Рішення № 102305367, 28.12.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2021 року № 320/10713/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку про визнання протиправними дій та стягнення одноразової грошової допомоги

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку щодо не включення ОСОБА_1 до календарної вислуги - пільгової вислуги, та не виплати при звільненні одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби;

- стягнути з Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку на користь ОСОБА_1 заборгованість одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що підставою для відмови йому у нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільненні за кожен повний календарний рік служби відповідач вказав відсутність необхідної вислуги років у календарному обчисленні. При цьому, останній послався на п. 2 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018. На думку позивача, відповідачем не враховано пріоритетності законів над підзаконними актами, оскільки Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не містить вказівки про виплату допомоги за наявності 10ти календарних років вислуги. Оскільки станом на момент звільнення вислуга позивача становила 21 рік 02 місяці 22 дні, позивач вважає, що відповідач протиправно відмовив йому у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, внаслідок чого він звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, заперечуючи проти позову у відзиві зазначив, що відмовляючи у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби посадові особи Військової служби правопорядку діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбчений чинним законодавством. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Білоцерківському зональному відділенні Військової служби правопорядку та був звільнений і виключений зі списків особового складу з 19.09.2019.

Згідно з витягом із наказу начальника Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку №119 від 19.06.2019, вислуга років позивач у Збройних Силах становить: календарна - 17 років 06 місяців 2 дні; пільгова - 03 роки 08 місяців 20 днів; загальна - 21 рік 02 місяці 22 дні.

Оскільки при виключенні зі списків особового складу Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку 19.09.2019 позивачу не була нарахована та виплачена одноразова грошова допомога при звільненні, останній звернувся із відповідною заявою до відповідача, в якій просив нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

За наслідками розгляду вказаної заяви, відповідач листом від 08.06.2021 №30/869, відмовив у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

У подальшому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” № 211-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон № 211-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей” № 393 від 17.07.1992 (далі - Порядок № 390) установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Згідно з положеннями пункту 2 розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 (далі - Порядок № 260), у разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на це суд критично оцінює посилання відповідача на положення пункту 2 Порядку № 260 в частині виникнення права на виплату одноразової допомоги при звільненні лише за наявності 10 років вислуги, що обчислюється календарними роками, оскільки це суперечить нормам Закону № 211-ХІІ, а отже застосуванню не підлягає.

Аналізуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що поняття “календарна вислуга років” застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: “в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби”. При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону № 211-ХІІ є наявність “вислуги 10 років і більше”.

Таким чином у частині другій статті 15 Закону № 211-ХІІ відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що загальна вислуга років на час звільнення позивача зі служби становила 21 рік 02 місяці 22 дні, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана. Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, позивач має право на таку виплату.

Суд враховує, що бездіяльність - це пасивна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним тих дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього обов`язків (завдань) згідно із чинним законодавством.

З огляду на це суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 806/2104/17 (провадження № К/9901/3610/18), який в силу дії ч. 5 ст. 242 КАС України враховано судом при прийнятті рішення.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності.

Ураховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та такими , що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Білоцерківського зонального відділення Військової служби правопорядку щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день виключення зі списків особового складу одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Зобов`язати Білоцерківське зональне відділення Військової служби правопорядку нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 одноразову вихідну допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожний повний календарний рік служби, встановлену ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.