Рішення № 10416772, 07.07.2010, Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 2-368/2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07 липня 2010 року Канівський міськрайонний суд

Черкаської області

В складі: головуючого судді Штих К.М.

за участю секретаря Десятник О.А.

розглянувши на попередньому судовому засіданні в м. Каневі цивільну справу за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення боргу та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.

ВСТАНОВИВ :

ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Черкаської обласної Дирекції звернувся в суд до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за кредитом, стягнувши борг за рахунок предмету іпотеки нежитлові вбудовану-прибудовані приміщення магазинів. Що знаходяться в АДРЕСА_1 НОМЕР_1 по цій же вулиці і належить на праві власності відповідачу, заборгованість в сумі 1365151,61 грн. на їх користь та стягнути судові витрати.

Заперечуючи проти позовних вимог позивача, відповідач ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ПАТ«Райффайзен Банк Аваль» та третьої особи: приватного нотаріуса Канівського міського нотаріального округу про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки. Просить суд визнати спірний кредитний договір недійсним та договорів іпотеки та зобовязати Банк повернути йому усі отримані кошти та прийняти від нього суму 165300,00 доларів США, з розстрочкою платежів на 96 місяців, за таких умов, щомісячний платіж буде складати 1721,875 доларів США в еквіваленті національній валюті(гривна) на момент платежу та зобов»язати приватного нотаріуса Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстрів іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передане в іпотеку за договорами іпотеки укладеними між ними та банком 09.08.2008 року.

Представник позивача в судовому засіданні зустрічний позов відповідача не визнав, а поданий Банком позов підтримав. Пояснив, що відповідач ухиляється від виконання своїх зобовязань за кредитним договором, згідно якого відповідач отримав споживчий кредит у розмірі 165300 (сто шістдесят пять тисяч доларів США) зі сплатою 16,4 % річних, терміном погашення по 07.08.2018 року, а саме в частині погашення кредиту та спати відсотків за його користування.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, поданий відповідачем зустрічний позов підтримав та пояснив, що задоволення зустрічного позову не може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, а саме визнання недійсним кредитного договору, який суперечить діючому законодавству, оскільки вважає, що первинний позов є безпідставним та необґрунтованим,посилаючись на те, що 08.08.08 року між Банком і відповідачем було укладено кредитний договір, текст якого складений Банком містить положення, які значно погіршили положення відповідача, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме Банк, надавши кредит в доларах США порушив норми статті 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст.3 КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст.6, 7 Постанови Нацбанку України № 200 від 30.05.2007 р. « Про затвердження використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає, що використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесенням в кредитний договір умови,яка є дискримінаційною, такою, що суперечить принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду відповідача, що значно погіршує становище відповідача, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для відповідача відповідно до п.2 ст.18 Закону України « Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним і подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплено в ст.3 ЦК України принципу справедливості. Несправедливим є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає, згідно умов кредитного договору, погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом в доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Банк перекладає виключно на відповідача позичальника за кредитним договором, громадянина, спожиаича кредитних послуг, що є грубим порушенням ч.3 ст.13 ЦК України.

Зважаючи на те, що ініціатором укладення договору був саме відповідач, фізична особа споживач, а умови договору запропонував саме Банк, який в порушення Закону України «Про захист прав споживача» не розяснив у письмовій формі про преваги та недоліки пропонованих схем кредитування та за відома включив у договір нікчемні вимоги, а саме виразив повернення кредиту та відсотків за користування кредитом в іноземній валюті та крім того вказав в п.1.9 кредитного договору про дострокове розірвання договору, що суперечить ч.3 ст.6 Закону України « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-ІІІ від 12.07.2001 р. в редакції від 10.02.10 року, а тому такий договір є нікчемним, просить суд зустрічний позов задоволити, а в позові Банку відмовити.

Третя особа, приватний нотаріус в судове засідання не зявилася, продала заяву про слухання справи у її відсутність.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що зустрічна позовна заява ОСОБА_2 підлягає до задоволення.

В судовому засіданні з достовірністю встановлено, що між Банком і відповідачем було укладено кредитний договір № 010/02-33/964/08 від 08.08.08 року про отримання кредиту в сумі 165300 (сто шістдесят пять триста доларів США) строком до 07.08.2018 року зі сплатою 16,4 % річних відповідно до п.1.5, п.1.6 даного договору у розмірах та в строки, визначені у Графіку повернення кредиту та сплати процентів, комісій, шляхом внесення готівки в касу Банку в іноземній валюті - доларах США ( а.с. 8-13).

Станом на 03.02.2010 року відповідач, відповідно до інформації Банку, допустив порушення зобовязання по договору кредиту та має заборгованість за кредитом 151883,90 доларів США, заборгованість за відсотками 16274,94 долари США, пеня 2476.58 доларів США, а всього: 170635,Є42 долари США або 1365151, 61 грн. за офіційним курсом НБУ 8,0004 (а.с. 15-17).

Згідно договорів іпотек №010/02-33/964-083, № 010/02-33/964-083-1 від 09.08.08 року між сторонами в забезпеченні вимог, що витікають з кредитного договору відповідачем було пердано в іпотеку Банку нерухоме майно, що належить йому на праві власності і розміщених в АДРЕСА_1 та НОМЕР_1. (а.с. 18-23).

Відповідно до наданих Відповідачем квитанцій погашення кредитного боргу та відсотків за користування кредитом він здійснював щомісячні платежі в іноземній валюті доларах США, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 55-66).

Таким чином відповідно до ст.55 Закону України»Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини Банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Нацбанку України та договором між клієнтом та Банком.

Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст..6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборів контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України.

Згідно ст.99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня , у звязку з тим грошове зобовязання в договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч.1 ст.122 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України.

Згідно ст.524 ЦК України зобовязання має бути виражене в національній грошовій одиниці України гривні.

Разом з тим, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті. Тобто, відповідно до ст.524 ЦК України допускається лише визначення еквіваленту зобовязання в іноземній валюті, а несплата нею.

Ст.533 ЦК України зазначає, що зобовязання має бути виконано у гривнах. Використання іноземної валюти допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про Нацбанк України» грошовою одиницею України є гривна. Ст.35 цього Закону передбачено, що гривня , як національна валюта є Єдиним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Отже, єдиним законним засобом платежу, який застосовується на території України є гривня.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що документ, який видається Нацбанком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі. На підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

У відповідності із приписами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Нацбанк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії,на весь період дії режиму валютного регулювання.

Підпунктами (В), (Г) п. 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами Кредитів в іноземній валюті, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Пункт 5 ст. 5 Декрету НБУ одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл, на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

У відповідності із ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу( ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що надання і отримання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу є можливим при дотриманні імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. Відсутність такої ліцензії при укладенні договору є порушенням вимог Закону, зокрема ст.ст.227, 524, 533 ЦК України, п. «Г ч.4 ст.5 Декрету КМУ « Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Положення «Про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу».

З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що спірний кредитний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки в договорі чітко вказано, що кредит надається позичальнику в іноземній валюті;

- в договорі розмір щомісячних платежів по кредиту визначений в іноземній валюті;

- на виконання умов договору позичальник сплачував щомісячні платежі в іноземній валюті;

- жодна із сторін спірного договору на момент його укладення не мала індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті.

Крім того, відповідно до ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди. Оскільки згідно з ст. 1054 ЦК України надання грошових коштів (кредит) є предметом кредитного договору, а отже, істотною умовою договору кредиту, то недотримання вимог закону щодо даної умови має наслідком визнання такого договору недійсним на підставі ч.1 ст. 215 та ч.1 ст. 203 ЦК України.

При розгляді судової справи Банком не було надано доказів щоб підтверджували отримання останнім відповідної «індивідуальної» ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземні валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником.

Як встановлено в судовому засіданні, спірний кредитний договір укладено сторонами у справі на умовах надання кредиту в іноземній валюті, відповідно, вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії.

Дозвіл №10-4 від 11.10.2006 року НБУ, як доказ наявності в Банку права на здійснення валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає, оскільки згідно п. 5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліценцій, письмових дозволів та ліценцій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно, із Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (а.с. 79-83).

Отже, наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обовязку, отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. Г ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю».

В судовому засіданні встановлено, що іпотечні договори: № 010/02-33/964-083 від 09.08.08 р. та № 010/02-33/964-0831 від 09.08.08р. укладені сторонами у справі з метою забезпечення основного зобовязання Кредитного договору № 010/02-33/964-08 від 08.08.08 року.

Згідно ст. 548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

За таких обставин, іпотечні договори теж підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України.

Таким чином, згідно ст. 548 ЦК України наслідком визнання кредитного договору недійсним є недійсність договору, яким забезпечується зобовязання позичальника за кредитним договором, що в свою чергу має наслідком вилучення запису про реєстрацію заставленого майна з Державного реєстру обтяжень рухомого чи нерухомого майна.

Доводи та заперечення Банку суд оцінює критично оскільки вони спростовуються вище викладеним.

З урахуванням всіх обставин справи, суд вважає, що зустрічна позовна заява про визнання спірного кредитного договору від 08.08.08р. укладеного між сторонами та договорів іпотеки від 09.08.08 року недійсними підлягає задоволенню в повному обсязі у звязку з чим у відповідності із ст. 216 ЦК України, кожна із сторін за кредитним договором зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 6, 122, 192, 207, 227,215, 216, 524, 533, 548, 627, 638 ЦК України, ст. 99 Конституції України, Законом України «Про іпотеку», ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Законом України «Про національний Банк України», Законом України «Про банки та банківську діяльність», Постановою Національного Банку України № 200 від 30.05.07р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», Законом України «Про захист прав споживача», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансовим установам в односторонньому порядку збільшувати розмір процентів та інших платежів, передбачених кредитним договором» № 1822 від 21 січня 2010 р., Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-ІІІ від 12.07.01р. в останній редакції від 10.02.2010р., ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

В позові ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовити за недоведеністю.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки - задоволити.

Визнати недійсним: - кредитний договір № 010/02-33/964-08 укладений 08 серпня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2;

- іпотечний договір № 010/02-33/964-08з від 09 серпня 2008 року укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 посвідченим приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 і зареєстрованого в реєстрі за № 3529;

- іпотечний договір № 010/02-33/964-08з1 від 09 серпня 2008 року укладений між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 посвідченим приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 і зареєстрованого в реєстрі за № 3531.

Забовязати ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Черкаської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» МФО 354411, код 21366225:

- повернути ОСОБА_2 1964 р.н., проживаючому в АДРЕСА_2 усі отримані від нього кошти повязані з виконанням кредитного договору № 010/02-33/964-08 від 08.08.2008 року;

- прийняти від ОСОБА_2 суму у розмірі 165300 доларів США з розстрочкою платежів на 96 місяців, із щомісячним платежем 1721,875 доларів США в еквіваленті національній валюті (гривні) на момент платежу.

Зобовязати приватного нотаріуса Канівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, що знаходиться в АДРЕСА_1, АДРЕСА_3 і належать на праві власності ОСОБА_2 та переданого в іпотеку за договорами іпотеки укладеними між ОСОБА_2 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 09 серпня 2008 р. № 010/02-33/964-08з і зареєстрованого під № 3529 та № 010/02-33/964-08з1 від 09 серпня 2008 року і зареєстрованого під № 3531.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду через міськрайонний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Головуючий К.М. Штих