповідний акт.

Згідно з наданим ОСОБА_2 висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 1334-05 від 11 травня 2021 року (том 1, а. с. 236-251) вбачається, що: «виконані будівельні роботи із влаштування дверної пройми (прорізу) у несучій конструкції внутрішньої перегородки з наступним проведенням будівельних робіт із закладання (заповнення) дрібними блоками із шлаку (шлакоблоками) спільної дверної пройми у перегородці між кімнатами коридору літ. «1» площею 16,2 кв. м. та коридору літ «15» площею 4,9 кв. м. квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , не відповідають вимогам ДБН В.2.2-15-2019 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення».

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 20ЦК України встановлює, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 (провадження № 12-173гс18) вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) вказано, що «належний спосіб або способи захисту обумовлюються змістом порушеного права та характером його порушення».

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватноправова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому,вимогами ч.3ст.215 ЦКУкраїни визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Щодо позовних вимог про визнання договору дарування недійсним, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.316ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Приписами ч. 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що незаборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 717 ЦК України визначено, що за договоромдарування однасторона (дарувальник)передає абозобов`язуєтьсяпередати вмайбутньому другійстороні (обдаровуваному)безоплатно майно(дарунок)у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Так, позивачі стверджують, що відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 набули право власності на 7/9 часток спірної квартири, зокрема 1/9 частка за договором дарування, незаконно, оскільки власники 3/9 частини цієї квартири, зокрема ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , не укладали з ними жодного правочину щодо відчуження своєї частки власності в спірній квартирі, а здійснені ними правочини вчинені з порушенням вимог чинного законодавства України, що є підставою для визнання їх недійсними.

Натомість відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , вважають договір дарування недійсним, зокрема з тих підстав, що відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не розрахувалися з ОСОБА_5 за ним.

При цьому, відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 стверджують, що жодних домовленостей між сторонами договору щодо його оплатності не було. Більш того, зазначають про те, що при вчиненні даного правочину нотаріусом було роз`яснено його сторонам про правову природу безоплатності договору дарування, значення його умов, правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності, фіктивності та удаваності, з`ясовано волевиявлення кожного із сторін та бажання настання реальних наслідків за ним. Стверджують, що ОСОБА_5 виявив власне бажання на укладення договору дарування, розумів та знав, що даний правочин є безоплатним.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 28 грудня 2019 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. за реєстровим № 993, за яким ОСОБА_5 безоплатно передав у власність Камінському та ОСОБА_6 належну йому на праві особистої приватної власності 1/9 частку квартири АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 81-82, 133-134; том 2, а. с. 208 та на звороті).

На підставі вказаного договору дарування та рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ковальової Є.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50542996 від 28 грудня 2019 року за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зареєстровано право спільної часткової власності на 1/18 частки квартири АДРЕСА_1 , за кожним (том 1, а. с. 83, 135).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, право власності на 1/9 частки квартири по АДРЕСА_5 на момент її відчуження належало ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло (том 1, а. с. 15), виданого 07 грудня 1998 року Державним житлово-комунальним підприємством «Південне», згідно з розпорядженням № 3515-98, зареєстроване в КП «ДМБТІ» ДОР 03 січня 1999 року та записано в реєстрову книгу № 297п за реєстровим № 62-123.

Крім того,судом у судовому засіданні у ОСОБА_5 було з`ясовано та встановлено, що приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. перед нотаріальним посвідченням вищевказаного договору дарування, було роз`яснено його сторонам, зокрема відповідачам ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 те, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник ( ОСОБА_5 ) не має права вимагати від обдарованих ( ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ) вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.

Таким чином, суд дійшов переконливого висновку про те, що доводи відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 щодо несплати останньому відповідачами ОСОБА_7 та ОСОБА_6 за вказаним договором дарування грошових коштів спростовані встановленими під час судового розгляду обставинами справи.

Разом з цим, судом встановлено, що вказаним договором дарування, жодним чином не порушуються права ані позивачів, ані відповідачів, ані будь-яких інших осіб, а власне сам ОСОБА_5 не звертався до суду із позовом про визнання договору дарування, який є предметом розгляду у цій справі, недійсним.

З огляду на викладене, враховуючи те, що право власності на 1/9 частину вказаної квартири, на момент її відчуження, дійсно належало ОСОБА_5 , а сторони договору дарування під час його укладання розуміли значення умов цього договору та його правові наслідки, в тому числі щодо його безоплатності, при цьому, останні підтвердили власне волевиявлення, дійсність їх намірів при його укладанні та спрямованість на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а також те, що він не має характеру фіктивного та удаваного правочину, їм роз`яснено положення чинного законодавства щодо порядку укладення таких договорів, підстави та наслідки визнання їх недійсними, що безпосередньо підтверджено ОСОБА_5 в судовому засіданні, сам договір дарування нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. за реєстровим № 993, тобто останній укладений з дотриманням вимог ст. 203 ЦК України, при цьому права та інтереси, ані позивачів, ані інших осіб вказаним договором дарування не порушені, суд доходить обґрунтованого висновку, що підстави для визнання вказаного договору дарування недійсним відсутні.

Зважаючи на те, що підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання договору дарування від 28 грудня 2019 року, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. за реєстровим № 993 недійсним відсутні, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, а оскільки позовна вимога про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яке внесено 28 грудня 2019 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. індексний номер 50542996 від 28 грудня 2019 року є похідною від первісної вимоги про визнання договору дарування недійсним, то дана вимога також не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд зазначає наступне.

Так, позивачі, з-поміж іншого стверджують, що відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 набули право власності на 7/9 часток спірної квартири, зокрема 6/9 часток за договором купівлі-продажу від 28 грудня 2019 року, незаконно, оскільки власники 3/9 частини цієї квартири, зокрема ОСОБА_13 , ОСОБА_8 та ОСОБА_3 , не укладали з ними жодного правочину щодо відчуження своєї частки власності в спірній квартирі, а здійснені ними правочини вчинені з порушенням вимог чинного законодавства України, що є підставою для визнання їх недійсними.

Натомість відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , вважають вказаний договір купівлі-продажу недійсним, зокрема з тих підстав, що відповідачі ОСОБА_7 таа ОСОБА_6 не розрахувалися за вказаним договором з ОСОБА_1 у повному обсязі, вже після, «заради справедливості» з тих підстав, що дійсно продана ОСОБА_1 1/9 частина спірної квартири належить ОСОБА_3 .

Натомість відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 стверджують, що під час вчинення оскаржуваного правочину вони вчинили всі необхідні та достатні дії для належного набуття та оформлення права власності на спірне нерухоме майно. Ними були виконані всі вимоги чинного законодавства стосовно посвідчення вказаного правочину та реєстрації права власності на вказаний вище об`єкт нерухомого майна. Разом з цим, відповідачі стверджують, що жодних заборон або обмежень для вчинення оскаржуваних правочинів не було та не існувало, з ОСОБА_1 за вказаним договором вони розрахувалися в повному обсязі, при цьому остання жодних майнових претензій до них не мала ані під час, ані після укладання цього договору, а про те, що 1/9 частина із проданих їм 6/9 частин вказаної квартири не належить продавцю вони не знали, а остання від них це приховала.

Приписами ч. 4 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2014 року у справі № 204/2588/13ц, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 11 червня 2014 року (том 1, а. с. 22-23), рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2014 року скасовано, а позовні вимоги ОСОБА_18 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , Орган опіки та піклування Красногвардійської районної у місті Дніпропетровську ради, ОСОБА_25 , ОСОБА_10 про визнання права власності в порядку спадкування після померлого батька, задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/9 квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_12 (том 1, а. с. 20 та на звороті). Рішення суду набрало законної сили 02 квітня 2014 року.

Європейський суд з прав людини зауважує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника. Так, суд покладає на заявника лише обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватися від виконання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання (рішення ЄСПЛ «Чірікоста і Віола проти Італії»).

Крім того, у рішенні від 26 квітня 2007 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнаватись про стан відомого їм судового провадження.

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, зокрема ухвалою Вищого спеціалізованогосуду Українивід 11червня 2014року (том 1,а.с.22-23), авідповідачами неспростовано, що саме ОСОБА_1 було подано касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2014 року у справі № 204/2588/13ц, яким визнаноза ОСОБА_3 право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_6 , в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_12 , що свідчить про те, що остання достеменно знала про наявність даного спору та прийняті в ньому судові рішення.

Крім того, суд зазначає про те, що як вбачається з матеріалів справи, з моменту вчинення відповідачами правочинів, з 28 грудня 2019 року та станом на дату розгляду справи, минуло чи мало часу, натомість відповідачка ОСОБА_1 детально пам`ятає обставини здійснення оскаржуваних правочинів (із зазначенням приблизного часу кожної дії), що вказує на гарну пам`ять останньої.

З оглядуна викладене, судвважає,що неспроможнимиє доводивідповідачки ОСОБА_1 про те,що змоменту винесеннясудами рішеньпо справі№ 204/2588/13-цдо моментуукладення спірнихдоговорів 28грудня 2019року минулоп`ять зполовиною роківта те,що міжнею таїї братамий сестрамибули іншісудові процесищодо іншогонерухомого майна,а відтаквона втратилаконтроль тавже неможе пам`ятатипро деякірішення,оскільки остання достеменно знаючи: по-перше, про наявність судового спору відносно вказаної частки майна, по-друге, про прийняте апеляційним судом Дніпропетровської області від 02 квітня 2014 року у справі № 204/2588/13ц рішення, яким визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 ,в порядкуспадкування післяпомерлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_12 ,яке вонаоскаржувала вкасаційній інстанціїта,в подальшому не забула відчужити вказану частку майна та взяти за неї гроші, що свідчить про її умисел настання реальних наслідків вчинених правочинів, а не на її забудькуватість.

Разом з цим, суд зазначає про те, що не заслуговують на увагу доводи відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_5 щодо виникнення права власності з моменту державної реєстрації та того, що: «якби позивач-2 або його на той час опікун скористалися своїм правом та зареєстрували належним чином 1/9 частини квартири за позивачем-2 то звичайно від позивача-2 будь-яких позовних вимог до них та інших відповідачів не було», з огляду на наступне.

Так,приписами ст.328ЦК Українивизначено,що правовласності набуваєтьсяна підставах,що незаборонені законом,зокрема ізправочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Нормою ч. 1 ст.321ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про права людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено Європейським судом з прав людини у справі «Маркс проти Бельгії», в рішенні якого суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності».

Згідно з вимогами ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Крім того, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачами не спростовано, що право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 виникло у порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_12 на підставі рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2014 року у справі № 204/2588/13ц, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 11 червня 2014 року (том 1, а. с. 22-23), про яке відповідачка ОСОБА_1 не лише достеменно знала, а й з огляду на її позицію щодо того «якби позивач-2 або його на той час опікун скористалися своїм правом та зареєстрували належним чином 1/9 частини квартири за позивачем-2 то звичайно від позивача-2 будь-яких позовних вимог до неї та інших відповідачів не було», суд доходить висновку, що остання ще й скористалася обставинами відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 , а наразі відповідальність щодо власних незаконних дій з відчуження частки майна позивача намагається перекласти на самого ОСОБА_3 , а позов позивачів намагається використати у власних цілях, не за ради «справедливості» повернення незаконно вибулого з права власності позивача ОСОБА_3 майна (1/9 частки в спірній квартирі), а задля повернення права власності на відчужену нею частку власного майна й таким чином збагачення за рахунок відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .

З огляду на викладене, з урахуванням того, що відповідачка ОСОБА_1 набула право власності на 1/9 частину квартири АДРЕСА_1 на підставі: свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВРЕ № 799672 від 10 жовтня 2011 року, після смерті ОСОБА_9 , зокрема на 1/18 частину, яка до цього належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 , спадкоємцем якого начебто є його батько ОСОБА_9 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав та, договору дарування від 20 лютого 2013 року за реєстровим № 229, за яким ОСОБА_10 подарувала їй, в тому числі 1/18 частину спірної квартири, яка до цього належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 , спадкоємцем якого начебто є його мати ОСОБА_10 , що спростовано рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2014 року у справі № 204/2588/13ц, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 11 червня 2014 року, що набрало законної сили 02 квітня 2014 року та, яким визнано право власності на 1/9 квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_12 саме за його сином ОСОБА_3 , про що на момент відчуження вказаної частки майна відповідачка ОСОБА_1 достеменно знала, але наміру щодо його незаконного відчуження не полишила, тому задля попередження перешкод щодо його відчуження дійсним власником ОСОБА_3 , з метою нерозголошення (повідомлення) інших співвласників майна про свої наміри щодо його відчуження та формального дотримання приписів ст. 362 ЦК України, за попереднім погодженням з відповідачами ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , останніми було укладено оспорений договір дарування, після чого укладено оспорений договір купівлі-продажу, в тому числі щодо продажу 1/9 частки квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної часткової власності позивачу ОСОБА_3 . Відтак, на час укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу № 996 від 28 грудня 2019 року у ОСОБА_1 було відсутнє право власності на спірну 1/9 частку квартири, а отже у останньої були відсутні законні підстави для укладання вказаного договору в цій частині. Натомість інші підстави для визнання вказаного договору недійсним не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, у зв`язку з чим суд доходить висновку про недійсність вказаного правочину, в силу вимог статей 203, 215 ЦК України, в частині незаконного вибуття із права власності ОСОБА_3 1/9 частки квартири АДРЕСА_1 та наявність підстав для задоволення даних позовних вимог саме в цій частині.

Статтею 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Разом з тим, суд зазначає про те, що абз. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі, якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Відповідно до вимог абз. 3 ч. 1 ст.26Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом п. 1 ч. 7 ст. 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

З оглядуна викладене,з урахуваннямтого,що відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 ,на підставідоговору купівлі-продажуквартири №996від 28грудня 2019року,з-поміжіншого,набули правовласності на1/9частину квартиру АДРЕСА_1 ,що належить направі власності ОСОБА_3 , при цьому на теперішній час в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі вказаного договору купівлі-продажу та рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ковальової Є.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 20543150 від 28 грудня 2019 року, зареєстровано право власності на 1/3 частину вказаної квартири за ОСОБА_7 (номер запису про право власності 34938249 від 28 березня 2019 року) та на 1/3 частину вказаної квартири за ОСОБА_6 (номер запису про право власності 34938267 від 28 березня 2019 року), суд дійшов переконливого висновку про те, що рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в частині продажу 1/9 частки квартири АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 , що внесено 28 грудня 2019року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є., індексний № 20543150 від 28 грудня 2019 року, слід скасувати, через що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, матиме найбільший ефект. Таким чином, метою ефективного способу захисту є забезпечення поновлення порушеного права, адекватність наявним обставинам.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Європейський суд з прав людини вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції.

Не зважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа, № 30210/96).

ЄСПЛ, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року, вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці, у рішеннях від 13 травня 1980 року в справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32) зазначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст.2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд доходить до обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_7 ;РНОКПП НОМЕР_1 )та ОСОБА_3 ( АДРЕСА_8 ;РНОКПП НОМЕР_2 )до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_7 ;РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_7 ;РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_7 ;РНОКПП НОМЕР_5 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_9 ;РНОКПП НОМЕР_6 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_10 ;РНОКПП НОМЕР_7 ),треті особи ОСОБА_8 ( АДРЕСА_11 ;РНОКПП НОМЕР_8 )та приватнийнотаріус Дніпровськогоміського нотаріальногоокругу КовальоваЄвгенія Євгенівна( АДРЕСА_12 ),про визнаннянедійсними договорівкупівлі-продажута дарування задовольнити частково.

Визнати договір купівлі-продажу квартири, в частині продажу 1/9 частки квартири АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), від 28 грудня 2019 року, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. за реєстровим № 996, недійсним.

Скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в частині продажу 1/9 частки квартири АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ), що внесено 28 грудня 2019року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є., індексний № 20543150 від 28 грудня 2019 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна