Постанова № 10677396, 03.08.2010, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2010 р.Справа № 16/44/10

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мацюри П.Ф.,

суддів Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.,

при секретарі судового засідання Подуст Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: Ханагян Ю.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Приватного підприємства „Виробничо-комерційне підприємство „Каро”

на рішення господарського суду Миколаївської області від 02.06.2010 р.

у справі №16/44/10

за позовом Фермерського господарства „ОАЗИС”

до Приватного підприємства „Виробничо-комерційне підприємство „КАРО”

про стягнення 74490,00 грн.,

В С Т А Н О В И В:

26.03.2010 р. Фермерське господарство „ОАЗИС” ( далі- позивач) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватного підприємства „Виробничо-комерційне підприємство „Каро” (далі -відповідач) про стягнення дизельного палива в кількості 12690 літрів.

В ході розгляду справи судом першої інстанції, позивачем до суду було надано доповнення до позовної заяви яким останній просив суд стягнути з відповідача на свою користь 74490 грн., тобто суму на яку був поставлений товар, а саме 12690 літрів дизельного палива.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.06.2010 р. (суддя Фролов В.Д.), з урахуванням доповнення до позовної заяви, позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача 74490 грн. заборгованості, 744,90 грн. держмита та 236 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Відповідач із рішенням суду першої інстанції не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову, з посиланням при цьому на те, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Позивач в судове засідання не з’явився, хоча вчасно та належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Заслухавши усні пояснення представника відповідача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в т.ч. наявні у ній докази, відповідність викладеним у рішенні висновкам цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Апелянт в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що місцевий господарський суд помилково зазначає в рішенні про існування між сторонами договірних правовідносини поставки дизельного палива, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 509, ч.1 ст.11 ЦК України, а також ч.1 ст.173, ч.1 ст. 174 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання у сфері господарювання з підстав передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші), а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язки. Господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом. Згідно ч.1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-які формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Однак пунктом1 ч.1 ст. 208 ЦК України встановлено, що правочин між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. В матеріалах справи відсутній підписаний сторонами договір позики.

З цими доводами судова колегія погодитись не може, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи згідно видаткової накладної №102 від 22.04.2009 р. представнику відповідача за довіреністю серія ЯПП № 727118 від 22.04.2009 р. було відвантажено дизельне паливо в кількості 4230 л. по ціні 3,75 грн. за 1 л. на загальну суму з ПДВ 19035 грн.; згідно видаткової накладної № 116 від 19.05.2009 р. представнику відповідача за довіреністю серія ЯПП № 727128 від 25.05.2009 р. було відвантажено дизельне паливо в кількості 4230 л.; згідно видаткової накладної №122 від 28.05.2009 р. представнику відповідача за довіреністю серія ЯПР № 711505 від 28.05.2009 р. відвантажено дизельне паливо в кількості 4230 л.; згідно видаткової накладної № 153 від 04.07.2009 р. представнику відповідача за довіреністю серія ЯПР № 711510 від 04.07.2009 р. було відвантажено дизельне паливо в кількості 4230 л.; згідно видаткової накладної № 144 від 24.06.2009 року представнику відповідача за довіреністю серія ЯПП № 727132 було відвантажено дизельне паливо в кількості 4230 л. Що підтверджує існування між сторонами договірних відносин стосовно поставки дизельного палива позивачем та істотні умови договору позики, передбачені чинним законодавством, а саме умови стосовно предмету, кількості товару, що позичається.

Станом на 12.08.2009 року відповідач частково повернув дизельне паливо позивачу в кількості 8460 л. Станом на 12.10.2009 р. відповідач не повернув позивачу дизельне паливо в кількості 12690 л..

12.10.2009 р. позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою за вих. № 1210-3 про повернення продукції у триденний термін, що підтверджується поштовою квитанцією від 13.10.2009. і повідомленням про вручення від 14.10.2009 р. (а.с.22-23).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. У відповідності зі ч.1ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 1046 ЦК України передбачено, що позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка Позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної кількості речей.

Як вже було зазначено цим підтвердженням є видаткова накладна та довіреність. Крім того, згідно ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається. Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового: обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, зобов’язання (неналежне виконання). Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання, або не виконав його у строк установлений договором або законом. Згідно зі ст. 204ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч.1ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до п.1 ч.1 ст.208, ч.1ст.207 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами: правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що доводи викладені в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

Оцінюючи відповідно до вимог ст. 101 ГПК України, рішення місцевого суду в цілому, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи в ході розгляду справи судом першої інстанції розгляд справи неодноразово відкладався.

02.06.2010 р. представником позивача до суду першої інстанції було надано доповнення до позовної заяви згідно якого позивач просив суд при стягненні з відповідача на користь позивача дизельне паливо в кількості 12690 л. вказати суму на яку було поставлено товар, а саме 74790 грн., тим самим змінивши предмет позову. В судове засідання 02.06.20140 р. відповідач не з’явився. Господарський суд Миколаївської області за відсутності відповідача і з урахуванням доповнень до позовної заяви прийняв рішення про задоволення позову та стягнувши з відповідача на користь позивача 74490, 00 грн. заборгованості, порушивши при цьому процесуальні права відповідача, передбачені статтями 22 і 23 ГПК України. Оскільки, дійсно, частиною 4 ст. 22 ГПК України передбачено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову. Але у відповідності до абзацу першого пункту 8 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.96 р. N 02-5/422 „ Про судове рішення” (зі змінами) зміна в рішенні господарського суду предмета, підстав позову за заявою позивача, зробленою безпосередньо в засіданні суду, допустима лише, якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета, підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі. У зв'язку з висуненням позивачем у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 22 ГПК, додаткових, змінених чи нових вимог до відповідача останній вправі вимагати відкладення розгляду справи для подання відповідних доказів. Тобто при прийнятті рішення з урахуванням доповнень позивача судом порушено ст. 22 ГПК України та не було надано можливості викладення своєї правової позиції відповідача щодо зміни предмету позову. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу копії вищевказаного доповнення (змін) позовних вимог.

Також, згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 18.03.2008 року № 01-8/164 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” зазначено, що виходячи з того, що позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі (ст. 54 ГПК), а зміна підстав або предмету позову, розміру позовних вимог означають зміну істотних складових позову, відповідні заяви (клопотання) також мають подаватись до суду в письмовій формі. Якщо клопотання про зміну підстав або предмету позову, збільшення або зменшення позовних вимог заявлено позивачем (його представником) в усній формі, суд повинен запропонувати позивачеві (його представникові) викласти таке клопотання в письмовій формі, а якщо це неможливо зробити в даному судовому засіданні - оголосити перерву в засіданні або відкласти розгляд справи (стаття 77 ГПК). Крім того, з огляду на приписи статей 42, 43 та частин першої - третьої статті 22 ГПК суд має вживати заходів до того, щоб усі учасники судового процесу мали можливість одержати копії відповідної заяви (клопотання) або іншим чином ознайомитись з її змістом. З цією метою такі копії можуть бути вручені іншим учасникам судового процесу (їх представникам) безпосередньо в судовому засіданні (під розпис на оригіналі заяви) або надіслані їм позивачем поштою з наданням суду доказів надсилання у встановлений судом строк.

Крім того, у судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача не заперечував проти заборгованості перед позивачем дизельного палива саме у кількості 12690 л.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду Миколаївської області - скасуванню з урахуванням наведеного в мотивувальній частині цієї постанови.

Керуючись ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Виробничо-комерційне підприємство „Каро” - задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Миколаївської області від 02 червня 2010 року по справі №16/44/10- скасувати.

3. Позов Фермерського господарства „ОАЗИС” - задовольнити.

4.Стягнути з Приватного підприємства „Виробничо-комерційне підприємство „Каро” (56301, Миколаївська область, смт. Врадіївка, вул. Кооперативна, 21; код ЄДРПОУ 20892727) на користь Фермерського господарства “ОАЗИС” (Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, вул. Миру,12, кв. 101; код 19292583) 12690 літрів дизельного палива вартістю 74490 грн., витрати по сплаті державного мита 744,90 грн. та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя П.Ф. Мацюра

Судді В.В. Бєляновський

          М.А Мирошниченко