Рішення № 10997461, 26.08.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2010 р. Справа № 57/101-10

вх. № 6005/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Крячко О.В., дов. №1 від 13.04.2010р.

Представник відповідача - Поліщук О.А., дов. від 02.03.2010р.

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ефект-плюс", с. Плахтянка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа-М", м. Харків 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю ТБ “Слобожанський”, м. Харків

про стягнення 431191,15 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ “Ефект Плюс” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача –ТОВ “Основа-М” на свою користь заборгованість в сумі 431191,15 грн., з яких 272685,92 грн. - сума основної заборгованості, інфляційні витрати –68989,54 грн., плата за користування грошовими коштами 7% річних –31900,52 грн., пеня –57615,17 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором відступлення права вимоги від 19.02.2008 року щодо виплати винагороди, а також просить віднести на відповідача свої витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 липня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 13 липня 2010 року о 10:20 год.

У судовому засіданні 13 липня 2010 року оголошувалась перерва до 09 серпня 2010 року о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 серпня 2010 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю ТБ “Слобожанський” розгляд справи відкладено на 26 серпня 2010 року.

У призначеному судовому засіданні 26 серпня 2010 року представник позивача підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити, через канцелярію господарського суду надав заяву про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх. № 17452), які судом долучені до матеріалів справи.

Відповідач у судовому засіданні надав відзив на позов, в якому заперечує проти стягнення пені та 7 % річних посилаючись на те, що позивачем пропущено строк позовної давності для нарахування 7% штрафу та пені, у зв’язку з чим надав заяву (вх.№ 17405) про пропуск позивачем строку позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 7% штрафу –31900,52 грн. та пені 57615,17 грн. Окрім того, відповідачем перераховано заявлені до стягнення інфляційні, розмір яких на його думку склав 62717,68 грн., у зв’язку з чим, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат в сумі 68989,54 грн. У судовому засіданні повноважний представник відповідача підтримав відзив на позов, проти суми основного боргу не заперечував.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав.

Присутні в судовому засіданні 26 серпня 2010 року позивач та відповідач вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі відповідача.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами і документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач у позовній заяві, по договору поставки № 0307-2 від 03.07.2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Слобожанський» (третя особа) отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Ефект-плюс» (позивача) продукцію для годування тварин за січень - березень 2007 р, при цьому загальна заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Слобожанський» за поставлений товар склала 272685,92 грн, що підтверджується актом звірки станом на 19.02.2008 р.

19 лютого 2008 року між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Ефект-плюс» (цедент) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Основа – М» (цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до умов якого, право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Слобожанський» (боржник), що належить цеденту (позивачу) за договором поставки № 307-2, укладеного 03 липня 2006 року між цедентом (позивачем) та боржником ТОВ «Торговий будинок «Слобожанський» (третя особа), а саме право вимоги належного виконання грошового зобов’язання, яке згідно двостороннього акту звіряння розрахунків складає 19.08.2008 року становить 272685,92 грн.

Відповідно до п. 4 договору відступлення права вимоги моментом переходу права вимоги цедента до цесіонарія є дата підписання акту прийому-передачі документів, які підтверджують право вимоги, що є предметом цього договору.

Як свідчить акт прийому-передачі від 19.02.2008 року (додаток № 1 до договору) позивач передав відповідачеві оригінал договору поставки № 307-2 від 03 липня 2006 року та акту звірки розрахунків від 19.02.2008 року.

Згідно пунктів 6, 7 договору відступлення права вимоги від 19.02.2008 р відповідач як Цесіонарій зобов’язався сплатити позивачу винагороду в сумі 272685,92 грн., згідно гарантійного листа від 21 квітня 2008 року та згідно графіку, починаючи з 19.05.08 року та закінчуючи 29.08.2008 року.

Проте, як зазначає позивач в позовній заяві, відповідач не сплатив йому передбачену договором відступлення права вимоги винагороду в сумі 272685,92 грн., що і стало підставою для звернення позивачу з позовом до суду.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 статті 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за право чином (відступлення права вимоги).

У відповідності до ст.. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.. 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно ст..517 Цивільного кодексу України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін передбачену договором винагороду у встановлений строк не сплатив.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання по договору відступлення права вимоги від 19 лютого 2008 року, який був укладений між сторонами по справі.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги та визнав суму основного боргу, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 272685,92 грн. заборгованості за надані послуги, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

У відповідності до п. 7 договору сторонами встановлено відповідальність за невиконання умов графіку щодо сплати платежів за договором у вигляд пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.

За прострочення внесення плати (винагороди) позивач нарахував відповідачу пеню, яка за період з 17 травня 2009 року по 17 травня 2010 року склала 57615,17 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог в частині стягнення пені суд виходить з наступного.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлене законом чи договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання повинно мало бути виконано.

У відповідності до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 267 Цивільного кодексу, зазначається, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

В даному випадку, оскільки строк позовної давності станом на 01 липня 2010 року (дата подачі позовної заяви) щодо нарахування заборгованості по договору відступлення права вимоги за період 17.05.2008 року по 15.05.2010 року сплив і відповідач заявив про строк позовної давності щодо нарахування пені, то суд вважає вимоги позивача щодо стягнення пені в розмірі 31900,52 грн. за цей період такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до п. 7 договору сторонами встановлено відповідальність за невиконання умов графіку щодо сплати платежів за договором у розмірі 7% річних від простроченої суми за незаконне користування боржником чужими коштами згідно договору поставки № 0307-2 від 03.07.2006 року за весь період прострочення платежів згідно договору.

Позивачем за прострочення відповідачем грошового зобов'язання за період з 29.08.2008 року по квітень 2010 року нараховано 68989,54 грн. інфляційних та 7% річних у розмірі 31900,52 грн.

Розглянувши наданий позивачем розрахунок, перевіривши вірність його нарахування, судом встановлено, що позивачем допущено арифметичну помилку; судом перераховано розмір інфляційних та за розрахунком суду їх розмір склав 6750,45 грн., який підлягає стягненню з відповідача; в частині стягнення 1488,09 суми інфляційних суд відмовляє як безпідставно нарахованих.

Щодо стягнення 7% річних у розмірі 31900,52 грн., судом перевірено його нарахування, та вважає його таким, що підлягає стягненню з відповідача.

Суд критично оцінює посилання відповідача, що заявлені до стягнення 7% річних є штрафом, оскільки сторони в п. 7 договору чітко визначились щодо відповідальності за невиконання умов договору у вигляді пені (подвійна облікова ставка Національного банку України) та річних (7%).

Суд зазначає, що річні за своєю правовою природою не є штрафними санкціями в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки вказаною нормою встановлено обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування 3% річних (або інший розмір процентів що встановлений договором або законом) по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Захист цивільних прав здійснюється, в тому числі, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законодавством або договором, неустойки (штрафу, пені), а також інших засобів, передбачених законодавством.

Отже, стягнення річних та втрат від інфляції є засобом захисту цивільних прав у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України.

За таких обставини, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню 272685,92 грн. основного боргу, 31900,52 грн. 7% річних та 67501,45 грн. Інфляційних.

У відповідності до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 11,15,16,512-516,525,526,530,546,548,549,598,610,611,612,625,629,, Цивільного кодексу України,ст..ст..173,174,179,193,198,343,Господарського кодексу України ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 75,ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Основа-М», 61052, м. Харків, вул. Червоноармійська 11, код ЄДРПОУ 32868373, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ефект-плюс», 08030, Київська область Макарівський район с. Плахтянка вул. Кавказька 1, код ЄДРПОУ 33466378, заборгованість в сумі 272685,92 грн. основного боргу, 31900,52 грн.; 7% річних та 67501,45 грн. Інфляційних, а також державного мита 3720,88 грн та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 203,65 грн.

Видати наказ після набрання чинності судовим рішенням.

В задовленні решти позовних вимог відмовити.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 30 серпня 2010 року

справа № 57/101-10