Рішення № 101076902, 27.10.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/14322/15-ц

Провадження № 2/643/16/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2021

27 жовтня 2021 року м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Сугачової О.О.,

за участі секретаря Абсалямової А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, яким просить звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15.08.2008 №ML 703/251/2008 у розмірі 6 163 300, 89 грн., шляхом визнання за ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права продажу будь-якій особі предмету іпотеки за договором іпотеки від 15.08.2008 №РML 703/251/2008, а саме: 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 15.08.2008 №ML 703/251/2008 у розмірі 6 163 300,89грн., що стягнуто рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.01.2015 по справі №638/20480/14-ц, яка складається зі заборгованості по за кредитом у розмірі 92811,19 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 9 786,05 доларів США та пені за прострочення виконання зобов`язань у розмірі 4 850 056,22 грн. шляхом визнання за ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права продажу будь-якій особі предмету іпотеки за договором іпотеки від 15.08.2008 №РML 703/251/2008, а саме: 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

26.09.2017 представник позивача звернувся до суду із заявою, якою просить визначити початкову ціну предмета іпотеки для його реалізації не нижче чим 559 066, 00грн. з посиланням на висновок про вартість майна, який здійснено на підставі договору про проведення незалежної оцінки від 18.07.2008 №339, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Аверс- Стандарт».

Вимоги позову мотивує тим, що приписи статей 38, 39 ЗУ «Про іпотеку» вказують на неналежне виконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого існує непогашена заборгованість, яка станом на момент звернення з цим позовом становить 6 163 300, 89грн. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки спірного майна від 15.08.2008 №РML 703/251/2008. 29.06.2010 між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторінг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю №б/н, за умовами якого ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторінг Україна» прийняло на себе зобов`язання за кредитним договором від 15.08.2008 №ML 703/251/2008 та договором іпотеки від 15.08.2008 №РML 703/251/2008. У подальшому це майно неодноразово відчужено на користь інших осіб та 12.12.2013 зареєстровано право приватної власності за ОСОБА_2 . Оскільки позивач не надавав згоди на передачу в наступну іпотеку предмета іпотеки (спірної квартири) й обтяження предмета іпотеки, накладене за договором іпотеки від 19.04.2007 має вищий пріоритет над наступними іпотеками, позивач має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором у судовому порядку.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 19.11.2015 заборонено відчуження трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 .

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Сніжко П.В. 26.01.2021 надав письмові пояснення стосовно позову, просив відмовити у задоволенні в повному обсязі з урахуванням такого. Так, постановою господарського суду Харківської області від 27.12.2012 у справі №5023/5936/12 визнано фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; підприємницьку діяльність банкрута припинено; строк виконання всіх грошових зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і обов`язкових платежів вважається таким, що настав, припинено нарахування неустойки, відсотків та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості, вимоги за зобов`язаннями банкрута, що виникли під час проведення процедур банкрутства, пред`являються в межах ліквідаційної процедури; припинено стягнення з банкрута за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян; встановлено строк 60 днів для пред`явлення вимог кредиторів до банкрута; скасовано арешти, що накладені на майно боржника і інші обмеження щодо розпорядження майном боржника, у тому числі, податкові застави; накладання нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Запорожця І.С.; встановлено розмір винагороди ліквідатора у розмірі двох мінімальних заробітних плат; зобов`язано ліквідатора відповідно до ст.ст. 22-32, 47-49 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в строк до 27.06.2013 виконати ліквідаційну процедуру банкрута в тому числі здійснити продаж майна. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не пред`явлено вимоги до банкрута у строк встановлений судом. Відповідно до договору-купівлі продажу квартири АДРЕСА_2 від 15.02.2013, продано на виконання постанови господарського суду Харківської області від 27.12.2012. Продаж вищевказаної квартири здійснено ліквідатором згідно протоколу проведення аукціону. На дату продажу квартири постанова господарського суду Харківської області від 27.12.2012 по справі № 5023/5936/12 не була скасована. Також зазначає, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 367/2022/15-ц 29.05.2019 зроблено певні висновки щодо неможливості витребування у добросовісного набувача майна, проданого у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Відповідно до постанови Верховного суду від 06.12.2020 по справі № 461/2900/11 визначено, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором. Вирішуючи вказаний спір, суди встановили, що оспорюваний правочин є договором факторингу. Правові висновки щодо розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), від 31.10.2018 в справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), від 10.11.2020 в справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20). Чинний ЦК України проводить розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, зокрема, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. Далі, у постанові від 11.09.2018 в справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором). Перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах є банк або інша фінансова установа (ст.1054 ЦК). Фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ згідно п.1 ч.1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України)). Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (стаття 515 ЦК України). Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя статті 656 ЦК України). У постанові від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала на відсутність підстав для відступу від зазначених висновків та колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що оспорюваний правочин є договором факторингу. У цій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються. Щодо доводів касаційної скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, оскільки останнє не видавало ОСОБА_1 кредит, а тому для укладення договору факторингу не потребує генеральної чи індивідуальної ліцензії для кредитування, то колегія суддів Верховного Суду їх відхиляє. Відповідно до підпункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг належить до фінансових послуг. Таким чином, ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями. Згідно з відповіддю Національного банку України від 23 травня 2011 року № 28-315/1902-6527, наданою на запит ОСОБА_1 , ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не видавались генеральна та/або індивідуальна ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою. Отже, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не могло набути право вимоги за валютним кредитним договором, а тому не є належним позивачем по справі. Крім того, представник відповідача зазначає, що останній платіж був сплачений 04.11.2011 року, позовна заява зареєстрована канцелярією Московського районного суду м. Харкова лише 26.08.2015, що свідчить про той факт, що позивач звернувся до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки з пропуском строку позовної давності. В задоволені вимог прозову просить відмовити у повному обсязі.

Від представника позивача 05.02.2018 та 30.07.2020 надійшли заперечення щодо застосування строків позовних давності, із яких вбачається, що на звернення із позовною заявою про стягнення боргу з ОСОБА_1 15.11.2014 до Дзержинського районного суду м. Харкова, а тому вважає, що строк позовної давності було перервано, а також посилався на рішення Московського районного суду м. Харкова від 18.12.2013 по справі №643/14332/13-ц.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, будучи сповіщеною про день, час та місце судового розгляду належним чином, будь-яких заяв про поважні причини своєї відсутності або про слухання справи за її відсутності, відзиви та заперечення до суду не надійшло, зу3стрічний позов не пред`явлено.

Суд, вивчивши доводи позивача, заперечення відповідача, дослідивши матеріали справи та надані докази, вважає, що вимоги позову є такими, що задоволенню не підлягають, виходячи із такого.

Так, судом встановлено, що між ЗАТ «ОТП банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір від 15.08.2008 №ML 703/251/2008, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти на придбання нерухомого майна у сумі 92 910, 80 доларів США. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені у розділі ч. 1 «Базові умови кредитування. Визначення термінів» кредитного договору.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №ML 703/251/2008, між позивачем, як іпотекодержателем та ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, 15.08.2008 укладено договір іпотеки квартири №РML 703/251/2008. Предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного у ст. 3 договору іпотеки, в забезпечення виконання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, в наслідок чого іпотекодержатель має право в разі невиконання позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки.

Відповідно до ст. 2 договору іпотеки, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві власності, відповідно до договору купівлі - продажу від 15.08.2008, який зареєстрований приватним нотаріусом ХМНО Бінус О.О. за р№1319. Вартість предмета іпотеки складає 559 066, 00 грн., що за курсом НБУ на дату укладання цього договору становить 115 414, 12 доларів США згідно ст. 4 договору іпотеки.

За умовами розділу 6.4 ст. 6 договору іпотеки сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель має звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя в позасудовому порядку на підставі договору купівлі - продажу у порядку, визначеному чинним законодавством України. При виникненні іпотечного випадку, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю іпотечне повідомлення (цінним листом або листом з повідомлення про вручення поштового відправлення за адресою, вказаною в договорі) з вказівкою про загальну суму боргових зобов`язань та граничний строк погашення боргових зобов`язань.

Термін дії договору іпотеки - до повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором (ст. 9 іпотечного договору).

Такі обставини підтверджено копіями кредитного договору № ML 703/251/2008 від 15.08.2008, договору іпотеки №РML 703/251/2008 від 15.08.2008 (т.1 а.с.5-13).

Встановлено, що постановою господарського суду Харківської області від 27.12.2012 у справі №5023/5936/12 визнано фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Запорожця Івана Сергійовича.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 15.02.2013, який зареєстрований приватним нотаріусом ХМНО Ємцем І.О. за р№151, арбітражний керуючий Запорожець І.С., передав у власність ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Продаж квартири здійснюється ліквідатором згідно протоколу Товарної біржі «Всеукраїнський торгівельний центр» №3 від 18.01.2013.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 у справі №5023/5936/12 за апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» на постанову господарського суду Харківської області від 27.12.2012 у справі №5023/5936/12 про визнання банкрутом, задоволено.

Постанову господарського суду Харківської області 27.12.2012 у справі №5023/5936/12 скасовано, провадження у справі припинено (т.1 а.с.14-22).

Між тим, на дату ухвалення даного судового рішення майно банкрута (предмет іпотеки за договором іпотеки) було реалізовано, покупцями сплачені грошові кошти за придбане з аукціону майно.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 20.01.2015 у справі №638/20480/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 солідарно на користь TOB «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 6163300,89грн.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.04.2018 № 638/20480/14-ц заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.01.2015 по справі за позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано (т.2 а.с.50-53,122).

Відповідно до правил п. 3 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі реалізації предмета застави.

У разі примусової реалізації (продажу) предмета застави (іпотеки) у зв`язку зі зверненням на нього стягнення відповідне забезпечувальне зобов`язання припиняється (абзац 5 ст. 28 ЗУ «Про заставу», абзац 3 ч. 1 ст. 17 ЗУ «Про іпотеку»).

У разі реалізації предмета застави (іпотеки) з дотриманням вимог ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» застава та майнова порука припиняються у повному обсязі, оскільки їх мета досягнута.

За рахунок майна банкрута, що є предметом застави, здійснюється погашення вимог кредиторів, які забезпечені заставою, у порядку задоволення вимог кредиторів громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, з коштів, внесених на депозит нотаріальної контори або приватного нотаріуса (ст. 49 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Наведене вище свідчить, що позивач має право звернутися до господарського суду з вимогами кредитора у справі про банкрутство та реалізувати своє право на задоволення кредиторських вимог за рахунок заставного майна у справі про банкрутство.

Разом з цим, позивач таким правом не скористався.

Далі, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 15.02.2013, який зареєстрований приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Ємцем І.О. за р№151, арбітражний керуючий ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_3 трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

20.12.2013 між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 укладено договір дарування вказаного нерухоме майно та останнєю зареєстровано право власності на вказаний об`єкт нерухомості, який зареєстрований приватним нотаріусом ХМНО Харківської області Чуєвою О.Д. за р№6572.

Матеріали справи свідчать, що результати публічних торгів з продажу належного ФОП ОСОБА_1 нерухомого майна оформлені згідно з протоколом №3 Товарної біржі «Всеукраїнський торгівельний центр» від 18.01.2013 року, продаж квартири здійснювалась ліквідатором ОСОБА_5 , іпотекодержателем не оскаржувались.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

З матеріалів справи вбачається, що результати публічних торгів з продажу належного ФОП ОСОБА_1 нерухомого майна оформлені протоколом №3 проведення аукціону від 18.01.2013; договір купівлі - продажу нерухомого майна від 15.02.2013 року (реєстр. №151); договір дарування від 12.12.2013 на час вирішення даного спору судом недійсними не визнавались..

Отже, набуття ОСОБА_2 права власності на предмет іпотеки є правомірним в розумінні ст. 204 ЦК України.

Таким чином, оскільки відчудження предмету іпотеки було здійснено відповідно до ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом», результати публічних торгів (аукціону) з реалізації майна боржника та в подальшому укладено договори купівлі - продажу та дарування недійсними судом не визнані, отже діє презумпція правомірності вказаних правочинів.

У позивача на момент вирішення спору у даній справі відсутні права заставодержателя, за відсутності якого виключається кореспондуючий цьому обов`язок іпотекодавця задовольнити вимоги за рахунок заставного майна, а відтак у позивача відсутнє право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Велика Палата Верховного суду у свої Постанові від 15.06.2021 справа №922/2416/17 зробила наступні правові висновки, зокрема, щодо реалізації предмета іпотеки у процедурі банкрутства. 6.14. За загальним правилом продаж предмета застави (іпотеки) припиняє заставу (іпотеку) відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України. Законом N 2343-XII не передбачено інших наслідків щодо продажу предмета застави (іпотеки) у ліквідаційній процедурі у провадженні у справі про банкрутство. Відтак у випадку продажу предметів застави (іпотеки) відповідно до законодавства про банкрутство застосовуються загальні наслідки припинення застави (іпотеки) згідно з пунктом 3 частини першої статті 593 ЦК України. 7. Щодо скасування рішення суду про визнання боржника банкрутом. 7.5. Реалізація майна є завершеною з моменту виконання сторонами договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах. З цього моменту відповідно до пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України іпотека проданого майна припиняється. Розрахунки з кредиторами, заставодержателями, іпотекодержателями, які здійснюються з виручки за продане на прилюдних торгах майно, проводяться після завершення процедури реалізації майна на прилюдних торгах. Тому момент одержання чи факт неодержання кредитором (заставодержателем), іпотекодержателем задоволення своїх вимог не впливає ані на момент завершення процедури реалізації майна на прилюдних торгах, ані на момент припинення іпотеки цього майна. 7.21. З огляду на наведені у постанові в справі №922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі №643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі №643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі №643/19761/13-ц. 7.22. Означена конкретизація висновків полягає у такому: - скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення; - виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення. 8. Щодо неналежного способу захисту права 8.1. Згідно із частиною третьою статті 33 Закону №898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. 8.2. Відповідно до частини третьою статті 36 Закону №898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. 8.3. Також продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі за договором купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, може відбуватись на підставі рішення суду (частина перша статті 38 Закону N 898-IV). 8.4. Велика Палата Верховного Суду у пункті 61 постанови від 29 травня 2019 року у справі 310/11024/15-ц дійшла висновків, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України «Про іпотеку», можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 цього Закону, є неналежним способом захисту.

Отже, аналізуючи викладене, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було реалізовано право позасудового регулювання, як це передбачено умовами договору іпотеки, а отже з урахуванням позиції викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 справа №922/2416/17, позивачем обрано неналежний спосіб захисту його прав іпотекодержателя.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява N 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява N 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява N 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява N 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява N 20166/92, § 36).

Таким чином, суд, аналізуючи вищевикладене, наявність перелічених судових рішень, наданих доказів дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Далі, від представника відповідача ОСОБА_2 надано заяву про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності.

Позивач заперечуючи щодо вимог заяви, зазначає про переривання позовної давності шляхом подання позову до Дзержинського районного суду м. Харкова до боржника за кредитним договором про стягнення суми боргу.

Вивчивши доводи відповідача, заперечення позивача, суд дійшов до такого.

Так, поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частинами 4 та 5ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо ж суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За змістом ч. 1ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Між тим, враховуючи те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, у суду відсутні підстави щодо застосовування позовної давності.

Інші доводи представника відповідача ОСОБА_2 не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 10, 11, 76-80, 133, 141, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

В задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються судом:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», адреса місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Фізкультури,28Д, (код ЄДРПОУ:36789421).

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 (ПН: НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 .

Суддя О.О. Сугачова