Вирок № 102201044, 22.12.2021, Галицький районний суд м. Львова

461/8314/21

1-кп/461/683/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.12.2021 м.Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

секретаря судових засідань Гель І.В.,

за участю:

прокурора Верхоляка Р.Є.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Гандзюлевича Я.А.,

перекладача Месропяна А.У.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021141360000302 від 09.09.2021 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Єреван, Республіки Вірменії, громадянина Вірменії, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не працюючого, з середньою освітою, раніше судимого, востаннє 16.09.2021 року Галицьким районним судом м.Львова, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 Кримінального кодексу України -

в с т а н о в и в:

9 вересня 2021 року, приблизно о 04 год. 00 хв., ОСОБА_1 , перебуваючи поблизу будинку №7 по площі В`ячеслава Чорновола у місті Львові, а саме біля будівлі готелю «Львів», маючи умисел на викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, реалізуючи свій злочинний умисел відкрито викрав із кишені штанів потерпілого ОСОБА_2 гаманець вартістю 300 грн., в якому знаходились грошові кошти у сумі 1300 (одна тисяча триста) гривень, чим заподіяв ОСОБА_2 майнову шкоду на загальну суму 1300 грн.

Таким чином, ОСОБА_1 обвинувачується у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому повторно, не поєднаному із застосуванням насильства, тобто у вчиненні кримінального правопорушенні, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, визнав повністю, та підтвердив обставини вчинення ним злочину, викладені у обвинувальному акті. Окрім того пояснив суду, що 9 вересня 2021 року перебував поблизу будинку №7 по площі В`ячеслава Чорновола у м.Львові, а саме біля будівлі готелю «Львів», викрав із кишені штанів потерпілого ОСОБА_2 гаманець, в якому знаходились грошові кошти у сумі 1300 грн. У вчиненому щиро розкаявся та просив суворо його не карати, вказавши, що повністю усвідомив протиправність своїх дій.

Потерпілий ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, однак про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку смс – повідомлення.

Враховуючи те, що обвинувачений не заперечував фактичні обставини та судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, переконавшись у добровільності та істинності його позиції, суд, роз`яснивши всім учасникам судового провадження правові наслідки ч.3 ст.349 КПК України та отримавши на це їх згоду, визнав не доцільним дослідження інших доказів у справі.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, доведена повністю.

Виходячи з вимог ст.337 КПК України, зокрема те, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, суд, розглянувши дане кримінальне провадження дійшов висновку, що кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_1 за ч.2 ст.186 КК України є правильною, оскільки останній вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабежі), вчинене повторно, не поєднане із застосуванням насильства.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно п.3 вищевказаної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

У відповідності до ст.12 КК України кримінальне правопорушення, скоєне обвинуваченим ОСОБА_1 є тяжким злочином.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_1 є щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_1 судом не встановлено.

Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Своєю чергою, наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, при яких його вчинено та особу обвинуваченого. Зокрема те, що ОСОБА_1 щиро розкаявся у вчиненому, раніше судимий, на обліку у наркологічному та психоневрологічному диспансерах не перебуває, одружений (підтвердження ні він ні адвокат не надали), має дитину (підтвердження ні він ні адвокат не надали), з середньою освітою, не працюючий, раніше судимий за вчинення правопорушення майнового характеру, а саме за ч.1 ст.190 КК України, а тому суд дійшов висновку, що інше більш м`яке покарання,не зможе забезпечити виконання мети покарання, а саме виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. У зв`язку з чим суд приходить до переконання, що саме покарання обвинуваченому ОСОБА_1 у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.186 КК України зможе забезпечити виконання його мети у повному обсязі.

Так, судом встановлено, що вироком Галицького районного суду м.Львова від 19.09.2021 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.190 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 2 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 грн.

Відповідно до ч.3 ст.72 КК України основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. Відтак, призначене покарання за вироком Галицького районного суду м.Львова від 19.09.2021 року у виді штрафу необхідно виконувати окремо.

Запобіжний захід, застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою на підставі ухвали Личаківського районного суду м.Львова від 23.09.2021 року, та продовженого ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 15.11.2021 року, необхідно залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 необхідно рахувати з моменту застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме з 23.09.2021 року.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлено.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст.12, 186 КК України. ст.ст. 328, 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд –

у х в а л и в :

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.

Призначити ОСОБА_1 покарання за ч.2 ст.186 КК України 4 (чотири) роки позбавлення волі.

Покарання, призначене ОСОБА_1 вироком Галицького районного суду м.Львова від 19.09.2021 року у виді штрафу виконувати окремо.

Запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу залишити без змін.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з моменту застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме з 23.09.2021 року.

Після набрання вироком законної сили речові докази у справі, а саме:

-компакт - диск із відеозаписом – залишити в матеріалах кримінального провадження №12021141360000302;

-грошові кошти у сумі 1000 гривень, двома купюрами номіналом 500 гривень номер БН7361243 та номер БР2649890 – повернути ОСОБА_2 .

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не заперечувалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м.Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Зубачик Н.Б.